ГОЛОВНА СТОРІНКА

Радомишль — одне зі стародавніх міст України. Відкриття поблизу міста стоянки первісної людини свідчить, що його територія була заселена людьми щонайменше 19 тисяч років тому. Археологічні дослідження підтверджують існування з Х століття давньоруського міста, вперше письмово згаданого в Іпатіївському літописі 1150 року під назвою Мичеськ. З XVI століття місто згадується під новою назвою Радомисль, а з 1946 року отримує сучасну назву — Радомишль.

Географічно місто розташоване на території Київського Полісся. З південного сходу, півдня та південного заходу до Радомишля прилягають листяні й соснові ліси. Через місто протікає найбільша річка Житомирської області — Тетерів, права притока Дніпра.

Радомишль розташований за 90 км на захід від Києва і за 50 км на схід від Житомира.

Довідкова інформація:

• Кількість жителів: 13 685 осіб (станом на 2022 рік)
• Географічні координати: 50°30' пн. ш. і 29°15' сх. д.
• Телефонний код: +380-4132

🎼 👇

 

«Радомишльщина моя» — Олександра Дроздова

Радомишль: Погляд крізь час (Реставровані й колоризовані старі фото Радомишля)

СВЯТИЙ ОБОВ’ЯЗОК ГОРОДЯН: ЗНАТИ І НЕ ЗАБУВАТИ

В минулому городяни жили повним, гармонійним, як сама природа життям. Доля місцевих ділилася на чотири періоди: родини, хрестини, весілля, похорон. Якщо хтось відходив у Засвіти, чи ставав жертвою трагічних обставин, до житла небіжчика сходились не тільки рідні та близькі, а й усі сусіди. Місцеві розуміли — чужого горя не буває, відчувалась потреба допомогти сусідам. Ніщо так не об’єднує людей, як спільне горе. Допомагали хто чим міг. Укотре пересвідчуєшся у давній людській мудрості, що в біді пізнаються не тільки друзі, а й прості люди. Доля кожної людини непередбачена, ніхто не знає, що і коли з ним станеться.

ЛЕГЕНДИ З ДАЛЕКОГО МИНУЛОГО

Радомишльський край оповитий легендами про минувщину. Легенди, живуть своїми власними законами. Як дивно легенди іноді переплітаються з знайомими місцями рідного краю. Неймовірну історію розповіла Тетяна Агафанчук-Михальська, миловидна і добра жінка, яка все життя пропрацювала і працює донині в міській лікарні. Із вуст в уста не одне покоління родини передавало незвичайну легенду про далекого пращура, якого звали незвичним на сьогодні ім’ям Омельян, та рідня і сусіди звали Омельком. Високий, майже двометрового зросту, кремезний, надзвичайної фізичної сили і природної вроди. Коли настав час рекрутського набору, двох братів хотіли рекрутовати у солдати. А служить тоді треба було небагато-немало - 25 років!