КРІЗЬ РОКИ І ВІДСТАНІ

У тому, що ми погано знаємо свою історію, великого секрету немає. Але історія також є одним з каменів протистояння у нашому суспільстві. Одні взагалі перекреслюють минуле, обливають його брудом, прагнуть зобразити все, що було, тільки в чорному кольорі. Вони, мабуть, чинять так тому, що не знають, як діяти у сьогоденні. Інші марно прагнуть повернутися у дні, що безповоротно проминули.

Проте дорослі і, здавалося б, цілком розумні люди, не можуть зрозуміти простої істини, що соціалізм чи капіталізм неможливо отримати у вигляді подарунку. Будь-який лад, як би його не називали, доводиться будувати самому народові, від імені якого так люблять виступати деякі горе-проводирі.

ЩАСТЯ ПО-РАДОМИШЛЬСКИ

Нещодавно довелось гостювати в гостях у давньої знайомої Зої Іванівни. Цю привітну, невисоку на зріст, рухливу, з гострим поглядом очей, жінку знає багато жителів міста. На порозі щиро вітала усміхнена господиня. І відразу потрапляєш у царство рукотворної краси. Вишиванки створені її жіночними руками. В квартирі на стінах і образах - рушники, стіл покритий велюровою скатертиною з трояндами на ній.На полицях серванта - різноманітні серветки, ліжка, застелені цілими квітучими галявинами. На ліжку незвичайна невеличка подушка з жовтими китицями. Вона зроблена з радянського вимпелу, з надписом на червоній матерії "Переможцю Соціалістичного змагання". На моє здивоване запитання - "Що це таке?", усміхаючись Зоя Іванівна почала розповідати: "Це моя улюблена подушка, я на ній відпочиваю, мені сняться добрі сни про минуле життя. Іноді й прокидатися не має бажання. 

ЮВІЛЕЇ І ПАМ’ЯТНІ ДАТИ 2013-ГО

1130 РОКІВ ТОМУ

У 883 р. древлянські землі, підкорені Києво-Полянським князем Олегом, увійшли до Київської держави.

560 РОКІВ ТОМУ

Під 1553 р. в історичних джерелах вперше згадується с.Буглаки.

420 РОКІВ ТОМУ

1593 р. було зроблено один з найперших інвентарних описів Радомисля.

365 РОКІВ ТОМУ

1648 р. датовано першу писемну згадку про с.Кримок.

340 РОКІВ ТОМУ

Під 1572 р. в історичних джерелах вперше згадуються Пилиповичі.

265 РОКІВ ТОМУ

1748 р. Радомисль став резиденцією уніатської митрополії.

250 РОКІВ ТОМУ

1763 р. вперше в історичних джерелах згадується с.Раївка.

245 РОКІВ ТОМУ

1768 р. наш край перебував у вирі Коліївщини.

У серпні страчено I.Бондаренка, ватажка гайдамацького загону, що діяв на Радомишльщині.

НЕЧУВАНИЙ ЗВІР

На нашій дивній планеті є не менш дивна і загадкова істота – чупакабра. Хто ж така чупакабра?  Вперше згадки про неї були зафіксовані в Пуерто-Рико ще в 1975 році. Там вона нападала на кіз, курей, кролів та ссала їхню кров. Звідти, від іспанських слів "смоктати і коза", пішла назва чупакабри. Згодом подібні випадки почали траплятися в Мексиці, США та Європі. Вважається, що чупакабра полює вночі і нападає на свійських тварин: кіз, овець, курей, собак, кролів, свиней, висмоктує кров і зникає. За свідченнями "очевидців", чупакабра –  великий монстр заввишки 130-150 см, на ногах якого по 3 великі пальці з довгими нігтями, тіло як у велетенського вовка без шерсті, але з товстою сіро-коричневою шкірою, чотири ікла в пащі довжиною 5 см, очі яскраво-червоні. Дехто описує цю істоту як двоногого динозавра, чи вказує на подібність кенгуру. В Україні про нападки істоти подібної до чупакабри з'явилися з 2009 року, повідомлення про істоту з Тернопільської області. Пізніше надходили повідомлення, що звір з'явився в Чернігівській, Запорізькій, Волинській, Житомирській областях. Йшлося про те, що невідома звірина масово знищує кролів, яких господарі знаходять задушеними, знекровленими й акуратно складеними.

