неділя, 17 січня 2016 р.

МІСТО РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ВУЛИЦЯ ПРИСУТСТВЕННА

Наш непередбачуваний і тяжкий час серед інших нечисленних відрад характерний і споминами про минуле. Певно й тому, що від минулого не позбавитись, які б несамовиті спроби щодо цього не робилися. Одні знаходять у давнині щось собі до душі, інші, навпаки кидаються у крайнощі. Для того ж, щоб орієнтуватися у минувшині, потрібно перед усім вивчати історію своєї країни, рідного міста, вулиці.

От узяти хоча б одну з центральних вулиць нашого міста. В 1994 році їй було повернуто історичну назву. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не надто щастило. В 1952 році безродні комуністи перейменували її на честь ХІХ партз'їзду. Це був останній комуністичний партійний з’їзд, на якому виступав Йосип Сталін.

В 1977 році комуністи отямилися і перейменували вулицю на честь 60-річчя СРСР. Неясно лише, що такого загрозливого більшовики вбачали в історичній назві вулиці – Присутственна. Скоріше за все – просто не розуміли її суті, чи не хотіли, щоб хтось розумів. Дивує ця назва багатьох і нині. Є назви, які на перший погляд здаються зрозумілими, але насправді несуть більш глибоку інформацію.

На початку ХХ століття в місті Радомислі, в друкарні міщанина Еллі Йосиповича Заєзного було випущено серію поштових листівок з видами міста. Одна з цих листівок з видом на вулицю Присутственну.
Поштова листівка. Вулиця Присутственна.
 Ліворуч на передньому плані будинок друкарні Е. Й. Заєзного
Чи багато може розповісти поштова листівка? Дивлячись яка. Листівка, що перед вами, справді незвичайна. Бо приховує немало таємниць. Саме в будинку, що ліворуч на фото, друкували поштові листівки з видами міста Радомисля. Листівка з видом вулиці Присутственної чорно-біла, тонована в зелений колір, хоча є і кольорові. Невідомий фотограф зафіксував на знімку радомислян. Ці місцеві типажі підкреслюють затишність і провінційність міста. Зовні ідилічна картина тих часів. Але не в цьому її головна приваба. На лицевому боці (по всьому видно, що виготовлено її на основі досить чіткого фото) – мальовнича картина міста Радомисля. 

З кінця ХІХ початку ХХ століть, в місті Радомислі працювало в різний час п’ять фотографів. Хто автор цієї фотографії – невідомо. Саме зусиллями фотографа і володаря друкарні Е. Й. Заєзного, сучасні радомишляни і мають можливість побачити старовинне місто Радомисль і порівняти з нинішнім. Ця листівка незвичайна тим, що пройшла пошту, була надіслана з Радомисля 07.10.1910 р. (за штемпелем), дійшла до адресата в С.-Петербург 10.10.1910 року. Навіть для нашого комп’ютерно-космічного віку прогресу і космічних швидкостей це дивовижна оперативність. 

Можливо у володаря друкарні Е. Й. Заєзного була своя меркантильна зацікавленість. Тому що листівки з видами міста продавалися тільки в його магазині канцелярських товарів, який знаходився в цьому ж приміщенні. Та все ж нащадки повинні бути вдячними цим людям, що змогли зупинити і донести до нас миттєвості історії. Поштових листівок з видами містечок Радомисльського повіту, таких як Брусилів, Коростишів, Малин, Чоповичі, Чорнобиль, Іванків не існує зовсім. Щоправда, є вид палацу князя Костянтина Олександровича Горчакова у Коростишеві, але та листівка 1919 року, і це зовсім інша історія. В друкарні Є. Й. Заєзного друкували також брошури, зошити і журнали для учнів і вчителів чоловічої і жіночих гімназій, різні рекламні афіші, а також кольорові афіші для спектаклів і вистав, які ставилися у місцевому театрі «Експрес». У друкарні працювало вісім робітників.

