неділя, 9 серпня 2009 р.

НЕТЛІННІ ПАМ’ЯТНІ ЗНАКИ

Ці рядки я присвячую пам'яті євреїв, закатованих у роки Другої світової війни. Тоді фашисти знищили шість мільйонів іудеїв, із них були півтора мільйони з території СРСР. 

19 липня 1941 року гітлерівці зайняли наш райцентр. 
Геноцид щодо єврейського населення свого апогею набув у вересні. Місця масового розстрілу приречених були біля хутора Кузьмичі та в яру біля річки Черча. 

Встановити поіменно замучених не вдалося. У реєстрі, зробленому по війні міськрадою, зазначені тільки прізвища голів страчених родин. А проти прізвищ - число розстріляних із сім'ї. За даними НКВС в Радомишлі під час фашистської окупації було розстріляно 2100 чоловік дорослого населення та 1000 дітей. НКВС вказує, що переважна більшість страчених були євреї. 

Інша інформація (я вважаю, що вірогідніша) була тією, яка надіслана з архівів Франції краєзнавцю О. Пирогову. Комусь вдалось вивезти туди списки страчених євреїв. Пирогов отримав ксерокопії. Робилися оригінали на великих аркушах паперу в лінійку чорним чорнилом. Я був ознайомлений із цими документами. Олександр є моїм добрим приятелем і вільно допускає мене до своїх архівів. У нього вдома є спеціально відведена кімната для архівів, там усе акуратно розкладене по поличках, пронумероване, зареєстроване у спеціальній книзі, тому потрібний матеріал легко знайти. Пирогов підтримує тісні зв'язки з різними науковими інститутами та державними архівами. За списками, які в нього є, число страчених у Радомишлі євреїв сягає більше двох тисяч. 

Із приходом окупантів частина єврейського населення в Радомишлі покинула місто. Але виїхати встигли не всі. Тих, хто залишився, фашисти взяли на облік, а потім вивезли за місто, де і страчували цілими сім'ями. До війни 47,7 % населення Радомишля складали євреї (у кінці XIX і на початку XX століть цей відсоток був більшим за 60 %). Треба сказати, що єврейство Радомишля проявляло себе активно в житті та розбудові міста і до 1917 року, і за радянських часів. Серед них було багато комуністів і комсомольців. У міській раді, обраній до війни, із 70 депутатів було 47 євреїв, із них 46 комуністів. 

До 1917 року в Радомишлі існувала єврейська школа, шість синагог. За радянської влади тут було створено єврейський колгосп (нині це територія СТОВ "Нива"). Серед євреїв були знані майстри ковальства, швацтва, шапочники, інші фахівці. Цьому наведу приклад із відомої родини Прессів. Шая (Юрій) Ісаакович, 1910 р.н., був учасником "польського походу" 1939 року і радянсько-фінської війни, головував у Ве-принському колгоспі. Із 1941 по 1945 рік брав участь у бойових діях. Перемогу зустрів під Берліном (с. Олімпшендорф), головував також у Папірнянському та Бердичівському колгоспах. Родина їхня була великою (п'ятнадцять дітей). Син бабусі Ю. Пресса Ш. Торчинський загинув при визволенні рідної землі. Троє синів Ю. І. Пресса віддали своє життя за визволення Відня, Праги, за взяття Берліна.

Залишившись на окупованій території, євреї намагалися чинити опір окупантам. Дехто зних пішов у партизани. А щодо фашистів, то в них були свої "методи", упокорення "унтерменшів". Передусім, на єврейське населення Радомишля була накладена контрибуція. Військовий комендант поставив перед ними вимогу: доставити у триденний термін 15 пар хромових чобіт, 6 килимів, 100 тис. рублів. Судячи з такої вимоги, це все б повинно було надійти самому комендантові. 

При зустрічі з комендантом євреї мусили знімати головні убори. Того, хто цього не робив, били, змушували повзти на_ животі, збирати руками сміття, нечистоти... Усіх євреїв примушували носити на одягу пришиту шестикутну зірку (так звану зірку Давида), при чому в непарний день вона повинна бути на лівій стороні грудей, у парний - на правій. Дехто з євреїв про це забував, дехто не встигав перешити, за що був битий або змушений по три години носити з річки воду до комендатури і наповнювати нею діряву бочку... Знущання, правда, тривали недовго, бо готувалася акція повного знищення євреїв у нашому райцентрі. А наруга ставала щоразу витонченішою. Ось тільки один приклад із того. Вибивши у стільці сидіння, кати поклали на те місце шматок жесті, посадили на стілець молоду дівчину і прив'язали її до нього, а внизу запалили примус... Самі ж стали танцювати довкола, граючи на губних гармошках... Коли мучениця знепритомніла, її застрелили. У Будилівці, впізнавши єврея з міста, поліцай зв'язав йому ноги і тягнув конем до Радомишля на страту. По дорозі нещасний помер. 

З боку Рудні, біля входу на міст, окупанти після своїх "акцій" повісили табличку: "У місті євреїв більше нема". Батько з дочкою, які переховувалися від переслідувань, повертаючись у щойно визволене місто, зірвали ту табличку, кажучи при цьому: "А ми що, не євреї !" Геноцид гітлерівський і сталінський міг знищити мільйони життів, але йому несила було припинити існування націй і народів. Те бачимо на прикладі історії євреїв, ромів, кримських татар. Переслідувані виживали за умов, коли вижити було неможливо. Вони мали не тільки своїх мучеників, а й борців, героїв. Півмільйона євреїв воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, багато з них полягли в боях. 150 з них отримали найвищу нагороду - медаль "Золота Зірка" і звання Героя Радянського Союзу.


7 серпня 2009 р. Зоря Полісся №31
Володимир Науменко,
м. Радомишль

Немає коментарів:

Дописати коментар