РАДОМИСЛЬ ТА ОКОЛИЦІ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ 1868 РОКУ

У 1845 році було розпочато укладання «Військово-топографічної карти західної частини Російської імперії» в масштабі: 1 дюйм = 3 версти (відома як «триверстка»), в сучасних одиницях цей масштаб можна відобразити як 1см = 1260 м.

Військово-топографічна карта виконана дуже докладно. На карті позначені всі об'єкти, що допускаються масштабом: населені місця показані в планах; дороги, кургани, чагарники, ліси, болота, струмки, окремі будови, мости, переправи різного роду, млини та інші предмети позначені особливого роду умовними знаками.

Карта надрукована на жовтуватих аркушах чорною фарбою. Розмір аркуша 23х16,5 дюймів (58,42х41,91см).

За період з 1846 по 1863 року було складено й награвіровано 435 аркушів триверстної карти. До кінця 19 століття військова топографічна карта нараховувала вже більше 600 аркушів (це 146 квадратних метрів прим. авт.). Карти вражали обсягом проробленої роботи й своєю точністю, завдяки чому вони використовувалися тривалий час і навіть продовжували видаватися в перші роки після революції 1917 року.

Мені пощастило натрапити в Інтернеті на це грандіозне творіння. Дійсно воно грандіозне, виконати таку величезну високоточну роботу з землі, без аерокосмічних зйомок і сучасних приладів, потім намалювати карту вручну. А ще цікавіше, яким способом її тиражували в ті часи. Ну це вже інша тема.

Мене зацікавили аркуші 22-7 та 22-8 карти. На цих аркушах можна побачити яким був Радомишль та прилеглі території 150 років тому. Отже я роблю спробу перевести графічні зображення карти в словесний опис.

Суміщена карта  з фрагментів аркушів 22-7 та 22-8 триверстки

В середині 19 століття Радомисль в своїй окрузі був найбільшим містечком. На карті 1868 року позначено 548 дворів, Коростишів мав 394, Малин – 203(!). В наш час стало все навпаки. Кількість населення цих міст станом на 1 березня 2011 р. становило: Радомишль – 15,3 тис., Коростишів – 24,2 тис. чол., Малин – 26,3 тис. чол. Найбільшими селами на той час, які налічували більше 100 дворів, якщо взяти в сучасних межах радомишльського району були: Забілоччя – 223(!) двори, Вишевичі – 164, Веприн – 132, Межирічка – 130, Борщів – 120, Кочерів – 106, Котівка – 104. Потіївка мала лише 74 двори, нині найбільший в районі після Радомишля населений пункт 2,1 тис. чол.

В середині 19 сторіччя село Мініно і Ставки були окремими селами. Зараз це одне село Леніно. Сьогоднішня географічна назва місцевості «Серединка» на перетині дороги Радомишль – Кичкирі та річки Мика, як видно на карті походить від назви хуторочка з п’яти дворів, нині це частина села Кичкирі. Сіл Глухів-1, Глухів-2, Поташня взагалі не існувало.

На карті позначено нову пряму дорогу Житомир - Київ, яку збудували в середині 19 століття. Цю дорогу називали Брест-Литовським поштовим трактом. Можливо ця дорога і зробила свій вклад в розвиток Коростишева і загальмувала розвиток Радомисля. Адже 160 років тому, довгий час, шлях з Житомира на Київ проходив через Радомисль. В сторону Житомира шлях був через Кичкирі, Студеницю, а до Києва дорога проходила через Забілоччя, Рожів. Старий шлях на Київ, містом проходив по вул. Старокиївській мостами через р. Мику та р.Тетерів, західною окраїною Рудні, на хуторі по сучасній вулиці Київській, далі через теперішню територію лісозаводу в напрямку Гути-Забілоцької. Шосе яке сьогодні веде до Потіївки відсутнє, але на карті позначена дорога до Чоповичів, яка нині не існує. Вона проходила по сучасній вул. Микульського. До речі Чоповичі на той час мали 610 дворів (більше ніж Радомисль), а місто Коростень (Іскорость) було глухоманню – 97 дворів. На 1 березня 2011 населення Коростеня становило 65,5 тис. чол., Чоповичів – 2,2 тис.чол.

