«ЧОРНОВА» 1944 року

Узимку (було це кілька ро­ків тому) ми сиділи за столом у теплій хаті, що майже на окраїні Радомишля. Зими в нас різні, і клімат явно змінюється у некращий бік. Проте за вік­ном повільно сипався пухнас­тий сніг, і все було тихо, спо­кійно.

Господар, міцний, чолов'яга, середній на зріст, рудуватий, із якимись сумними очима, повільно вів мову про своє життя. Виникає в людей іноді така по­треба відкрити душу, особливо після чергової чарчини.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ В РАДОМИШЛІ

Цю будівлю, облицьовану сірою плиткою, яка стоїть у центрі міста, знає кожен радомишлянин. Нині там ЗОШ №5 хоча приміщення не відповідає шкільним вимогам. Одначе – будівля давня і зберігає у своїх стінах багато таємниць.

Митрополичий будинок, нині школа №5. Фото Руслана Цілуванського 2009 рік

В XVIII столітті Радомишль розбудовувався, як столичне містечко уніатської митрополії. Цей замок побудований, як резиденція уніатських митрополитів. Зведено з 1729 по 1746 рр. митрополитом Анастасієм Шептицьким. Майже за 300 років в ньому розташовувалось стільки різних установ, що важко уявити їх кількість.

СКАРБИ РАДОМИШЛЯ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

В усі часи знаходилися люди, в руках яких накопичувалися великі цінності. Володарі, зрозуміло, прагнули якомога надійніше сховати свої скарби. Але часто траплялося так, що на власника скарбу чекала трагічна доля. Минали роки та століття, і випадок всміхався якомусь бідоласі, свідку чи сучасному дослідникові, коли вони знаходили ті скарби. Наше місто існує дуже давно. І легенди про його скарби приходять до нас із глибини віків.

МІЛЬЙОН (оповідання)

Нині мало кого можна подивувати цим словом. Усі ста­ли мільйонерами, а не за горами той час, що, може, мільярдерами станемо. Хоча — нія­кої, радості від того нема, як­що врахувати еквівалент цим астрономічним сумам у конвер­тованій валюті.

А чи доводилося, вам, тримати в руках мільйон керенка­ми, карбованцями та гривнями Центральної Ради або царськи­ми грішми? Скажете, що це могло б бути у великих містах і не сьогодні. Правда ваша. Одначе і в нашому маленько­му Радомишлі часом трапля­ються незвичайні речі.

МАЙДАН У ЛІСІ

Міста, як і люди, кожне має свою неповторну долю. Вони знають таємницю свого народження, пам’ятають часи найвищого розвитку, а також занепаду і розорення чужоземцями.

          В Радомишлі не тільки будинки і пам’ятники можуть розповісти історію цієї землі. Є тут і живі свідки сивої давнини – дерева...

 На автошляху, що веде з Радомишля до Кочерова, є напрочуд мальовнича місцина. Старожили по різному називають це місце, дехто кажуть «Сьомий кілометр», дехто «Криниченька» інші «три дуби». Неподалік від шляху ростуть реліктові дуби, що своїми могутніми верхівками сягнули високо в небо. Вони стоять, як вічні вартові і не змовкаючи гомонять з вітрами, ніби розповідають про все, що бачили за довгі роки свого життя.В давнину основною дерев’яною породою Радомишльських лісів був дуб. Дуб – велике дерево з кряжистими вітами, виявляв уяву могутності. По визначенню фахівців – вік легендарних дубів 500 років, висота 35 метрів, в обхваті 5 метрів 50 сантиметрів. Вражає красою дива – дерева, одного з них можна обійняти лише в чотирьох. Здається, що від них струменить якась потужна сила. Прихилившись до дуба, хотілось би цю мить продовжити.

«БАКС» (оповідання)

         Осінь того року настала раптово і швидко: спершу заливні дощі, потім  холод. Тільки на початку листопада погода трохи заспокоїлася, повітря стало прозорим і нерухомим,  ніби в штиль, як буває тільки восени, небо – синьо-блакитним без жодної хмаринки, а листя лип, кленів яскраво -червоним, жовтим.