В кінці квітня 1917 року припинала друкуватися повітова газета «Радомыслянинъ» (редактор Х. М. Федьдман, типографія Пекаря). В червні 1917 року почала виходити «Радомысльська газета», яка друкувалася в друкарні Е. Й. Заєзного (кілька екземплярів цієї газети зберігається в бібліотеці ім. Вернадського, м. Київ).
Вулиця Присутственна, сучасний вид. Ліворуч будинок № 4,
в якому жив Е. Й. Заєзний з сім’єю. Фото Р. Литвиненка
Старожили міста з ностальгією пам’ятають будинок Е. Й. Заєзного під назвою «угловий магазин». В радянський час радомишляни полюбляли відвідувати цю крамницю, там знаходився магазин продуктових товарів з широким асортиментом. Завідуючим магазином працював Михайло Юзьков. Будівля була знесена на початку 80-их років ХХ століття невдячними нащадками. На старому єврейському кладовищі якимось дивом збереглася могила і пам’ятник Е. Й. Заєзного.

Із автобіографічних споминів радомислянина, Члена Волинської Коллегії захисників Герцештейна Натана Алтеровича: «… В 1890 году по случаю выезда из Радомысля в Америку фотографа Голдынского продавался его дом по Присутсвенной улице № 2, этот дом по настоянию нашего благодетеля Барана, мной куплен за три тысячи рублей». До 1917 року по радомисльським вулицям не велась нумерація приміщень в місті. Можливо Натан помилявся, адже ця адреса вказує на будинок Заєзного. З лівої сторони вулиці Присутственної, після Будинку дитячої творчості, стоять три дореволюційні будинки, побудовані в романівському стилі. Це прибуткові будинки, які власники здавали по найму. Із повітової газети «Радомыслянинъ» 25 серпня 1913 року № 99 (національно-історична бібліотека С.-Петербург, Росія): «Сдается в найм квартира из больших, светлых комнат под учреждение или контору, без кухни в доме Б. Горенштейна по Присутственной улице. Спросить у Л. Народицкого». Один із цих трьох будинків, можливо, належав брату мільйонера Герарія Нафтуловича Горенштейна. Взагалі в цій київській купечеській сім’ї було 7 братів і сестер. Брати і сестри в місті Радомислі володіли чималим капіталом.

Праворуч на фото частково закрита високими деревами визначна місцева пам’ятка міста і вулиці, гордість Радомишля – замок, наповнений легендами, містикою і історією.

До 1795 року польське митрополиче містечко Радомисль належало уніатській митрополії. А замок в центрі міста, (нині школа № 5) слугував резиденцією уніатських митрополитів на правобережній Україні. При будівництві замку в середині XVІІІ століття, робітників, а згодом ченців ховали поруч із замком. Відрізок вулиці Присутственної, за споминами старожилів, від меморіалу Слави до музичної школи є старовинним кладовищем. Після приєднання в 1795 році Радомисльських земель до Російської імперії, замок в містечку Радомислі було подаровано генералу Злотницькому. Згодом на початку ХІХ століття будівлю передали в державну власність.

Протягом ХІХ століття і на початку ХХ в цій будівлі розташовувалися різні урядові установи. Міська управа (магістрат), земство, казначейство, з’їзд світових суддів, сирітський суд, словесний суд, квартирна міська комісія, Олексопольський полк, міське Депутатське зібрання, поліцейське управління і навіть тюрма та багато інших закладів. До 1918 року державні управління називалися присутственними місцями. Присутственне місце – урядова установа, приміщення, де вона містилась.

