понеділок, 18 червня 2012 р.

НАУКОВО-ІСТОРИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ В РАДОМИШЛІ

Сайт «Житомирське Протопресвітерство Київської Архиєпархії УГКЦ» - інформує:
Про коріння греко-католиків у Центральній Україні говоритили історики на науковій конференції у Радомишлі


До 250-ї річниці введення на престол Пилипа Володкевича, Митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі 8 червня 2012 року в історико-культурному комплексі "Замок Радомисль" була проведена Всеукраїнська науково-історична конференція на тему: «Радомишль в історії Української церкви 1682-1840 роки». Науковці, професори, доктори історичних наук приїхали з різних куточків України до міста Радомишль (Житомирська область) У своїх дослідженнях вони представили учасникам конференції культурно-історичну спадщину цього міста: розкрили його таємниці, діткнулися болючих питань Української Церкви.

Захід розпочався панахидою пам‘яті митрополита Пилипа Володкевича, та митрополитів Лева Шептицького і Ясона Смогоржевського, які були тут поховані. Владика Йосиф (Мілян) зазначив: –  «наша молитва в Радомишлі закладе нові підвалини розвитку та розквіту Української Греко Католицької Церкви». Владика наголосив: «Автентичну історію пишуть і трактують люди. Тому ми тут, щоб поставити певні акценти, говорити про історичні факти, заслуги, невдачі, відкривати істинну історію. Радомишль свого часу став осідком митрополитів, тому це місто повинно посісти чільне місце в історії Української Церкви».

суботу, 26 травня 2012 р.

ЛЮДИ ТВОЇ, ЖИТОМИРЩИНА

ВСЕВОЛОД СКУРАТІВСЬКИЙ: «ВИШИТА ДІВЧАТАМИ З РАДОМИШЛЯ СОРОЧКА СЯГАЛА МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ІВАНУ ДЗЮБІ ДО КОЛІН. АЛЕ ВІН БУВ ЩАСЛИВИЙ…»

Директор Радомишльського районного народного краєзнавчого музею, якому 26 травня виповнилося 75 років, розповідає газеті  деякі подробиці свого життя

Заслужений працівник культури України Всеволод Скуратівський чверть століття очолював культосвітню роботу в Радомишльському районі. Пам»ятаю Всеволода Михайловича ще молодим на сцені Будинку культури, сільських клубів, на польових станах,  з кучерявим чубом, у вишиванці і з баяном на грудях, на чолі ансамблю чи хору голосистих поліщуків. Або ж у парі з незабутнім Михайлом Ревенком, за посадою – методистом, а за покликанням – артистом. Від гумористичних сценок цього дуету зал лежав покотом.

неділю, 13 травня 2012 р.

ОБЫКНОВЕННОЕ ЧУДО

«БЛАГОДАРИТЕ БОГА, ЧТО ВАША ДОЧЬ ДО СИХ ПОР ЖИВА», –  СКАЗАЛ МОИМ ПАПЕ И МАМЕ ДОКТОР, ПОСМОТРЕВ МОИ ПЛОХИЕ АНАЛИЗЫ, И ВЫПИСАЛ НАПРАВЛЕНИЕ В ИНСТИТУТ РАКА…»

20-летняя Юля Гринцевич из города Радомышль рассказывает «ФАКТАМ», как несколько лет назад, увидев, что она умирает от саркомы четвертой стадии и не выдержит новых сеансов химиотерапии, ее родители  дочь в обитель, где неизлечимая болезнь отступила, а у девочки пробудился дар художника-иконописца.
Юля Гринцевич
Юля Гринцевич


Владимир ШУНЕВИЧ
«ФАКТЫ» 21 декабря 2011 г
(Житомир – Киев)

суботу, 28 квітня 2012 р.

