неділя, 18 листопада 2012 р.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ ТАЄМНИЦІ БУДИНКУ НА ПРИСУТСТВЕННІЙ

Цей казковий будинок знають усі мешканці Радомишля та району. Привертає увагу він і гостей міста. Сьогодні в ньому розташована районна поліклініка, яка знаходиться неподалік центру Радомишля, тому на її пошуки не доводиться витрачати багато часу.

У 1887 році цей будинок, як і деякі інші, спорудив купець I гільдії Герарій Нафтулович Горенштейн. Варто відмітити, що саме з цього будинку розпочалась забудова вулиці Присутственної. Будинок збудований в певному архітектурному стилі зі сходами, скляною верандою з широкими та вузькими вікнами. Він цілком зійшов би за стиль модерн, якби не чийсь своєрідний смак та уважна й оригінальна рука. Варто сказати, що будинок у минулому не був побілений як нині, а пофарбований в світло-рожевий колір. Для кращого водовідштовхування в фарбу домішували кров та жири тварин.

За роки існування будинок, як і ім'я господаря, обріс міфами та легендами, які часом важко відрізнити від правди. Почалось усе відтоді, коли до будинку вселились господарі. Довгими зимовими вечорами в ньому збиралися гості послухати музику. Запалювали камін, облицьований чудовими кахлями з художніми мініатюрами. Він був справжньою перлиною будинку. Після жовтневого перевороту 1917 року його переробили під грубу, а в середині 70-х років минулого століття розібрали. Лишились лише спогади про цей невеликий шедевр та біль на душі від його втрати.

Розказували, що колись ночами під дахом будинку можна було почути стогін й тужливе завивання, що не давали господарям спати, наганяючи на них чималого страху. Мимоволі на думку спадала якась бісовщина. Та згодом з'ясувалось, що Горенштейн не розрахувався повністю з будівельниками, й ті поклали в димохід шкарлупи яєць. Тож довелося його переробляти. Поруч із казковим будинком було споруджено господарське приміщення (школа № 7) для різних служб (пекарня, кухня), а біля нього сарай для фаетонів та бричок. На місці, де сьогодні стоїть двоповерховий будинок, у минулому знаходилась єврейська школа - хедер. У цьому навчальному закладі, крім обов'язкових Талмуда та Біблії, вивчались також ідиш, іврит, російська мова, арифметика, геометрія, історія, географія, співи, малювання і гімнастика.

Наш земляк, журналіст всеукраїнської газети "ФАКТЫ" Володимир Шуневич розповідав таке. У 60-х роках минулого століття його батько був директором згаданої школи № 7. Її приміщення було теж дуже гарним, своєю архітектурою й оздобленням було дуже схоже на основний будинок Горенштейна. Біля нього була така ж старовинна кована огорожа, рештки якої збереглися й досі біля поліклініки. Наприкінці 50-х років тут знімався художній фільм "Гроза над полями" за романом Анатолія Шияна.

Якось у сусідньому міському парку, приблизно між старим танцювальним майданчиком і парканом, за яким починалася територія 7-ї школи, під старими в'язами провалилася земля. Діра була невеликою, не більше метра в діаметрі. Але крізь неї, теж на невеликій глибині, не більше метра виднілося цегляне склепіння підземного ходу. Розташування кладки вказувало на те, що хід вів до школи. Однак залізти в нього було неможливо -- працівники парку хутко закидали сміттям.

Коли Володя, тоді ще школяр, який цікавився історією краю, поскаржився на це батькові, Шуневич-старший запросив його до школи й повів у підвал. В кам'яній стіні була чимала ніша із склепінням у формі арки шириною метрів півтора і висотою близько двох. Вона дуже нагадувала замурований вхід до підземної галереї. Ця стіна дивилася у бік парку.

Якщо уважно подивитись на будинок поліклініки, можна помітити елементи гіпсового ліплення та карнизи, зіпсовані до невпізнання сучасними будівельниками. Колись фасад будинку мав велике значення. Чудовий декор у вигляді квітів і винограду надавав йому святкової ошатності. Архітектору вдалось напрочуд вдало поєднати затишок і мальовничість міського будинку. Особливу увагу привертають вхідні різьблені двері. Вікна на ніч закривались дерев'яними ставнями. Над дверима дашок із кованими візерунками, що сам по собі був шедевром ковальського мистецтва. Ми кажемо на нього "дашок" чи "козирок", хоча правильна назва - "маркіза". Словник іноземних слів дає таке визначення: "Маркіза - металевий зовнішній навіс над входом будівлі". Біля будинку збереглись рештки кованого паркану, яким колись були огороджені всі будинки Горенштейна. І кований паркан, і той десяток маркіз, що дивом збереглись до наших днів, були виготовлені на місцевому чавунно-ливарному заводі братів Коганів. Загалом ковальське мистецтво досягло в Радомислі високого рівня розвитку.

