В історії української культури багато імен заслужених, та на сьогодні, на жаль, маловідомих, неоцінених, або загалом не пошанованих. Так вже склалася доля нашого народу, який не маючи своєї держави, не міг належно поцінувати своїх діячів на ниві науки, культури, громадсько-політичного життя. В Україні поступово, проте дуже повільно заповнюються прогалини і вибоїни в нашій національній пам'яті, власне в нашій душі.
В селянській родині 14 березня 1913 року в селі Чайківка Радомишльського повіту народився Василь Григорович Томашевський. Село розташоване на берегах Коробочки, притоки Мики, за 15 кілометрів на захід від районного центру Радомишль. На його долю випали нелегкі роки випробувань. В 1935 році поступив до Київського художнього інституту. Закінчив перед самою війною в 1940 році. Добровільно в 1941 році пішов на фронт до лав Червоної армії. Воювати довелося не довго. Разом із сотнями тисяч військовослужбовців потрапив у полон у "Київському котлі". Переніс усі жахи нелюдського життя в фашистських концтаборах. В 1945 році в Німеччині табір звільнили союзники. В свої тридцять два роки прийняв життєве рішення залишитися на Заході. В тому ж році закохався в українську дівчину, вивезену на каторжні роботи до Німеччини. Одружився і все життя прожив із дружиною в злагоді і любові. З 1945 року до початку п'ятдесятих навчався в Брюсселі в Королівській академії мистецтв та іспанській академії мистецтв, що в містечку Ескуела де Сан-Фемдо біля Мадриду. Весь цей час напружено працював. З початку п'ятдесятих переїздить на постійне проживання до Канади.
Скарби Василя Григоровича Томашевського не знаходили в земних глибинах, не ховали в потаємних відлюдних місцях. Скарби ці явив на заокеанській землі наш земляк Василь Томашевський. Вони захоплюють гармонією ліній, монументальною величчю форм, відчуттям тектонічної пластики і симфонією барв. В 1958 році в Монреалі була відкрита будівля Римо-католицької семінарії по проекту Томашевського. Вона і сьогодні вражає професійною майстерністю і поза сумніву, підтвердила появу нової особистості у зодчестві. Українці пов'язують цю будівлю з глибоким корінням народної творчості та пошуками українського стилю. Василь Томашевський добре знав, що "мова художня і мова духовна, то два крила, на яких споконвіку тримається мистецтво".
І творив. Творив безкорисливо, не прагнучи збагатитися матеріально. У п'яти великих федеральних містах Канади численних пасажирів зустрічають новітні технологічно зручні і комфортабельні аеропорти, створені працею невтомного земляка. За проектами Томашевського зведено багато інших громадських споруд -- поштамти, студентські гуртожитки, будинки лісництв в національних парках, митниці, меморіальні та сакральні будівлі серед них такі значні, як парафіянський центр Української Богородиці та римо-католицька церква Святого Иоана Хрестителя в Оттаві, проект української греко-католицької каплиці Святого Вікентія, художнє оздоблення резиденції генерал-губернатора Канади та інші.
Скарби створюють живі люди. Вони не можуть не залишити по собі багато багатобарвних слідів активної діяльності. Діяльності культурної і духовної Василя Томашевського розлука з рідною землею, лише загострювала його любов до своєї Вітчизни. Через це, мабуть, так чутливо він сприймав всі наші болі. Як і вся українська діаспора Канади радо зустрів звістку про проголошення незалежності України. Написав вірша, схожого на гімн:
Засіяла Україна
В своїй нинішній славі.
Розцвілася, як калина
В вільній державі.
Україна, рідна мати
В щасливій родині
Будеш вічно панувати
На троні княгині.
Щасти, Боже, Україні
Доки сонце світе.
Дай їм волю, щастя й долю
На многії літа.
Не тільки через похилий вік, він не зміг приїхати на Батьківщину. Як він писав у листі, його дружина тяжко захворіла і їй ампутували ногу. Треба було постійний нагляд. Василь Григорович спорудив ескалатор, подібний як у метро, щоб дружині було легше спускатися з другого поверху. Коли ще був Радянський Союз, йому не вдалося передати валюту рідним у село Чайківку. Так, своїй племінниці він в Канаді купив "Жигулі", на той час останньої моделі і переслав через океан як посилку.
Помер Василь Томашевський 25 лютого 2002 року.
Повертаються з далеких і близьких країн о рідної України. Повертаються на батьківщину її сини, славні постаті національно культурного відродження, стають відомі широкому загалу їхні імена. Згадати потрібно всіх добрим словом, хто пішов з батьківської домівки назавжди.
Олександр Пирогов,
м. Радомишль,
тел. (44) 572-20-43
моб.тел. (096) 012-04-80
Немає коментарів:
Дописати коментар