вівторок, 21 серпня 2012 р.

ПИВО ПО-РАДОМИШЛЬСЬКИ

Чим місто Радомишль славиться на всю Україну? Звичайно місцевим пивом! Завдяки чому місто відоме далеко за межами нашої країни? Звичайно  завдяки Радомишльському пиву. Пиво самий відомий бренд Радомишля. Місцевий пивзавод та його продукція відома всій Європі і гідно конкурує з найвідомішими сортами пива. Без пива неможливо уявити старий добрий Радомишль, столиця дитинства і юності для тисячів радомишлян.

Цей слабоалкогольний напій чудово втамовує спрагу, освіжає, сприятливо впливає на травлення, поліпшує апетит. На  жаль ціни на пиво нині діють охолоджуюче. В пиві сила, істина у вині, а у воді бактерії!
Про що мріє майже кожен чоловік у спекотний (і не тільки) день? Звичайно про золотистий, гіркуватий з білою шапкою напій. Чим би він не займався будь-то робітник, чиновник, бізнесмен. Тільки про пиво кажуть, що воно створено, для слуг і королів. Пиво може бути темним і світлим. Смак пива залежить від багатьох факторів: розчинності води, виду солоду, технології і дріжджів. Спеціалісти стверджують, якщо цей напій споживати помірно, то він зможе принести користь для здоровя, попередити серцевий напад і шкіряні захворювання. За сотні літ існування, пиво не втратило своєї популярності, стало як би частиною культури міста. Для багатьох поціновувачів пива, важливо в що воно розлито: в пляшки, діжки, кухлі. На жаль для тих, хто вживає його  «під зав’язку», воно є джерелом серйозних проблем.
Якого дивною і цікавою, була епоха 70-90 років минулого століття. Час був складний і потрібно було щось вирішувати. Влаштуватись торгувати пивом, було на багато складніше, ніж нині попасти на конкурс краси. Це був дуже прибутковий торговий бізнес. На недоливах і пивній піні продавщиці забезпечували себе, дітей і близьких. В центрі Радомишля на місці неподалік пам’ятника Шевченку влітку майже щодня привозили бочку пива. В наш час, ця жовта посудина уявляється, як динозавр. Тоді вона була неодмінним атрибутом міста. Біля торгового центру стояла, точнісінько така бочка, тільки продавався хлібний квас. Туди постійно запрошувались продавці,  адже  діло не вигідне, розмах не той. А от біля пивної бочки, особливо в спекотні дні, збиралися десятки людей зручно розсідаючись між деревами, як граки на траві. Яких тільки подій та пригод там не траплялось! Тут призначались побачення, закохувались, в той же час звичним явищем були мало не щоденні бійки. Спритні шинкарки продавали істинно народний напій - самогон, звичайно розбавлений. В середовищі постійних відвідувачів користувалось популярністю прислів’я: «Пиво без горілки, гроші викинуті на вітер». Хоча були й ті, хто дотримувався іншого правила: «Не мішай пиво з горілкою, а жінку з бізнесом». Зрештою, сходились у думці, в обох випадках головний біль забезпечений. Усюди встигаючи, хлопчаки продавали свіжозварених червоних раків – благо, на ту пору в річках Мика і Тетерів їх було багато. А також низками тараньку під гасло – «життя без пива, що пиво без тараньки». Знаходились гурмани, що споживали свіжозварених раків і пиво кілограмами і декалітрами. Словом, веселились, хто як міг і як умів.
Відомий радомишльський художник Політ приходив з собакою, сідав трохи в стороні. Йому вдавалось за кілька хвилин намалювати будь-кого з бажаючих. І доброзичливі місцеві пригощали пивом, провінційного Рафаєля. Художник же бив себе по лівій руці, промовляючи при цьому, що вона пропиває, а права рука заробляє.
Звичайно компанії були різні, та з цікавими людьми завжди весело. Начальство, особливо партійне, збиралось часто в ресторані в кімнаті під кодовою назвою «банкетна».
