субота, 27 жовтня 2007 р.

ІСТОРІЯ БУДИНКУ НИНІШНЬОЇ ПОЛІКЛІНІКИ НА ПРИСУТСТВЕНІЙ


Фото Павла Тужика 2007 р.
Усі ми відчуваємо, як нині зріс інтерес до історії. Не тільки до історії всесвітньої а до історії рідної країни рідного краю, свого міста чи села. В цьому інтересі простежується не просто людська допитливість. Ні, мабуть, ідеться про речі серйозніші, глибинніші основоположні для формування національного самоусвідомлення. Ми хочемо знати витоки, корені свого народу, свого роду.

Хто ми? Звідки ми? Який спадок залишили нам попередні покоління? Що з нього взяти з собою, передати нащадкам? Оці питання - Як? Коли? Чому? Де? Звідки? - супроводжують людину від дитинства і протягом усього життя. Бо така вже її природа - йти від незнання до освіченості, до мудрості.

Якщо говорити про радомишлян, то вони завжди цікавилися і цікавляться історією свого міста. Вік Радомишля - приблизно 1300 років, а може, й більше. Русини - українці жили тут з незапам'ятних часів, боронилися від нападників, обробляли землю, торгували… Мало відомостей збереглося про перші століття розвитку міста. Трохи більше - про середньовічні часи, ще більше - про період ХІХ-ХХ століття.

Але ось що цікаво. Запитайте молодих радомишлян. що вони знають, наприклад, про рідне місто попередніх чотирьох десятиліть, і більшість, крім загальних фраз, нічого не скаже, як жили люди, чим займалися, де і що знаходилося, коли і що будувалося тут? Не скаже, бо не знає.

На уроках історії зацікавився історією Радомишля, дійшов до думки: треба продовжувати записувати розповіді старожилів. Адже тих, хто пам'ятає старе місто, стає все менше ..

Тож старовинний Радомишль славиться не тільки древньою історією, а й історичними місцями Цікава історія, виявляється, у міської поліклініки, що а центрі міста на Присутственій. За різними даними, ця вулиця відома з початку XIX століття. На ній було скупчено чимало державних установ, звідки й назва. В кінці вулиці православний цвинтар.

Будинок поліклініки почали споруджувати в кінці XIX століття підчас будівельного буму й економічного росту Радомишля. Місце було вибране для будівництва добре - центр міста. Будинок належав польському єврею Ґоренштейну, одному з найбагатших у місті торгівців і заводчиків. Взагалі прізвище Горенштейн було дуже відоме За розповідями старожилів, він мав на околиці міста шкірзавод з 40 робітниками. Його брат чи син був одним із співзасноаників найбільшого банку повіту.

Будинок, за розповідями, будували імениті майстри, а прикрашали ліпкою та складними конструкціями італійські майстри, Споруда, за свідченнями старожилів, збереглася в первісному вигляді з часів побудови до наших днів. Тож вона вабить різних краєзнавців навіть з інших держав.

Дім той будували зі знанням діла, за найсучаснішими на той час технологіями. Приміщення було утеплено Вікна поставили ПОДВІЙНІ, ще й з «диковинкою». Зачинялися вони дошками із візерунками легким натисканням на спеціальні важелі. Правда, в 60-70 роках через недбальство (а скоріше невміння ними користуватися) дошки розібрали.

В кожній кімнаті будинку був постелений паркет зі світлими відтінками. Пічки, які отоплювали кімнати, були вкриті кафелем із малюнками та позолотою. Школярі та вчителі добре пам'ятають ці пічки То був справжній витвір мистецтва, який простояв до 5О-их років, а потім був розібраний.

Ще одним дивом відрізнявся цей будинок від інших там була кімната, в якій збиралися багаті євреї міста на свої «кучки». В кімнаті стеля була зроблена так. що при потребі дах розходився в різні боки на коліщатах Механізм, який приводився в дію вручну, був зламаний в 30-40 роках

Зовнішній вигляд будинку досі теж не втратив привабливості. Він милує око рослинним орнаментом. Навіть вхідні двері (нині вони не відчиняються) зроблені на високому професійному рівні, оздоблені різьбою Над дверима - дашок із ковзними візерунками. Залишилася від первісної пишноти ще й частина кованого паркану.

У 20-х роках будинок було націоналізовано. За розповідями старожилів тоді в ньому була єврейська школа.

При відсутності гітлерівців частину даху і стіни будинку було пошкоджено. По війні (у 1946р.) його нібито почали відбудовувати полонені з концтабору, що стояв навпроти.

Саме в цій будівлі, гарній, просторій, 1 вересня 1946 року було відкрито російську школу під номером шість. Директором школи була призначена П.Гориловська. У відкритті школи активно допомагав перший секретар райкому партії Ф.Герасько. Мебпі зібрали по всіх школах і так укомплектували приміщення. Школі весь час допомагала військова частина, різні високопосадовці, навіть з інших міст надходила допомога.

У першому класі тоді було 33 учні, у другому - 28 учнів, у третьому - 23. З першого дня навчання працював батьківський комітет, який допомагав організовувати гарячі сніданки, закуповувати зошити на книги. Згодом було організовано тимурівські команди. Проводились вечори, присвячені різним датам. Особливо школа вирізнялася художньою самодіяльністю. До кінця навчального 1946-1947 року за організацію навчального процесу педколективу винесли подяку. На 1948 рік було відкрито 5 класів. З кожним роком школа збільшувалась на один клас. В 1952 році в ній налічувалось 236 учнів Всього за весь період існування, до 1968 року, школа мала 22 випускні класи. В 50-х роках було зроблено прибудову, бо існуючі приміщення не вміщували всіх учнів.


У підвалі старого приміщення була розміщена майстерня, де знаходилася «підсобка». Ця «підсобка» дуже притягувала непосидючих учнів, які ховалися та нишпорили там. Вчителі цим зацікавилися і виявили, що то є вхід в підземелля. Серед дітей і дорослих жителів міста ходили чутки, що там є скарби, через що, не боячись бути заваленими, туди і лізли школярі. Щоб це припинити, вхід було замуровано. Але тим не закінчилась історія з підземним ходом. Директор А.М.Роговченко, котра була директором школи у 1952-1956 роках, пригадує, що до одного ранку земля в подвір'ї школи була перерита. Вхід до підземелля, який був замурований, було зруйновано. Говорили, нібито бачили якихось приїжджих, котрі шукали скарби.

Цікаво, що підземний хід, який був під будинком, так і не досліджено й досі. За розповідями старожилів, хід тягнеться від парку до поліклініки, а далі через територію ЗОШ №5 до церкви Святого Миколая. Ким він збудований - невідомо.

З 70-их років будівля перейшла у відання медиків Тут відкрито поліклініку, яка діє й нині.

Досліджуючи історію будинку на Присутственій. я переконуюсь у тому, що в історії нашого міста є безліч «білих плям», які потрібно вивчати. І поки маємо змогу спілкуватися з людьми, що в пам'яті зберегли спогади своїх батьків про минуле нашого краю, ми повинні записати іх розповіді і донести кожному юному жителю Радомишля історію рідного міста.

Олександр БИЧКІВСЬКИЙ,
учень 9-А класу Радомишльської гімназії,
член гуртка «Історія рідного краю»
(керівник - вчитель історії Г.В.Цвік).
Газета «Зоря Полісся» №15
14 квітня 2007рік.

Немає коментарів:

Дописати коментар