субота, 10 листопада 2007 р.

СЛОВО ДО ЖИТЕЛІВ МІСТА

Кожна людина має свій дім - стареньку маленьку хатинку, чи то великий сучасний будинок, або звичайну квартиру. Всі ми є господарі своїх осель, облаштовуємо їх, робимо їх гарнішими, затишнішими. Але не кожна людина усвідомлює собі, що слово «дім» має не тільки значення «будинок», не тільки в значенні споруда із чотирьох стін з дахом зверху та з  капцями в середині. Слово «дім» більш глибоке і ємке ніж здається на перший погляд. Дім не закінчується нашою оселею. Він переходить в наше подвір’я і продовжується нашими вулицями, якими ми ходимо до школи, на роботу, чи по своїх приватних справах. Наш дім – це річки та озера, ліс та луки, де ми відпочиваємо, це знайомі нам обличчя незнайомих нам людей, яких частенько  зустрічаємо на вулицях нашого міста.

А тепер про сумне і більш приземисте. Невже ми люди, які в своєму помешканні ходимо в капцях, а своїх гостей роззуваємо десь за порогом свого будинку ледь не на вулиці, не дай боже затопчуть килими, хочемо показати себе гарними господарями перед чужими очима. Це з одного боку. А з іншої сторони виходимо на балкон на перекур, і недопалки кидаємо на квітник. Особливо це непривабливо виглядає навесні, коли зходить сніг. Це такі собі руді плями з недопалків по під вікнами. А як виглядають наші стовпи і стіни деяких будинків? Напевно в центі міста немає жодного стовпа не обклеєного об’явами, або різного роду непотрібом. А як виглядають наші деякі дерева восени? Наприклад є дерево біля гімназії, яке не прикрашають стрічки розвішані на гілках прихильниками однієї із партій ще з виборів 2004 року. Куди дивляться керівники осередків тих партій у Радомишлі? Чому вони не дають команду своїм підлеглим прибрати стрічки з дерев? А ще ми залишаємо різні обгортки, кульки, пластикові пляшки там де відпочиваємо. Вивозимо сміття куди заманеться. Зробили сміттєзвалища по лісах. А що зробили у такій чудовій місцині, як урочище Черча біля комбікормового заводу, душа болить.
Сучасні обгортки зроблені з таких матеріалів, що вони не розкладаються десятиліттями, або навіть століттями. Навіщо перетворювати наш дім у смітник і жити посеред нього. Невже ми люди – такі лицеміри, вдома килими, капці, а за дверима хоч трава не рости після нас, хоч потоп.

Радомишляни давайте усвідомимо, що дім наш – це дещо більше ніж наше помешкання. Що дім наш – це наше місто, це частина нас самих, це частина нашої душі.

Давайте не будемо будувати собі пам’ятники зі сміття, а спрямуємо наші зусилля і устремління до творчості, гармонії та краси!
Павло Тужик
10.11.2007

Немає коментарів:

Дописати коментар