Ховаючись від людських очей, вживали не тільки пиво, а й усі алкогольні напої, яких  навіть у продажу не було, їх їм доставляли по «блату». Пили по-чорному, будуючи комунізм між п’янками. Вночі цих «професійних революціонерів» п’яних в «дошку» розвозили їх водії по домівках. Пізніше ті «комуняки» стали щирими «демократами». Одні з них в світі іншому, інші подалися до Києва чи Житомира. Сьогодні деякі з них стали великими підприємцями будуючи «народний капіталізм» для своїх онуків. Звичайні ж  люди споживали пиво з бочки під гаслом: «Краще пити пиво темне, ніж чекати світле майбутнє». Останнього, як відомо, себто комнізму так і не дочекались щез СРСР, а разом і бочки з пивом. Перед тим, як Радянський Союз наказав довго жити, пиво за інерцією, ще привозили, а от кухлі миттєво зчезли. Доводилось любителям цього чудового напою, прихоплювати з собою літрові та півлітрові слоїки. Якось у ті часи до бочки підкотив «мерседес», якщо не останньої  то передостанньої марки. З машини вийшла незвичайно гарна жінка, невизначеного віку з модельною фігурою. Вся із себе, як кухоль пива, мабуть жила досить красиво. В екзотичній сукні пурпурно – блискучого кольору, вкритій розкішною східною вишивкою. На шиї, вухах, руках звисало стільки золотих прикрас, що вона ніби згиналась від їх ваги. Не звертаючи увагу на чергу, панянка запитала у продавщиці: «Скільки коштує пиво цілої бочки?». Не моргнувши оком, та спритно відповіла 400 карбованців. Хоча вже встигла продати з неї кілька десятків слоїків.
Вийнявши з сумочки гроші, дама з машини їх перерахувала і простягнула продавщиці. Потім повернувшись до людей, неголосно, чітко мовила: «Люди добрі сьогодні пиво можете пити безкоштовно». Якось театрально махнула рукою, і з машини, мабуть її охоронці вдягнені в червоні піджаки з блискучими ґудзиками, винесли ящики горілки з пластмасовим посудом. Всі зі здивуванням, а де хто з роззявленими ротами спостерігали те дійство. На якусь мить стало дуже тихо. Та, набравшись сміливості люди стали підходити до горілки – один, другий, третій... Продавщиця покірно розливала пиво у слоїки. Поступово виникла черга. Раптом один чоловік хильнувши оковитої, й видно  не обділений почуттям  гумору, підійшовши до благодійниці з посмішкою запитав: «Дякую за угощеніє, а на закуску що грошей не вистачило?». До цього жінка, даруючи свою чарівну посмішку спокійно стояла між охоронцями з цікавістю спостерігаючи за людьми. Тоді миттєво здригнулась, повернулась до своїх амбалів, щось їм сказала, і ті хутко побігли до крамниці, що називалась в народі «Рівин магазин», що стояв на розі вулиць, майже навпроти. Через кілька хвилин люди в червоних піджаках принесли кілька ящиків консервів «Кілька в томаті» та «Сніданок туриста». Не промовивши опісля ні слова, гості мовчки поїхали. Так ніхто і не зрозумів, хто була та жінка, і за що, чи за кого пити? Можливо горе в людини, чи радість родинна, а можливо «бабки підняла великі». Що потім сталось, нелегко описати. Хто кинувся до бочки з пивом, хто до ящиків з горілкою та консервами. Далі сварки, бійки,  матюки. Більше було розлито, ніж випито. Більш жахливої і гидкої картини, як перетворення людей в стадо тварин, годі уявити. Ім’я благодійниці так і залишилось невідомим, а повторити цей вчинок більше ніхто не наважується.
В місті, як після дощу, за останні десятиліття відчинилось безліч барів і питущих закладів. Вони створюють певний затишок і спокій. Прикро тільки, що закрились та щезли з лиця землі більшість малих і великих підприємств. За останні два десятиліття «бувши комуняки» і «щирі від влади демократи» розікрали, розвалили, «прихватизували» їх. Один оновлений пивзавод, як флагманський корабель, височіє над містом.

Олександр Пирогов,
м. Радомишль.


Немає коментарів:

Дописати коментар