КОВАЛЬ (бувальщина)

В повітовому місті Радомислі на початку ХХ століття люди були хоч малограмотними та добрими, душевними і життєво розумними. Як кажуть у народі: чим менше добра за пазухою, тим більше добра у серці. В місті було багато різних крамниць, лавок, шинків, кустарних майстерень тощо. Городяни займалися пекарським, шевськими і швацькими, шорним, палітурним промислами, столярували, слюсарювали. А ще ж були й чималі виробництва – шкірзаводи, лісопильні, друкарні, невеличкі фабрики та інше. Тож роботи усім хватало. Робітники працювали по 12-14 годин на добу та благополуччя їх родин часто залежало від волі і примх хазяїна. Українець на прізвисько Маркел Подковинський, бо тримав кузню. Справа ця була досить дохідною, адже попит на ковальське ремесло був чималим. Так повелося, що в Радомислі і селах повіту імена з часом забувалися, бо кожен мав прізвисько. Маркел – зменшене, від латинського молоток. Кремезний чолов’яга, добрий і до роботи беручий коваль. Ходив у червоних шароварах, підперезаний мотузкою з овечої шкіри. Можливо козацькі часи відіграли свою роль. Казали, багатирської сили – міг на собі нести коня і випити відро Радомисльського пива. Був людиною, ніби створеною самою матінкою природою, майже двометрового росту, на незвичайно струнких ногах з дуже розвиненими плечима. Як і всі здорові люди, був добродушним. Але на його біду, неподалік знаходилася корчма Буйди, де щодня продавали пиво з раками. Від такої спокуси Маркел відмовитися не міг. Пиво в корчмі пили з високих кухлів, а до пива ще й грінчак горілки. Тоді і не в мітив чоловіче, як заліз у борги і мусив віддати кузню в оренду. І став працювати в своїй кузні молотобійцем. Справи пішли на лад. Буйда заробляв непогану на людному місті. Маркел мав своє пиво і до пива. Але найбільше була задоволена дружина Маркела, адже Буйда регулярно приносив їй орендну плату.

Олександр Пирогов,
місто Радомишль
квітень 2012 року

понеділок, 26 вересня 2011 р.

РАДОМИСЛЬ ТА ОКОЛИЦІ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ 1868 РОКУ

У 1845 році було розпочато укладання «Військово-топографічної карти західної частини Російської імперії» в масштабі: 1 дюйм = 3 версти (відома як «триверстка»), в сучасних одиницях цей масштаб можна відобразити як 1см = 1260 м.

Військово-топографічна карта виконана дуже докладно. На карті позначені всі об'єкти, що допускаються масштабом: населені місця показані в планах; дороги, кургани, чагарники, ліси, болота, струмки, окремі будови, мости, переправи різного роду, млини та інші предмети позначені особливого роду умовними знаками.

Карта надрукована на жовтуватих аркушах чорною фарбою. Розмір аркуша 23х16,5 дюймів (58,42х41,91см).

понеділок, 2 травня 2011 р.

КАТОЛИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ В РАДОМИШЛІ – МІСЦЕ, ЗА ЯКЕ РАДОМИШЛЯНАМ МАЄ БУТИ СОРОМНО


До написання цього матеріалу напередодні поминальних днів мене спонукала публікація під заголовком «Місця поховання можуть багато розповісти про живих», яка нещодавно вийшла друком у газеті «День» . А точніше – один із її розділів: «Лютеранське кладовище у Житомирі – місце, за яке житомирянам має бути соромно». Цитую: «... цвинтар представляє собою жалюгідне видовище – територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань… з боку прилеглих вулиць ніякого огородження немає, склепи… вщент розграбовані і зруйновані, в одному з них на дні лежить розкрита труна, під деякими могилами викопані ями (хтось в кістках мертвих шукав скарби), частина гранітних обелісків з написами… повалена, є вивернуті з землі постаменти, серед пам’ятників і могил купи сміття, і все пороло густим чагарником, через який доводиться буквально продиратися. Схоже, що влітку, коли все закриває листя, цю територію використовують як місце для інтимних побачень, і як громадський туалет…». 

вівторок, 28 вересня 2010 р.

