РАДОМИШЛЬЩИНА - КРАЙ ЖИВИХ ЛЕГЕНД

На Поліссі загалом і Радомишльщині зокрема українці не лише становлять переважну більшість населення, вони творять власну культуру і міфологію. Звичайно з місцевим колоритом, адже героями місцевого фольклору є конкретні люди. Хтось тут жив століття - два тому, а декого ще пам'ятають нащадки.

Село Верлок розташоване в долині річки Коробочки: притоки Мики за 5 кілометрів від районного центру Радомишль. Село має самобутню і давню історію. Сто років тому Верлок славився своїми вечорницями. На одній з них і познайомились Максим з Оксаною.

РАДОМИШЛЬ УЧОРА

Як швидко летить час... І як швидко ми все забуваємо. А все ж попередні десятиліття не так мало значили для нашого міста, щоб їх не пригадати. Отож, 60-80 роки XX століття – суміш правди, напівправди і відвертої брехні. Це була інша епоха, інші люди і абсолютно інше життя. Минуло півтора десятиліття по війні, в 1947-ому радомишляни пережили голод. Про нього якось не прийнято згадувати – не було для цього ніяких політичних причин, просто була страшна посуха... Проте у шістдесятих Радомишль практично залікував рани, завдані війною. Хоча в Малині і в Житомирі руїни залишалися страшним спогадом ще деякий час.

З ГЛИБИНИ ІСТОРІЇ

Біля розбитої дороги, на вулиці Микульського, з похиленим парканом і розламаними залізними сітками, неподалік від центра міста знаходиться старе православне християнське кладовище. Вигляд цього безладдя, ще сумніше, що тут поховано не одне покоління радомишлян. Кладовище закрито у 1984 році і не просто закрито, а й дуже занедбане. З весни до осені воно заростає травою вище поясу. Одні з винахідників – заготовляють траву для тварин. З одного боку «законсервований» цвинтар став смітником, звалищем непотребу та розплідником шкідливих і бродячих тварин, а з іншого «притулком» для бомжів і нечестивців. Цю територію використовують як місце для інтимних побачень і як громадський туалет. Православне кладовище в Радомишлі – місце, за яке радомишлянам має бути соромно.

РАДОМИШЛЯНИН – ЧЕМПІОН СВІТУ

Віктор Міхненко

Радомишль завжди був і є зараз невеличким містечком.  Хоча наше місто і маленьке, та воно завжди було багате на талановитих людей. Це факт, і я не перестаю цьому дивуватись. Ось  і нещодавно Радомишль прославив далеко  за його межами мешканець міста  Віктор Васильович Міхненко. Не буде перебільшенням, якщо сказати – прославив  країну.

ТАЄМНИЦІ ПАНСЬКОГО ОСОБНЯКА

В Радомишлі по вулиці Малій Житомирській стоїть один з самих гарних в місті будинків. Таємничий і загадковий, прикрашений амурами, гіпсовим ліпленням і кількома башточками він і сьогодні зберігає свій неповторний, колорит. В місті і районі його знають всі жителі, багатьом з них по волі чи неволі його доводилось відвідувати.

До 2011 року в ньому знаходилися суд та адвокатська контора. Цей будинок з впевненістю можна назвати особняком. Особняк – назва для міського багатокімнатного будинку розрахованого на одну родину. Це слово спільне для української та російської мов. Принаймні іншого значення словники не дають.

ЛЕГЕНДИ РАДОМИШЛЯ

В останній день квітня 15 років тому один мій давній знайомий приніс згорток, простяг його і сказав:

— Візьми, пригодиться. Розбирали хату на Рудні і під стрихівкою виявили ось це.

У вкутаному в грубу мішковину згортку була підшивка газети «Киевские губернские ведомости» з 2 по 52 номер за 1854 рік, а також великий стос аркушів зі старого шкільного зошита, на яких ледь помітним через вицвіле чорнило гарним каліграфічним почерком на титульному листі проглядалась назва «Радомысль (очерк)» і стояла дата «3.02.1958 г.»

НАУКОВО-ІСТОРИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ В РАДОМИШЛІ

Сайт «Житомирське Протопресвітерство Київської Архиєпархії УГКЦ» - інформує:
Про коріння греко-католиків у Центральній Україні говоритили історики на науковій конференції у Радомишлі

До 250-ї річниці введення на престол Пилипа Володкевича, Митрополита Київського, Галицького та Всієї Русі 8 червня 2012 року в історико-культурному комплексі "Замок Радомисль" була проведена Всеукраїнська науково-історична конференція на тему: «Радомишль в історії Української церкви 1682-1840 роки». Науковці, професори, доктори історичних наук приїхали з різних куточків України до міста Радомишль (Житомирська область) У своїх дослідженнях вони представили учасникам конференції культурно-історичну спадщину цього міста: розкрили його таємниці, діткнулися болючих питань Української Церкви.

Захід розпочався панахидою пам‘яті митрополита Пилипа Володкевича, та митрополитів Лева Шептицького і Ясона Смогоржевського, які були тут поховані. Владика Йосиф (Мілян) зазначив: –  «наша молитва в Радомишлі закладе нові підвалини розвитку та розквіту Української Греко Католицької Церкви». Владика наголосив: «Автентичну історію пишуть і трактують люди. Тому ми тут, щоб поставити певні акценти, говорити про історичні факти, заслуги, невдачі, відкривати істинну історію. Радомишль свого часу став осідком митрополитів, тому це місто повинно посісти чільне місце в історії Української Церкви».

ЛЮДИ ТВОЇ, ЖИТОМИРЩИНА

ВСЕВОЛОД СКУРАТІВСЬКИЙ: «ВИШИТА ДІВЧАТАМИ З РАДОМИШЛЯ СОРОЧКА СЯГАЛА МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ІВАНУ ДЗЮБІ ДО КОЛІН. АЛЕ ВІН БУВ ЩАСЛИВИЙ…»

Директор Радомишльського районного народного краєзнавчого музею, якому 26 травня виповнилося 75 років, розповідає газеті  деякі подробиці свого життя

Заслужений працівник культури України Всеволод Скуратівський чверть століття очолював культосвітню роботу в Радомишльському районі. Пам»ятаю Всеволода Михайловича ще молодим на сцені Будинку культури, сільських клубів, на польових станах,  з кучерявим чубом, у вишиванці і з баяном на грудях, на чолі ансамблю чи хору голосистих поліщуків. Або ж у парі з незабутнім Михайлом Ревенком, за посадою – методистом, а за покликанням – артистом. Від гумористичних сценок цього дуету зал лежав покотом.

ОБЫКНОВЕННОЕ ЧУДО

«БЛАГОДАРИТЕ БОГА, ЧТО ВАША ДОЧЬ ДО СИХ ПОР ЖИВА», –  СКАЗАЛ МОИМ ПАПЕ И МАМЕ ДОКТОР, ПОСМОТРЕВ МОИ ПЛОХИЕ АНАЛИЗЫ, И ВЫПИСАЛ НАПРАВЛЕНИЕ В ИНСТИТУТ РАКА…»

20-летняя Юля Гринцевич из города Радомышль рассказывает «ФАКТАМ», как несколько лет назад, увидев, что она умирает от саркомы четвертой стадии и не выдержит новых сеансов химиотерапии, ее родители  дочь в обитель, где неизлечимая болезнь отступила, а у девочки пробудился дар художника-иконописца.

Юля Гринцевич

Владимир ШУНЕВИЧ

«ФАКТЫ» 21 декабря 2011 г

(Житомир – Киев)