 Більше ніж  сто років тому в Радомисльській повітовій газеті “Радомыслянинъ”, № 16, 6 лютого 1913 року.

(Російська Національна бібліотека м.Санкт-Петербург)

  “Нечуваний звір. На днях у селі Ляховій з’явився звірок, який завдає чимало шкоди деяким  поселенням. Він пробирається до домашніх тварин, здебільшого до свиней і овець і спотворює їм мордочки, дряпає очі. Припускають, що це кенгуру. Як вона з’явилась в наших  краях – не відомо”. Ну це ж точнісінько сучасний опис чупакабри: і дряпані рани на тілах тварин  за формою дивної тварини кенгуру – короткі передні лапи та довгі задні. За статистичними даними: село Ляхова знаходилося в 10 верствах від повітового міста Радомисль Київської губернії, на той час у селі було 30 дворів, в яких проживало чоловіків – 63, жінок – 68. Рішенням сільської ради  в 1946 році село Ляхове перейменували на Осички. По сьогоднішній день старожили зі слів своїх родичів розповідають жахливі історії про цього невідому тварину. Розгадати таємницю нечуваного звіра поки що не вдається нікому.

Олександр  Пирогов

м. Радомишль

СОБАЧЕ ЖИТТЯ

Хуртовина, котра на початку грудня вирувала Радомишильщиною. Засипала місто алькорними купами снігу. Випала двомісячна норма опадів. Радомишль і села району і до нині у сніговому полоні. Зима як завжди прийшла несподівано для наших чиновників і депутатів. Навіть сповістити про снігопади ніхто не наважився. А як сповіщати? Вже другий рік не працює ні місцеве, ні районне радіо. Місто й район опинилися в сніговому колапсі, десятки сіл і декілька мікрорайонів в місті залишились без світла і сполучення. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж грудня.

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ

Людській пам'яті притаманно звертатися до минулого, згаду­ючи рідних, близьких. А ще ота пам'ять серця дає змогу краще зрозуміти сьогодення. Доля кожної родини — то немов крап­лина води у величезному океа­ні історії. Ясна річ, що й родовід окремої сім'ї не може існу­вати без якоїсь певної місце­вості, суспільних умов, у яких жили люди. Наші пращури знали достеменно свій родовід щонайменше до сьомого коліна. Почали цікавитися ним і тепе­рішні покоління українців. Ад­же відома істина: народ є, був і буде, якщо матиме, міцне і гли­боке коріння.

«ЧОРНОВА» 1944 року

Узимку (було це кілька ро­ків тому) ми сиділи за столом у теплій хаті, що майже на окраїні Радомишля. Зими в нас різні, і клімат явно змінюється у некращий бік. Проте за вік­ном повільно сипався пухнас­тий сніг, і все було тихо, спо­кійно.

Господар, міцний, чолов'яга, середній на зріст, рудуватий, із якимись сумними очима, повільно вів мову про своє життя. Виникає в людей іноді така по­треба відкрити душу, особливо після чергової чарчини.

ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ В РАДОМИШЛІ

Цю будівлю, облицьовану сірою плиткою, яка стоїть у центрі міста, знає кожен радомишлянин. Нині там ЗОШ №5 хоча приміщення не відповідає шкільним вимогам. Одначе – будівля давня і зберігає у своїх стінах багато таємниць.

Митрополичий будинок, нині школа №5. Фото Руслана Цілуванського 2009 рік

В XVIII столітті Радомишль розбудовувався, як столичне містечко уніатської митрополії. Цей замок побудований, як резиденція уніатських митрополитів. Зведено з 1729 по 1746 рр. митрополитом Анастасієм Шептицьким. Майже за 300 років в ньому розташовувалось стільки різних установ, що важко уявити їх кількість.

СКАРБИ РАДОМИШЛЯ ТА ЙОГО ОКОЛИЦЬ

В усі часи знаходилися люди, в руках яких накопичувалися великі цінності. Володарі, зрозуміло, прагнули якомога надійніше сховати свої скарби. Але часто траплялося так, що на власника скарбу чекала трагічна доля. Минали роки та століття, і випадок всміхався якомусь бідоласі, свідку чи сучасному дослідникові, коли вони знаходили ті скарби. Наше місто існує дуже давно. І легенди про його скарби приходять до нас із глибини віків.