У середині будинку створено простору композицію кімнат, об'єднаних на повздовжній осі, завдяки чому кімнати відрізняються динамікою і акустикою. Підлога була встелена паркетом із візерунками, стелі розписані художніми картинками, що були зафарбовані після ремонту будівлі. І камін, і картини були зроблені й розписані майстрами і художниками з Італії. Ці картини, що знаходяться під шаром фарби, є однією з таємниць не лише будинку, а й міста загалом. Горенштейн із його мільйонами не міг запросити розписувати будинок звичайних художників. Його положення та статки вимагали запрошення знаних майстрів-італійців.

Звичайно, сьогодні встановити виконавців розпису будинку неймовірно складно. Але я певен, що в майбутньому ця тема зацікавить багатьох дослідників і краєзнавців. І хтозна, можливо, цінність цих картин виявиться такою, що наше місто стане відомим далеко за межами України, а відтак, знайдуться бажаючі і реставрувати будинок, і влаштувати в ньому музей, і побудувати нове приміщення поліклініки, адже сучасний вигляд будинку поліклініки не вражає, і тому, що багато фрагментів декору втрачено. Не потрібно бути великим фахівцем, щоб зрозуміти, що фактично втратили витвір мистецтва.

Та повернемося в ті далекі для нам часи. Раніше заможні люди, як і нині, оточували себе гарними і дорогими речами, які ніби підвищували їхній статус і положення. Ще при житті про власника згаданого будинку ходило безліч пліток і чуток. У нього була приваблива невимовної краси дружина. По закінченні будівництва він вирішив вразити її оригінальною витівкою, вимостивши в її туалетній кімнаті підлогу золотими п'ятірками и червінцями. Місцевий равин відмовляв його від цієї затії, пояснюючи, що на монетах було зображення царя -- помазаника Божого, а тому можуть виникнути неприємності. Тож він порадив звернутись до царя за дозволом втілити задумане. Цар, який не переносив євреїв, відповів доволі швидко і лаконічно: "Дозволяю тільки рубом". Звісно, стільки грошей у Горенштейна не було.

Відгомін тих подій трапився в 60-х роках XX століття. До 1974 року в цьому будинку розташувалась школа № 6. В середині 60-х в учительську до директора школи В.П.Варламова зайшов один чоловік, одягнений у блакитний костюм із модною краваткою. Показавши якесь посвідчення, представився кореспондентом "Комсомольської правди" і сказав, що приїхав познайомитись з школою та її учнями. Вчителі та діти півдня показували йому школу та ділились своїми здобутками. Потім цей незнайомець непомітно зник.

Через кілька днів до учительської завітали дві особи в цивільному й, показавши директору "червоні книжечки" почали розпитувати про незнайомця. За їх словами "вели" вони його від самої Москви. Ще запитали, чи нічого не зникло зі школи. Уважно оглянувши всю будівлю, В’ячеслав Петрович помітив, що з пожежного щита зник лом.

У 1908 році в Радомислі було побудовано водогін довжиною 5,5 км й споруджено електростанцію на 120 КВ. Отож, саме в будинку Горенштейна чи не найшвидше в місті з'явилось електричне освітлення, каналізація й водогін. У будинку був навіть невеликий басейн, що існував до 50-х років XX століття.

Великий будинок став осередком чималої садиби. Біля будинку ріс розкішний фруктовий сад. У цьому рукотворному оазисі росли яблуні, груші, вишні, горіхи, черемха, бузок і велика кількість прекрасних квітів, що створювали казковий аромат. Ніхто навіть в думці не мав їх нівечити чи рвати на продаж. Цей сад спочатку належав Горенштейну, а згодом він передав його у власність міста. Міський сад отримав і свою назву "Експрес". Починався міський сад від фонтану, за фонтаном пролягала вулиця Покровська, яка з'єднувала вулицю Присутственну через вулицю Лікарську (нині Міськради) з Бульварною вулицею, і тягнувся до сучасного будинку санстанції. За санстанцією, де зараз знаходиться двоповерховий житловий будинок, раніше був театр. В антрактах між спектаклями, які ставилися як місцевими артистами, так і приїжджими трупами, глядачі з великим задоволенням відпочивали в міському саду. Виникала особлива форма спілкування між глядачами.

