МЛИНАРСТВО У МІСТІ РАДОМИСЛІ

Головним заняттям жителів Радомисльського повіту було хліборобство. Врожаї збирали добрі і на ринок надходила достатня кількість сільгоспсировини: продукти тваринництва, хміль, зерно. Із енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона (1899 р., С.-Петербург, т. 26): «В Радомисльському повіті Київської губернії орної землі – 306944 дес., садибної – 8292 дес., під городами – 18108 дес., під садами – 1633 дес., сінокісних заливних – 31598 дес., не заливних – 33108 дес., вигонів на пасовину – 30855 дес., лісу – 319156 дес., решта угідь – 167 дес. Головні хліба – жито, овес, гречка, посіви ячменю, пшениці... Хлібозапасних магазинів 158.»

Та врожайні роки були не завжди, про що сповіщала україномовна газета «Рада» від 15.10.1911 року: «По Радомисльському повіті сільські громади мають засипу: озимини 10762 пуди, ярини 3163 пуди і продовольчих коштів 615810 крб. 15 коп. Розпозичено людям озимини 500 пуд. і капіталу 48706 крб. 64 коп. Сторонні обивателі мають готівкою 12388 крб. і на людях 814 крб. 63 коп. (за матеріалами перевірки уряду харчового забезпечення у зв’язку з недородом хліба у Північно-Східних губерніях Імперії).» В 1914 році в місті працювало 4 водяних млини. Київський купець 1-ї гільдії А.М. Авербух на початку ХХ століття побудував паровий млин (нижче бувшої перевалки). Млин був устаткований іноземним обладнанням. Приводився в дію газогенератором у 200 кінських сил. Річна продукція становила 400 тисяч пудів борошна, випускав 16 видів продукції, включаючи крупи. Паровий млин купця Гребельникова (який знаходився нижче сучасного моста через Тетерів) переробляв 150000 пудів збіжжя. Заготовачі, яких розсилали господарі і управителі млинів, роз’їжджали по навколишніх селах і в поміщиків та заможних селян закуповували велику кількість зерна для переробки на борошно, за що одержували великі прибутки.

Із спогадів випускника Радомисльської чоловічої гімназії Максима Карбовського: «Найбільш багатим із закладів на Торгівельній площі вважався гастрономічний магазин Лібермана. Покупцями його була міська еліта. Магазин славився своєю культурою обслуговування та різноманітністю товару. Ціни були стабільні, без переговорів та торгів. Другим багатим магазином у цьому ряду був зерново-борошняний. Власник його Рибак скуповував у сільського населення в необмеженій кількості зерно, частину його молов на борошно для продажу, а частину весною надавав для посіву під позику. За таку позику селяни змушені були продавати йому зерно нового урожаю за низькою ціною. Таким чином у залежність від нього потрапило багато хліборобів.» Високі сорти пшеничного борошна славилися далеко за межами Радомисльського повіту.

Папірня. Річка Мика. Фото П.І.Шуневича, поч. 60-х рр. XX ст. 

Млин побудований інженером К.Є.Пекарським в 1902р. Пам’ятка промислової архітектури початку ХХ ст.

Папірня – сучасна частина міста Радомишля, поселення виникло в ХVII столітті. Назва пов’язана з виготовлення паперу для потреб друкарської справи Києво-Печерської Лаври. Перша згадка про перебування архімандрита Є. Плетенецького на Радомисльщині – 1609 рік. Будівництво млина і заснування архімандритом Є. Плетенецьким паперової фабрики, місцевість Папірня – 1612 рік. Млин-папірня розташовувався біля великого каміння, що на передньому плані фото. Млин був водяний, саме на цьому місці, де була найшвидша течія. Папір доставляли човнами по рікам: Мика, Тетерів, Дніпром до Лаврської друкарні, яка була відкрита в 1615 році. На радомисльському папері Києво-Печерської лаври, надруковано «Часослов» (1617 р.), «Анфологіон» (1619 р.). В рукописах за 1631 рік згадується містечко Радомисль, в якому було 45 димів, 5 огородників, 15 халупників, 1 священик, 1 млинар, 1 тесля, 1 склодув, коваль і папірник з товариством. Навколо радомисльської папірні виникло село Папірня, яке було самостійною адміністративною одиницею до 60-х років ХХ століття, коли з’єдналося з містом Радомишлем і стало його передмістям.

Інженер Казимир Євстафійович Пекарський в 1902 р. побудував на річці Мика в пригороді міста Папірні паровий борошно-крупчатий млин. З червоної цегли, на кам’яному природному пагорбі, він височіє на лівому березі річки Мики. Приводився в дію паровою машиною 36 кінських сил та водяною турбіною, потужністю в 40 к.с. На млині працювало 5-7 постійних робітників крім найманих, річний перемолот становив 120 тисяч пудів збіжжя. Будівля Папірянського млина – пам’ятка промислової архітектури початку ХХ ст. Млин є дуже примітним орієнтиром і привертає увагу приїжджих, ставши окрасою місцевості. К.Є.Пекарський володів землями Коробочка на Папірні. В колонії було 6 дворів, жителів – 37, чоловіків – 15, жінок – 22. Головне заняття жителів хліборобство. Інженер К.Є.Пекарський здавав землю в оренду німцям колоністам. Німці посилилися на Коробочці і Папірні після реформи 1861 року, відміни кріпацтва.

Олександр Пирогов

м. Радомишль