“РАДОМИСЛЯНИН” - ПЕРША ГАЗЕТА МІСТА

Що може бути більш цікавіше для дослідника, ніж читати і вивчати старі газети рідного краю. Якщо не знаєш куди йти, повертайся до джерел. Перегортаючи пожовклі від часу сторінки газети “Радомислянин” повністю підтверджуються слова давнього філософа. Газета почала друкуватися з 1 червня 1912 року і виходила тричі на тиждень. Редактором і видавцем був Х. М. Фельдман. Друкувалася газета у друкарні І. Н. Пекера в місті Радомисль по вул. Велика Житомирська №37 в бувшому будинку Вахера.
Будинок з червоної цегли чудово зберігся. Друкарня розміщувалася зі зворотнього боку будинку, де потім довгі роки була цинкографія. Через десятиріччя традиції збереглися. Газета виходила російською мовою і коштувала 2 копійки. Передплатна ціна на рік для міських становила 4 крб 50 коп, для іногородніх 5 крб 20 коп. Слід відмітити, що газета “Радомислянин” була набагато демократичніша,ніж нінішня місцева преса. В основному газета розповідала новини у громадсько-літературному напрямку, хоча і друкувала рішення міських і земських управ. Майже ніякої політики, подіїї які траплялись в місті і повіті.

Довгий час висвітлював свої краєзнавчі розвідки наш знаменитий земляк Іван Огієнко. Краєзнавча тематика хвилювала І. Огієнка  все життя. У науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка зберігається в єдиному примірнику унікальна книга І. Огієнка “Містечко Брусилів та його околиці. Історичний нарис”. Під шкіряною оправою цупких жовтих аркушів паперу рукою автора акуратно накреслені рівними колонками вирізки їз повітової газети “Радомислянин”, де протягом 1913 року друкувались його краєзнавчі розвідки. А також нарис історії міста Радомисля. Нарис викликав великий інтерес читацького загалу, про що свідчать відгуки, видруковані на сторінках “Радомислянина”.

Переді мною газета “Радомислянин” від 9 вересня 1912 року під №43. Багато цікавого може розповісти лише один примірник. На першій сторінці постанова Радомисльської міської думи для жителів міста Радомисль: “В №92 Киевских губернских Ведомостей от 28 августа с. г. напечатаны составлена городской думы для жителей г. Радомысля изданный взамен тех постановлений торговли во всех заведениях, складах и конторах во все праздничные, воскресные дни разрешается в течении пяти часов в сутки после выхода из местного собора в 1 час дня до 6 часов вечера, но в первые два дня Св. Пасхи и Рождества Христова в первый день Св. Троицы всякая торговля безусловно воспрещается. Подписал Киевский губернатор камергер Гирс.”

П’ятнадцять років тому, по проханню Володимира Білявського мені довелось провести екскурсію і розповісти про історію нашого славного міста. Він приїхав з Варшави, людина нелегкої долі. Батько — полковник війська Польського, в 1945 році по закінченні війни, його з братом забрав до Польщі, а дочку Ванду залишив із матір’ю. Ванду знали всі радомисляни. Все життя вона працювала в торгівлі. Володимир Білявський — гід міжнародного класу — возить поляків на екскурсії по всій Західній Європі, володіє всіма європейськими мовами, окрім португальської. Звичайно, я старався обдумувати кожне словоі аргументовано розповідав біля кожної будівлі де зупинялися. В кінці. Подякувавши, він сказав: “Що у вас за люди. У них нема Бога в серці. Сьогодні велике свято Святої Трійці, а у вас всі крамниці працюють і що найстрашніше, місцевий базар функціонує”. “А що, в Польщі не торгують?” – запитв я несміливо. “не доведи Господи” –  була відповідь. Виходить, наші предки були набагато культурнішими, ніж нині. Чи для цього потрібно рішення районної Ради?

В рубриці “Листи в редакцію” надруковано: “На прошлой неделе какой-то аноним пустил ругательский акростих по адресу редактора “Радомыслянина”. Это безнравственная шутка. Газету читает несколько тысяч человек. Неприличным образом ругаться на глазах такой публики — поступок подлый. Эта выходка тем более безрассудна, что редактор такого ничем не заслужил. Мы уверенны, что все порядочные люди одинаково с нами возмущены этой подлой шалостью. К. Цьейфель, П. Факторович, П. Виленский. З. Хейфель, А. Шинддер”

в 1997 році в газеті “Зоря Полісся” були розміщені спогади юриста Максима Карбовського, колишнім жителем Радомисля, випускником місцевої гімназії. Серед цікавих і спостережливих спогадів, є такий собі абзац: “Була в місті й повіті газета “Радомислянин”, її редактором і видавцем був приватний повірений Фельдман. Якось в газеті надрукували вірш, складений таким чином, що читаючи перші літери кожного рядка, виходило “Фельдман-дурак”. Цей ляпус цілий тиждень тішив обивателя.”  Можливо, Максим Карбовський в гімназійному віці і не читав цього відкритого листа. На захист редактора стала вся інтелігенція Радомисля. К. Цейфель був відомим Радомисльським лікарем. Працював у лікарні єврейської громади (будинок дитсадка №4). На єврейському кладовищі збереглася його могила з пам’ятником. Михайло Севрук, наш всесвітньо відомий музикант розповідав, що в Київській консерваторії йому викладав професор Цейфель — син лікаря. З душевною теплотою згадував місто свого дитинства. Колись досліджуючи єврейський цвинтар, серед багаточисленних могил, побачив невеличку плиту з чорного лабрадориту з написом російською “Х. М. Фельдман добрейшей души человек”. Це правда, редактор, який розвивав культуру і мистецтво в місті, не міг не бути доброю людиною. На четвертій сторінці серед багатьох оголошень є і таке невеличке: “Оттдаю в найм на пол года квартиру из двух комнат и кухни, парадный вход узнать Б. Житомирская д. Мацапуры (флигель во дворе). Палта 6 рублей в месяц”. 4 березня 2011 року в газеті “Зоря Полісся” була надрукована стаття “Видатний шевченкознавець М. І. Мацапура”. Про життя і творчість свого батька розповіла його донька Тетяна Миколаївна. Мене дуже здивувало, що її дід збудував два будинки по Великій Житомирській. “Зверніть увагу: в Радомишлі з усіх старовинних будинків нема двох однакових. Але чому два? І попрохала відшукати будинки, де була батьківщина. Дідусь Іван Ананьєвич був людиною практичною. Побудував великий будинок і флігель, який знаходився в саду за будинком. Цей флігель здавав квартирантам. Син Микола навчався в гімназії, а плата за навчання була високою — 36 рублів на рік. 6 рублів на місяць були фінансьвою підтримкою для сім’ї. Цей будинок добре зберігся по Великій Житомирській №41. Ось про що може розповісти лише одна газета “Радомислянин” столітньої давнини.

Олександр Пирогов

м. Радомишль

березень 2012р

096 012 04 80

04132 4 45 68