пʼятниця, 1 травня 2009 р.

ПРО МИНУЛЕ ЗАРАДИ МАЙБУТНЬОГО

Наш мальовничий край завжди приваблював до себе найрізноманітніших людей та й сам дав світові чимало видатних особистостей. Написано достоту поетичних і прозових творів, художніх полотен, створено кінофільмів про його неповторну природну красу, відомих і простих поліщуків, про багату і цікаву історію. Але час швидкоплинний, і непомітно стають історією, здавалося б, ще зовсім свіжі у пам’яті події останніх днів, місяців, років, десятиліть. А тому потрібно, щоб і вони залишалися в якомусь зібраному й узагальненому вигляді для нащадків. 

Особливо це важливо для окремих регіонів, таких, скажімо, як наша Радомишльщина. Адже, знаючи більш-менш загальну історію своєї або інших країн, наші співгромадяни майже не обізнані з тим, що відбувалося у той чи інший історичний проміжок у рідному місті, селі. І оця “мала” наша історія не менш цікава, бо пов'язана, наприклад, із вулицею, якою ходиш щодня, з будинком, де мешкаєш, з людьми, з котрими безпосередньо або з їхніми нащадками повсякчас спілкуєшся чи добре знайомий.

Саме таку спробу відобразити історичний розвиток Житомирщини за останні півстоліття зробив у своїй новій книзі «Життя моє – історії краплинка. Люди, події, факти Житомирщини» наш земляк Петро Михайленко. На чотирьох сотнях її сторінок він не просто мемуарно описує те, що відбувалося на наших теренах у другій половині ХХ і на самому початку ХХІ століття, а змальовує на тлі своєї епохи багатьох трудівників, розповідає про тих, з ким працював і зустрічався на своєму життєвому шляху – про друзів, колег, старших товаришів і наставників, насичуючи ці розповіді багатьма цікавими й неординарними епізодами. Примітно, що в книзі подано фотографії більшості з тих, про кого оповідається, наводяться конкретні дати тих чи інших подій, офіційні статистичні дані. І це теж є вагомим документом епохи і пам’яті про неї.

Я невипадково назвав Петра Платоновича Михайленка земляком. У Радомишлі промайнув чималий етап його біографії, що почався 1954 року з навчання у радомишльській школі колгоспних бухгалтерів. По тому він працював у райкомі комсомолу – інструктором, другим і першим секретарем, інструктором райкому партії, головним економістом місцевого колгоспу, директором бухгалтерської школи. І ці сторінки його життя досить докладно висвітлені в книзі.

«Я зріднився зі старовинним містом Радомишль, – пише Петро Михайленко, – яке полюбив і яке стало для мене близьким і рідним… Тут пройшла моя зріла юність, відбулося трудове загартування, тут я знайшов чимало друзів і своє щастя – створив сім’ю, тут народилась моя донька... Мене зачарувала своєю красою дорога до Радомишля, яка змійкою розрізала лісовий масив, і саме місто, яке величаво красується на пагорбі над річкою Тетерів... Я вважаю, що кращого райцентру не бачив!»

Відтак радомишльський гарт прислужився авторові і в подальші роки, коли він працював на керівних посадах в Андрушівці, Житомирі.
Період, про який розповідається в книзі, П.Михайленко поділяє на дві частини: радянські часи і сучасні, тобто незалежної України, застосовуючи при цьому різні оцінки, кольори і відтінки. Як, власне, і в характеристиках перших осіб області, району, під керівництвом яких доводилося йому працювати. Втім, це, звісно, роздуми і особиста точка зору автора, з якою можна погоджуватися чи ні. 

Врешті не все з нашого нещодавнього ще минулого витримало випробування часом, не все однаково сприймається й нині. Та як би хто не оцінював попередні роки, їх не викреслити. Вони – частинка історії, яку потрібно вивчати, щоб краще розуміти, знати і осмислювати заради майбутнього. 

Тож, безумовно, книга Петра Михайленка «Життя моє – історії краплинка. Люди, події, факти Житомирщини», яка, до речі, має гарне поліграфічне виконання, прислужиться працівникам органів державної влади і місцевого самоврядування, історикам і краєзнавцям, просто читачам, які цікавляться минувшиною рідного краю.

Володимир Молодико, краєзнавець
2009 рік

Немає коментарів:

Дописати коментар