В минулому городяни жили повним, гармонійним, як сама природа життям. Доля місцевих ділилася на чотири періоди: родини, хрестини, весілля, похорон. Якщо хтось відходив у Засвіти, чи ставав жертвою трагічних обставин, до житла небіжчика сходились не тільки рідні та близькі, а й усі сусіди. Місцеві розуміли — чужого горя не буває, відчувалась потреба допомогти сусідам. Ніщо так не об’єднує людей, як спільне горе. Допомагали хто чим міг. Укотре пересвідчуєшся у давній людській мудрості, що в біді пізнаються не тільки друзі, а й прості люди. Доля кожної людини непередбачена, ніхто не знає, що і коли з ним станеться.