Роздуваючи під собою це барвисте листя, до зупинки «Папірня» неквапливо, підкотився і зупинився старенький, жовтого кольору автобус «Пазик». До розчинених дверей із заклопотаними, стомленими, серйозними обличчями заквапилися люди. Всі розсілися, водій завів мотор, послухав його, зачинив дверцята і хотів уже рушати, як із-за рогу вулиці Щорса (нині  вул. Єлисея Плетенецького), що веде до міського цвинтаря, бігла бабуся. Щось крикнула благально. Водій відчинив дверцята і став чекати. Дехто з пасажирів сердито насупив брови, але всі знали – коли голосує старе або дитя, підганяти водія – марна справа.

СКАРБИ ВАСИЛЯ ТОМАШЕВСЬКОГО

В історії української культури багато імен заслужених, та на сьогодні, на жаль, маловідомих, неоцінених, або загалом не пошанованих. Так вже склалася доля нашого народу, який не маючи своєї держави, не міг належно поцінувати своїх діячів на ниві науки, культури, громадсько-політичного життя. В Україні поступово, проте дуже повільно заповнюються прогалини і вибоїни в нашій національній пам'яті, власне в нашій душі.

В селянській родині 14 березня 1913 року в селі Чайківка Радомишльського повіту народився Василь Григорович Томашевський. Село розташоване на берегах Коробочки, притоки Мики, за 15 кілометрів на захід від районного центру Радомишль. На його долю випали нелегкі роки випробувань. В 1935 році поступив до Київського художнього інституту. Закінчив перед самою війною в 1940 році. Добровільно в 1941 році пішов на фронт до лав Червоної армії. Воювати довелося не довго. Разом із сотнями тисяч військовослужбовців потрапив у полон у "Київському котлі". Переніс усі жахи нелюдського життя в фашистських концтаборах. В 1945 році в Німеччині табір звільнили союзники. В свої тридцять два роки прийняв життєве рішення залишитися на Заході. В тому ж році закохався в українську дівчину, вивезену на каторжні роботи до Німеччини. Одружився і все життя прожив із дружиною в злагоді і любові. З 1945 року до початку п'ятдесятих навчався в Брюсселі в Королівській академії мистецтв та іспанській академії мистецтв, що в містечку Ескуела де Сан-Фемдо біля Мадриду. Весь цей час напружено працював. З початку п'ятдесятих переїздить на постійне проживання до Канади.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ТАЄМНИЦІ БУДИНКУ НА ПРИСУТСТВЕННІЙ

Цей казковий будинок знають усі мешканці Радомишля та району. Привертає увагу він і гостей міста. Сьогодні в ньому розташована районна поліклініка, яка знаходиться неподалік центру Радомишля, тому на її пошуки не доводиться витрачати багато часу.

У 1887 році цей будинок, як і деякі інші, спорудив купець I гільдії Герарій Нафтулович Горенштейн. Варто відмітити, що саме з цього будинку розпочалась забудова вулиці Присутственної. Будинок збудований в певному архітектурному стилі зі сходами, скляною верандою з широкими та вузькими вікнами. Він цілком зійшов би за стиль модерн, якби не чийсь своєрідний смак та уважна й оригінальна рука. Варто сказати, що будинок у минулому не був побілений як нині, а пофарбований в світло-рожевий колір. Для кращого водовідштовхування в фарбу домішували кров та жири тварин.

РАДОМИШЛЬ МІСТО-ЛЕГЕНДА

У Радомишля, як і кожного міста є свої таємниці. Підземелля є самою найбільшою таємницею та секретом. З незапам’ятних часів ворожі напади, міжусобні війни та повстання змушували людей шукати укриття під землею для себе та свого добра. Під час будівельних земляних робіт, а також природним шляхом в різних частинах міста з’являються провалля. Відразу починаються розмови, що під містом знаходиться розгалужена система підземних галерей. Легенди про клади, хвилюють не одне покоління радомишлян. Для цього є всі підстави і з’являються бажаючи їх відшукати. Та із-за неможливості робіт чи із-за продійства влади їм приходиться відступати. Рано чи пізно багато таємниць стає надбанням історії, та багато загублюється в товщі землі.