Нещодавно довелось гостювати в гостях у давньої знайомої Зої Іванівни. Цю привітну, невисоку на зріст, рухливу, з гострим поглядом очей, жінку знає багато жителів міста. На порозі щиро вітала усміхнена господиня. І відразу потрапляєш у царство рукотворної краси. Вишиванки створені її жіночними руками. В квартирі на стінах і образах - рушники, стіл покритий велюровою скатертиною з трояндами на ній.На полицях серванта - різноманітні серветки, ліжка, застелені цілими квітучими галявинами. На ліжку незвичайна невеличка подушка з жовтими китицями. Вона зроблена з радянського вимпелу, з надписом на червоній матерії "Переможцю Соціалістичного змагання". На моє здивоване запитання - "Що це таке?", усміхаючись Зоя Іванівна почала розповідати: "Це моя улюблена подушка, я на ній відпочиваю, мені сняться добрі сни про минуле життя. Іноді й прокидатися не має бажання.
Так не було крамниць з строкатими вітринами, як зараз, та всі були ситі. І не було бідних бомжів, покинутих дітей на вулицях і пенсіонерів, що копирсаються в смітникових контейнерах. Хліб коштував 14 копійок, за кіловат електроенергії платили 4 копійки, а за літр бензину 7 копійок. Пенсія було 120 карбованців. На життя вистачало всім. Будували житло, дороги, заводи та фабрики, будинки культури. Роботи вистачало всім."
Налетіла хмаринка на жіноче чоло й полинула далі, бо змінивши тему розмови, повівши її по інший бік життя. А ще тут пишно квітнуть кімнатні рослини, як це буває у доброї людини, котра живе у злагоді із собою і світом. "Я із простої сім'ї і в нас завжди було прийнято багато працювати. Часу на спільний відпочинок дійсно залишалося не багато, але рідні до цього ставились з розумінням. Вихідні дні, свята ми обов'язково проводили разом. У нашій родині тепло ставились до національних традицій, на Різдво, Великдень, Трійцю ми обов'язково всією сім'єю ходили до церкви, а потім збирались за святковим столом, який у нашому домі накривали за всіма українськими звичаями."
Її чоловік був добрим, та не для сімейного життя. Його цікавість до Зої Іванівни пройшла і він її покинув. Її це не дуже хвилювало, бо поруч завжди були добрі люди. Таких людей можна порахувати по пальцям. Попри поважний вік Зоя Іванівна почувається добре, має ясний розум, добру пам'ять, щоправда останнім часом стали підводити ноги, відчувалась - гордість роду, і його жива легенда. Елексир довголіття настроєний на таких частотах: не заздрити нікому, не тримати каменя за пазухою, ніколи не говорити про людей погано, не втручатися в чуже життя, споживати просту здорову їжу, побільше рухатись, не думати про болячки і вірити в Бога. Як усе просто, але як не просто всього цього дотримуватися! Скількох людей звела в могилу ота проклятуща "жаба". Але Зоя Іванівна і на поріг не пустила дарма що бідувала, її лице вкрите безліччю глибоких зморшок, які нагадують борозни її життя.
Україна зайняла 122 місце із 131 в рейтингу самих щасливих країн, зроблену американським соціологічним центром. А Зоя Іванівна з Радомишля рахує себе щасливою людиною - "Я кожен день всміхаюсь, хоча, коли була молодшою, було меньше приводів для радості, а зараз щасливою можуть зробити прості речі: прихід в гості дітей і онуків, весна, до якої потрібно дожити. Хотілось би щоб пенсії вистачало на щось, крім харчів і речей першої необхідності. Почуваю себе щасливою людиною. Оптимізм, рідні, люди які мене оточують - є моє щастя. Я не поділяю особисте і громадське, у мене розриває серце, що в нашій країні бракує справедливості, що пенсії маленькі, що державне добро розкрадається. А якщо серйозно, немає віри в майбутнє, але потрібно надіятись на краще. Поживемо-побачимо."
Олександр Пирогов
Місто Радомишль
Немає коментарів:
Дописати коментар