В історичному відрізку часу вулиця Присутственна молода. Її почали розбудовувати з 80-их років ХІХ століття. А з початку ХХ століття вона стала самою престижною вулицею міста. З 1874 року в Російській імперії були створені міські органи військового управління, для учбово-військової роботи, називалися вони військові присутствія (на кшталт нинішнього воєнкомату), тільки тоді в той час не тільки викликали на воєнну службу, а й навчали призовників. В місті Радомислі військове присутствіє розташовувалось в колишньому замку митрополитів. На закритому міському цвинтарі збереглися могили: «Воинский начальник Радомысльского уезда подполковник Аргаревич Диоманти. Скончался 1876 года». «Радомысльский уездный воинский начальник, подполковник Фон Фитингорф-Шиль. Скончался в 1882 году». «Здесь находится прах делопроизводителя Воинского присутствия Павла Полищука. Умер 1900 года». Із статистичних даних за 1914 рік: «Управление Радомысльского Уездного Воинского начальника г. Радомысль. Радомысльский Уездный Воинский начальник, полковник Василий Николаевич Богданов. Делопроизводитель Прокопий Николаевич Иванов».

По вулиці Малій Житомирській зберігся будинок (нині в цьому будинку розташована районна прокуратура), в якому мешкав В. Н. Богданов з сім’єю, його дочка Валентина Василівна Годованюк була начальницею жіночої гімназії. І ще один документ: «Радомысльское Уездное по воинской повинности Присутсвие г. Радомысль. Председатель Присутствия – предворитель Дворянства. Члены Присутствия: Уездный Воинский Начальник Василий Николаевич Богданов, член Земской Управы П. В. Ульский, делопроизводитель Г. С. Косьма Як. Горбач». Назва вулиці могла з’явитися як від урядових установ, які називались присутственними місцями, так і від військового присутствія. Ця назва є дивовижним випадком у топоніміці. Є така історична наука – топоніміка, яка вивчає різні географічні назви. Завдяки їй зберігаються пам’ятки історії і старовини, не втрачаються народні традиції. І одним із таких прикладів радомишлянам слугуватиме відроджена у назві вулиця Присутственна. Між іншим, вулиця з такою назвою нині чи не єдина в Україні. Певен, що наступні покоління, не виховані на ідеологічних догмах, належно оцінять і шануватимуть минуле. За міськими мірками вулиця Присутственна невелика за відстанню, починається від меморіалу Слави і закінчується біля старого православного кладовища. На початку ХХ століття вулиця перша в місті була забрукована. В кінці 60-х років ХХ століття її повністю покрили асфальтом. По тротуарах росли високі тополі, в тіні яких місцеві жителі ховалися від літнього сонця. 

На вулиці Присутній розташовувалися: Дворянські збори (нині будинок дитячої творчості, буд. № 6), по вулиці роз’їжджали пишні брички, фаетони, в якій сиділа заможна еліта міста – дворяни, поміщики, купці, чиновники, які вечорами їхали до свого Дворянського клубу, щоб пограти в карти, більярд, або обмінятися успіхами минулого дня, тижня: які прибутки одержано від експлуатації робочого люду. І що ще треба зробити, щоб ті прибутки примножити. Жіноча гімназія (нині музична школа), поліцейське управління (нині МРЕВ, районний архів), нотаріальна контора і житловий будинок Олександра Кириловича Меленевського (нині на цьому місці двоповерховий будинок напроти поліклініки), казковий будинок Г. Н. Горенштейна (нині районна поліклініка), Повітова Дума (нині районна лікарня), будинок начальника повітового поліцейського управління М. П. Завадського-Краснопольського (нині на місці будинку дитяча лікарня), біля православного кладовища земська управа побудувала в 1908 році міську електростанцію (нині розташовується РЕМ). В старовину на вулиці Присутственній проживали заможні люди, представники високих прошарків суспільства, яких в наш час називають креативним класом. Вулиця Присутственна ще довго зберігала аристократичний вид. На цій вулиці не було міської суєти, царювали тиша і спокій. Магазинів зовсім не було і за кожною дрібничкою заможні володарі посилали прислугу в торгові лавки на Торгівельну площу (нині Соборна). Тепер на вулиці Присутственній від булої величі мало що збереглося. Одноповерхові особняки із залишками колишньої величі і багатства, з високими вікнами, масивними дубовими дверми з ажурними металевими навісами над входом. Якщо перефразувати класика, тут кожен камінь дихає історією.

Олександр Пирогов
м. Радомишль
Фото з архіву автора

Немає коментарів:

Дописати коментар