РАДОМЫШЛЬСКИЕ БАЗАРНЫЕ ИСТОРИИ

Радомышльский базар – это своего рода летопись города. В начале июня погода в этом году довольно капризная. Синоптики, как и наши политики только обещают на улучшение. К середине июня погода стабилизировалась, днем температура относительно поднялась, днем на дворе комфортно, ночью холодно. С рассветом, как только косые лучи солнца освещают землю – радомышльский рынок начинает оживать. Сначала подъезжают машины, потом продавцы медленно и сонно раскладывают, и расфасовывают товары. Несколько лет назад в центре города открылся супермаркет «Сильпо», который существенно ударил по ценам на базаре. По статистике средняя украинская семья тратит на еду 50,2 % своего бюджета. В рейтинге европейских стран по доле рассходов семей на продукты, Украина занимает последнее 40-е место, что во многом объясняется нашими невысокими доходами.

БУРХЛИВИЙ ВИР МИХАЙЛА ЧАЙКОВСЬКОГО ТА ЙОГО НЕСПОДІВАНИЙ І ТРАГІЧНИЙ ФIНАЛ

У численних походеньках “Джеймса Бонда” ХІХ століття була протоптана й радомишльська стежина.

Його вважали одним з найвідчайдушніших авантюристів ХІХ століття, адже упродовж свого бурхливого життя він повсякчас перебував у вирі головних політичних подій, а виконуючи найпотаємніші місії, примудрився притому побувати на службі у, здавалося б, найзапекліших супротивників і ворогів – у французів, росіян, поляків, турків. Водночас його вважали за свого патріота й оборонця народи, що прагли незалежності від на той час сильних світу сього: поляки, українці, серби, болгари. Недарма ж народилося тоді між них поширене повсюдно гасло «За нашу і вашу свободу». 

СТАЖ, ГІДНИЙ ПОШАНУВАННЯ

Майже 30 років (!), з 1879 до 1907 (з невеликими перервами), обіймав посаду міського голови повітового міста Радомисля Никодим Оксентійович Гарбаров.

Здавна відомий у Веприні рід Гарбарів, славних представників прадавнього промислу – гарбарства. Гарбарами називали ремісників, які займалися вичинкою шкіри.

Від своїх пращурів успадкував не лише прізвище, а й справу, якою вони одвіку промишляли, вепринець Оксень Дійович Гарбар. Щоправда, прадідівське прізвище у нього згодом дещо змінилось на російський манер – Гарбаров (подекуди його писали і як Гарбарев). Між тим цю гілку роду називали ще й Дійовичами (Диїчами), таке прізвисько зустрічається в ряді тогочасних документів.

У 1836 році в Оксеня Дійовича і його дружини Антоніни Матвіївни народився син Никодим, котрий, здобувши домашню освіту, пішов потому на вільні хліби і виявив неабиякий підприємницький хист. Згодом він, маючи ценз київського міщанина, а затим – купця, повернувся до промислу предків і порядкував на придбаному батьком невеликому шкірзаводі на хуторі, що виник на річечці Сухарці на південній околиці Радомисля. 

СПОГАДИ РАДОМИШЛЬСЬКОЇ ЯЛИНКИ

Зазвичай у Новий Рік радомишляни роблять гучніший звук телевізора, коли за десять хвилин до півночі починається трансляція привітального слова Президента. А згодом дивляться святковий новорічний концерт чи музичний фільм. Згідно статистичних досліджень за 2014 рік українці збідніли вдвічі, а за декотрими показниками – втричі. Знецінення української валюти за півроку на 100%, люди бідніють на очах.Чи намагається радомишльська «демократична» влада використовувати свої важелі для того, аби мешканці міста і району змогли гідно відсвяткувати настання 2015 року. Щоб свято радомишляни зустріли з новорічним настроєм і надією на краще життя. Напередодні свят одним із ключових питань є завершення фінансового року та виплата заборгованості із заробітної плати. Який же Новий Рік без лісової красуні? Сьогодні для багатьох без неї свято – не свято. В наш час небагатьом відомо, що ялинка – не новорічний атрибут, а різдвяний. І колись це чудове дерево та ялинкові прикраси мали особливе символічне значення, нині забуте. Після бурхливо-кривавих подій 1917 року та громадянської війни новорічна і різдвяна ялинка продовжувала радувати дітей і дорослих.

ПАТРІОТИЧНІ ТРАДИЦІЇ УКРАЇНЦІВ ФОРМУВАЛИСЯ З ДАВНІХ ДАВЕН

Патріотичні почуття, що охопили нині наших співгромадян з огляду на терористичні дії сепаратистів і російську військову агресію на сході України, засвідчують стійкий і незламний дух волелюбного українського народу, котрий формувався і множився багатьма поколіннями. Такі ж прояви патріотизму виявляли українці й століттям тому, коли спалахнула Перша світова війна, а на сучасних українських теренах велися кровопролитні бої. Як і нині, на захист своєї землі від ворога вирушало чимало добровольців, з числа яких формувалися ополченські військові формування.