ТАНКИ НА ОКОЛИЦЯХ РАДОМИШЛЯ В МАЛЮНКАХ ГЕОРГІЯ МАЛАКОВА

Радомишль протягом свого історичного розвитку був адміністративно підпорядкований різним державотворенням. В період виникнення Руського князівства Києву, в період татаро-монгольської навали Золотій орді. Довгий час Радомисль входив у склад Великого Литовського князівства та Польського королівства, а після третього розділу Польщі настала епоха найдовшої колонізації російською імперією. Наставали періоди, коли змінювалися окупаційні режими, за першої світової війни і в період громадянської, та в роки другої світової війни. І кожний період мав для Радомишля і його мешканців трагічні наслідки. В різні періоди в місті проживали і творили люди, які були і є справжніми носіями історії регіону, та культурної спадщини міста. Змінювалися влади, створювалися нові підприємства, багато документації архівувалося.Але на жаль, ці архіви не досліджені і лежать бездійно на полицях та в картонових ящиках архівів інших держав, котрим зовсім не цікава історія містечка, що мав дивну назву то Мичеськ, Мицько, Радомисль, Радомишль. Окрім офіційних звітів державних та господарських справ, що подавалися до архівів, велись і церковні записи, де були дані про народження і смерть людей, записи про регістрацію шлюбів, хрещення, та все, що потрібно було подавати священикам у своїх звітах вищим ієрархам. Докумeнтація церковних конфесій: іудейської, католицької, православної, греко-католицької, лютеранської та інших, урядові списи, судові, жандармські, військові архіви, підшивки газет і культурницьких установ практично ніким не досліджувалися. Радомишль знаходився на межі земель, воєводств, губерній, та областей і територіально в різні періоди архівари подавали документи то до польських архівів, або до волинського чи київського губернського архіву, а військові до петербургзьких. І звісно, потрібно працювати і досліджувати історію Радомишля у цих установах. Одним із глобальних творів про історію Радомисльського повіту та опису сіл і церков є книга дослідника Похилевича.

середу, 19 травня 2010 р.

РАДОМЫШЛЯНИН ПОЭТ БОРИС РУС

Езепчук Борис Александрович о себе:

"Родился я в центре Азии, где два притока Енисеясливаются вместе и начинается великая Река. Предки мои, дворяне Белошапкины, были сосланы туда царём за участие в событиях на Сенатской площади. Поддерживая традиции дворянства, я закончил военное училище и стал офицером. Со службы был уволен по "хрущёвскому" сокращению. Закончил философский факультет Киевского университета и стал юристом. Увлёкся психологией, развил природный дар гипнотизёра и 10 лет ездил по Советскому Союзу с программой "Твои возможности, Человек. В мире интересного". Выступал под псевдонимом Борис Рус. Это было моё творческое путешествие. Я старался познать Человека, его психику и способности мозга. И, как мне казалось, я познал человека! Но не тут - то было! Человека, его способности и возможности нельзя познать. Он сложен и загадочен, как весь Мир! А поэзия - есть высшая степень познания духовного и материального, познания мира души. Только там человек бессмертен.



пʼятницю, 23 квітня 2010 р.

РАДОМИШЛЬ У СПОГАДАХ І ТРОХИ ІНШИЙ, НІЖ СЬОГОДНІ

У давнину городища і міста   будувалися планово. Головним місцем для комунікації людей був майдан, на якому cкупчувалися адміністративні будови, канцелярії, ставились церкви, ремісничі цехи, крамниці і, звичайно місце для торгівлі, яке в різних народів і землях називали хто базар, торговище, а ще  ринок, або тoржище. Історично склалося, що Радомишль також мав свою планову забудову, де були присутні всі за регламентом будови: замок, повітові канцелярії, суд, жандармерія, в'язниця, торговище (базарний майдан), але в ході історичних подій та змін влад   і державних адміністрацій, будови знищувалися, або перебудовувалися за вказівкою з вище. В середні віки, як згадується з історичних джерел, від 1569 р., у першій писемній згадці про Радомисль, В. Ульяновський припускає, що Радомисль був церковною  власністю. Адже   за актовими матеріалами, зібраними польським істориком А. Яблоновським, у другій половині XVI ст. до Печeрського  монастиря належала ціла Тетерівська волость з центром у Радомислі і з замком печерських архимандритів (з 1572 р.), та десятьма навколишніми селами-осадами.