У 1931 році на місці колишнього міського саду "Експрес" було закладено міський парк культури і відпочинку, де побудовано стадіон, парашутну вежу, каруселі і тир, де стріляли з бойової зброї.

Хто навчався в школах № 6 і № 7, як і багато радомишлян старшого віку, добре пам'ятають покритий травою пагорб, що знаходився між танцювальним майданчиком та двоповерховим будинком поліклініки. На цьому пагорбі стояла чавунка, пофарбована сріблястою фарбою, альтанка. Вона була високою та широкою, з дахом і лавочками. По неділях тут виконували музичні твори на роялі, віолончелі, інколи на гітарі, оскільки люди вищого товариства вважали гітару інструментом цирульників. У святкові дні грав духовий оркестр пожежної команди. Пожежники з начищеними до блиску музичними інструментами та мідними касками викликали захоплення своєю грою. По доріжках, серед квітучих дерев і запашних квітів, прогулювались галантні пари. Інші відпочиваючі слухали прекрасні мелодії, сидячи на лавах. Місцеві жителі та краєзнавці часто згадують провалля, яке було між цим пагорбом і будинком багато говорилося і писалося про якісь таємничі підземні ходи. Деякі місцеві жителі стверджували, що лазили по них. Коли в цих будинках були школи, школярі восени і навесні прибирали в парку листя та всякий непотріб, засипаючи ним провалля. Але кожного року після сильного дощу, це провалля знову з'являлось. Багатьох це місце жахало своєю таємничістю.

Звернемося до історії. У 1746 році греко-католики збудували в місті резиденцію митрополита (школа № 5). Якраз на тому місці, де знаходилось провалля, взялись будувати митрополичий собор, який чомусь недобудували. У 1783 році Ясон Смогоржевський розпочав будівництво величного собору (майже на подвір'ї школи № 5), який теж лишився недобудований.

Під проваллям велике підземелля від недобудованого собору, воно значно більше, ніж ті, що під будинком поліклініки чи біля кінотеатру. Більше 200 років це підземелля засипали різним непотребом. У свою чергу робила свою справу вода, й земля осідала. На ті часи Герарій Нафтулович Горенштейн був найзаможнішою людиною в місті. Його вважали мільйонером, сьогодні його сміливо можна біло б назвати олігархом. У товщі років загубилось від нас те, якою він був людиною, доброю чи злою, м'якою чи черствою, зрозуміло лише, що, не в приклад іншим співвітчизникам, був він людиною шляхетною та освіченою для свого часу. Йому належав найпотужніший в повіті шкіряний завод, розташований на хуторі Сухарка. На заводі працював 41 робітник, з яких 30 було місцевими. Керуючим заводу був Фром Юзеф Кац. Чинбарський промисел у місті вважався традиційним. У залежності від технологічної вичинки виготовляли різні види шкіри: хром, юхта, шевро, підкова та інші.

Також Горенштейн володів дубомельним млином (знаходився теж на Сухарці), що переробляв кору для потреб шкіряного заводу. Млин був паровий, працювало на ньому 5 робітників.

У 1890 році відкрито фабрику шинельного типу. На цьому місці в 1903 році (там, де була крохмальна) Горенштейн збудував суконну фабрику. На фабриці виготовляли грубошерсте сукно для масового продажу, а також попони і шинелі для військового відомства. На той час це було значне підприємство, де працювало більше 120 робітників. Використовуючи дешеву сировину та робочу силу, Горенштейн отримував великі прибутки. Робітники працювали по 12-14 годин у день, одержуючи за це платню в 40-50 копійок. У лютому 1905 року робітники шкірзаводу Горенштейна застрайкували, змусивши власника підвищити платню. Управляючий суконною фабрикою проживав в одноповерховому будинку, що знаходився на початку Старокиївської вулиці й називався в народі "будинок Бубіса".

У липні 1903 року, за документальними відомостями, засновано перший банк у Радомислі. Його обіговий капітал становив 10000 рублів, частину яких вклав Горенштейн. У травні 1907 року в місті відкрився банк "Радомисльське товариство взаємного кредиту". Його засновниками були Горенштейн і Авербух (власник найбільшого в місті парового млина). Цей банк став найбільшим і найвідомішим у повіті.

У місті від колишнього повітового Радомисля залишилось дуже мало, але є казковий будинок. Він хоч і в спотвореному вигляді, але зберігся до наших днів.


Олександр Пирогов
м. Радомишль




Немає коментарів:

Дописати коментар