Ліси 150 років тому займали значну частину краю. Майже суцільно вони покривали територію на схід в сторону Києва, на північ в напрямку Малина і на північний-захід в напрямку Чоповичі-Коростень. Біля Радомисля лісом була покрита територія від папірянського кладовища до Верлока. Вільна від лісів земля лугувала. Сільськогосподарські насадження проводили на городах, які були поблизу будинків та займали великі площі, щільність між будинками в місті та селах була низька. До речі, в радянські часи, незорана земля була тільки на луках біля річок, а вся пригожа земля без лісів була під полями.

Водні ресурси краю на той час були значно більшими за сучасні. Один тільки погляд на злиття річок Мики і Тетеріва вказує на це. Русло Тетеріва на той час проходило біля самої Рудні з північної сторони. В кінці 80-х років минулого століття, було засипане озеро, залишок старого русла. Нині на цьому місті побудовано СТО «Мийка». Річка Мика текла по сучасному руслу Тетеріва і впадала в його приблизно за кілометр за теперішнім головним мостом. З цього стає зрозумілим, чому в історичних документах Радомисль згадується як місто, яке розташоване на лівому березі Мики, а не Тетеріва. На карті видно, що русла цих двох річок, ще до головної точки злиття, з’єднувались між собою мережею проток. В історічних документах згадується річка Сухарка. На карті позначене село Сухарка і хутір Сухарка. Через них протікає рівчак, який впадає в невеличке друге русло (рукав) Тетеріва на півдні Рудні (зараз на цій лінії залишилася система озер). Тепер ці населенні пункти є частиною Радомишля. А Сухарка, це рівчак між вулицями Блюхера та Філіповича. На теріторії Радомисля позначені три водяних млини. Один з них загальновідомий, на Папірні, на річці Мика. Два інші позначені на старому руслі Тетеріва біля Рудні, приблизно в районі СТО «Мийка» - машзавод. З Рудні по мостах цих млинів проходить дорога, яка не виходить на Русанівську вулицю, а повертає ліворуч прямо на Свято-троїцьку церкву, і далі в районі «Каплички» виходить на початок теперішньої вулиці Чкалова.

Радомисль. Листівка друкарні Е.Заєздного, початок 20 століття

Ця конфігурація дороги існувала ще і на початку 20 століття, що добре видно на листівці  Е.Заєздного. Головний в’їзд в місто був по вулиці Старокиївський.

В центрі міста позначено крім вже згаданої Свято-Троїцької церкви, Римо-Католицький костьол (з 1804 р.), в другій половині 18 століття це був митрополичий будинок, а нині це будинок культури (до речі найдавніша будівля міста, яка зберіглася). На місці старої водонапірної вежі, що розташована на подвір’ї п’ятої школи позначено недобудований кафедральний собор.

Тогочасне місто було набагато меншим. На карті розрізняються вулиці (сучасні назви) 9 січня, Чорнобильська. За цими вулицями між с. Лутівкою розкинувся сад. Вулиці Русанівська, Горького, Присутственна закінчуються, нинішнім перетином вул. Покровського. Це північно-західна межа міста, а за нею розташовані городи, які доходили до сучасної вулиці І.Франка. Вул. Шевченка не існувало. Межа міста проходить по вул. Малій Житомирській, яка закінчується в районі будинку нарсуду, а далі до р. Черчі розташовані городи. Найдовша вул. Радомишля була і є Велика Житомирська, яка закінчується біля млина. Від р.Черчі до млина забудована одна її сторона, а на протилежному стороні в сторону р. Мики розташовані городи. На Рудні розрізняється одна велика вулиця, теперішня її назва Шкідченка, раніше Жданова в давнину Руднянська. Це найдавніша вулиця цього району. Тому логічно, що похідна від назви якого закріпилась за нею.

На карті позначені цвинтарі єврейської та польської громади, які на той час знаходилися за межами міста. Два цегельні заводи, один поміж комбікормовим заводом і р.Черча, інший в кінці вулиці Кірова (верхня її чаcтина). На Микроді, в районі де зараз знаходиться меліорація позначено постоялий двір. Ще один постоялий двір біля Радомисля, позначено за 3 км від центру міста, на шляху до Чоповичів.

От власне це все, про що можна дізнатись про Радомисль тих часів за допомогою цієї давньої карти.

При індустріалізації краю розвинулися та змінилися транспортні шляхи, які надали швидкий розвиток одним населеним пунктам і привели до «заморожування розвитку» інших, в тому числі і Радомишля.

Павло Тужик

26.09.2011