ТАЄМНИЦІ СТАРОГО КЛАДОВИЩА

Біля розбитої дороги, по вул. Микульського, з похиленим парканом і розламаними залізними сітками, неподалік від центра міста знаходиться старе православно-християнське кладовище.

Старе православне кладовище майже в центрі міста. Закрите в 1984 р. Сучасне фото.

Вигляд цього безладдя, ще сумніше, що тут поховано не одне покоління радомишлян. Кдадовище закрито у 1984 році і не просто закрито, а й дуже занедбано. З весни до осені воно заростає травою вище поясу. Одні з винахідників заготовляють траву для тварин. “Закоцервований” цвинтар став смітником, звалищем непотребу та розплідником шкідливих і бродячих тварин, і притулком для бомжів. Цю територію використовують як місце для інтимних побачень і як громадський туалет. Православне кладовище в Радомишлі — місце, за яке радомишлянам має бути соромно.

РАДОМИШЛЬСЬКІ ШЛЯХИ ДРУГОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ

У кожного народу є свої святині, пов'язані із світлими чи трагічними подіями його історії. Для українців одним з таких місць є містечко Базар. Тому щороку сотні людей їдуть до цього враженого радіацією поселення, щоб вшанувати пам'ять і віддати належне подвигу козаків і старшин армії Української Народної Республіки. В неймовірно складних умовах, без теплого одягу і взуття. достатньої кількості зброї, набоїв, транспорту вони в листопаді 1921 року зробили останню відчайдушну спробу визволити Батьківщину, заплативши за це своїм життям: хто на полі бою, хто, потрапивши в полон, був посічений з кулеметів котовцями на околиці Базару. Пам'ять про подвиг героїв живе у народі, незважаючи на всі намагання колишньої компартійної влади її знищити. 

СПАДКОЄМНІСТЬ ПОКОЛІНЬ

Російська військова агресія та прояви сепаратизму на Сході України виплекали піднесення патріотизму, національної самосвідомості й солідарності українського народу. Люди долучились до зміцнення обороноздатності країни, допомагаючи хто чим зможе. Не стоять осторонь і радомишляни. Вони є гідними нащадками своїх предків-земляків. 

В цьому світлі є цікавими відомості, наведені в «Пам’ятній книзі Київської губернії» за 1857 рік, пов’язані з подіями Кримської війни 1853-56 рр. Ця книга зберігається в Радомишльському народному історико-краєзнавчому музеї. У ній зокрема повідомляється, що для потреб армії надійшло корпій (перев’язочний матеріал на лляній основі) від священиків Радомишльського повіту: Маєвського – 7 фунтів, Успенського - 20 фунтів, від дружини поміщика с.Ораного Радомисльського повіту Катерини Іскри – 5 фунтів. 

Надавалась також і грошова допомога. Радомишльські повітове, парафіяльне і казенне єврейське училища зібрали 38 рублів; повітовий землемір М.В.Кедров надав 10 рублів.

Про прагнення радомислян підсобити війську свідчить і така подія за 1854 рік: «Жителі м. Радомисля пригостили обідом та вечерею усіх чинів 2-го дивізіону Лейб–гвардії козачого і 3-го дивізіону Отаманського імені Його Високості полків з 3-м дивізіоном козачої батареї. Крім того дали на дорогу кожному солдату по фунту яловичини, по булці, а утримувачі акцизного і чаркового відкупів відпустили нижнім чинам по три чарки горілки на людину. При виступі цих військ з Радомисля надані їм були підводи безплатно».

Сергій Галицький

екскурсовод народного історико-краєзнавчого музею

РАДОМИШЛЬСЬКИЙ БІЛЬ РОДУ ДОМАНИЦЬКИХ

МІСЦЕ ЦІЄЇ КНИЖКИ—ПОРУЧ З “КОБЗАРЕМ”

Нещодавно у книжковій серії «Видатні українці», яку започаткував історичний клуб «Холодний яр», вийшла «Історія України-Русі» Миколи Аркаса. Видавці відтворили репринтне друге видання цього твору, що побачило світ у Кракові в 1912 році. 

Уперше книга М.Аркаса була видрукувана за чотири роки перед тим у Петербурзі, проте той варіант був ретельно процензурованим, тому аж ніяк не відтворював авторські задуми і погляди. Відтак українські патріоти потурбувалися про публікацію оригінальної версії, яку й вдалося втілити. Одначе у 1914-му майже увесь наклад книги, що розкривала справжню сутність імперської політики Московії та великодержавної Росії стосовно українського народу, було знищено. Російська й наступна Радянська влади зробили все, щоб про твір забули. Хоча у 1990 році перше видання Аркасової «Історії України-Русі» навіть перевидали. Але – з іще більшими купюрами.