Цікаві історії розповідав Микита Михайлович Мельник, котрий проживав по вулиці Борщагівський. Багато років, він працював водієм вантажівки в АТП. До війни возив дубові бочки з пивом у Київ. За сумісництвом йому довелось бути експедитором. У центрі столиці по вул. Свердлова (Микита Михайлович пам’ятав тільки стару назву вулиці) стояв власний магазин Радомишльського пивзаводу. Досить часто у Святошині водія зупиняли торгівці євреї. Вони переконливо просили продати пиво оптом. Він приїздив за вказаною адресою до пивниці. Там вантажники оперативно вивантажували пиво й заповнювали кузов порожньою тарою. За накладними платилось. А водієві окремо виплачувався «навар». Виявляється кмітливі комерсанти попередньо вивішували оголошення, що такого то числа у продажу буде Радомишльське пиво. З ранку утворювалась велика черга. Із першої бочки дійсно продавали Радомишльське, а потім кілька бочок Київського. Марка і реклама нашого пива діяли безвідмовно. В наш час в Києві неподалік від станції метро «Шулявська» є пивний бар. За спиною бармена, високо над торговою стійкою великими літерами напис – якщо хочеш, щоб стояв, як дишель, пийте пиво Радомишель.
Сучасна реклама, з сексуальним нахилом. Микита Михайлович розповідав і таку історію. В 1939 році, його мобілізували в армію і йому довелось брати участь в визволенні Західної України. Туди з заходу котилися німецькі війська, зі сходу Червона Армія. Поляки опору не чинили. А «червоні визволителі» зайнявши міста вривались в магазини і хапали все, що траплялось під руку. Такого достатку речей і продуктів вони ніколи не бачили. У кав’ярнях, корчмах, бістро їли і пили все, що бажали і ні за що не платили. Грабуй награбоване, це було в крові потомствених пролетарів. Якось Мельник разом з іншими червоноармійцями сидів у корчмі, де вино лилось рікою. Хоча, як стверджував Мельник пиво головніше ніж горілка і вино. А особливо сумно без пива у вихідний день. Отож і пилося і їлося. До Мельника підійшов переляканий господар корчми і запитав: «Пан з Радомисля на мою думку?» почувши ствердну відповідь чоловік той повів радомислянина у погріб. Там серед величезних дубових бочок і повної тиші, майже пошепки промовив, що за життя таке? То поляки, то комуняки, немає життя на рідній землі. Я знав ваше місто, ще до першої світової війни. Маю про нього найкращі згадки. Хоча я й торгую чеським пивом, та смачнішого радомишльського не коштував. Я вас пригощу вином яке виготовляв ще мій батько. А те, що п'ють ваші жовніри місцеві жителі не вживають.
Сучасна реклама, з сексуальним нахилом. Микита Михайлович розповідав і таку історію. В 1939 році, його мобілізували в армію і йому довелось брати участь в визволенні Західної України. Туди з заходу котилися німецькі війська, зі сходу Червона Армія. Поляки опору не чинили. А «червоні визволителі» зайнявши міста вривались в магазини і хапали все, що траплялось під руку. Такого достатку речей і продуктів вони ніколи не бачили. У кав’ярнях, корчмах, бістро їли і пили все, що бажали і ні за що не платили. Грабуй награбоване, це було в крові потомствених пролетарів. Якось Мельник разом з іншими червоноармійцями сидів у корчмі, де вино лилось рікою. Хоча, як стверджував Мельник пиво головніше ніж горілка і вино. А особливо сумно без пива у вихідний день. Отож і пилося і їлося. До Мельника підійшов переляканий господар корчми і запитав: «Пан з Радомисля на мою думку?» почувши ствердну відповідь чоловік той повів радомислянина у погріб. Там серед величезних дубових бочок і повної тиші, майже пошепки промовив, що за життя таке? То поляки, то комуняки, немає життя на рідній землі. Я знав ваше місто, ще до першої світової війни. Маю про нього найкращі згадки. Хоча я й торгую чеським пивом, та смачнішого радомишльського не коштував. Я вас пригощу вином яке виготовляв ще мій батько. А те, що п'ють ваші жовніри місцеві жителі не вживають.
Губить людей не пиво, часто можна почути слова популярної пісні. А те, що пиво врятувало життя сотням радомишлян від голодної смерті трохи призабулось. В голодному 1947 році, десятки місцевих майже щодня брали в торби пляшки пива і пішки йшли до Києва на базари. Там, або продавали чи міняли на хліб, сіль, сірники. Виходили вранці, щоб переночувавши десь в дорозі наступного дня повернутись додому. Дорога починалась там де нині лісгосп, збереглася й назва вулиці Київська. Цю історію розповідав Дідківський Іван Бронеславович, який працював шофером в міліції у відділі по боротьбі з бандитизмом в місті Радомишлі. В 1946 році відділ був ліквідований, а його функції передані НКГБ. Він був особистим водієм Кєзова до його загибелі. В голодний 1947 рік, як розповідав Іван Бронеславович Кєзов з Філіповичом відпочивали в чайній (там де була верхня столова). Після війни, це було єдине місце де можна було відпочити та поїсти. Там були навіть кабінки перегороджені оксамитовими фіранками з китицями. Після горілочки захотілось пивка, та якраз остання діжка пива закінчилась. Кєзов сказав Філіповичу, щоб почекав трохи, скоро привезе. Вийшовши на вулицю наказав шоферу їхати до пивзаводу, який нещодавно був відновлений і відбудований полоненими німцями. Полуторкою поїхали на пивзавод, директором якого працював Мойсей Барановський. Кєзов посадив директора у кузов і поїхали до Папірянського лісу. Там зупинивши машину Кєзов витягнув ТТ і поставив нещасного до сосни. Із словами: «а ти гад, скільки ти будеш кров пити з трудового народу» почав п’ятихвилинну промову. Блідий, директор весь тремтів і ледь вимовив, що ти від мене хочеш. Кєзов відповів каністру пива. Після цих слів директор відразу ожив. «Так би зразу і сказав, навіщо лякати чесну людину» промовив він. Цілу ніч Кєзов пригощав не лише не менш переляканого Філіповича, а й всю міліцію.
Цікаву історію розповідав Алік Волотовський, його пам’ятають як фотографа. Та останні роки свого життя працював електриком на пивзаводі. Він збирав пивні етикетки, переписувався з багатьма колекціонерами. Особливо яскраві та гарні присилались із країн Прибалтики та Чехословаччини. Цікаво, що Алік вкладав в конверт кілька етикеток Радомишльського пивзаводу, а у відповідь приходили бандеролі з етикетками різних міст і країн.
У директора наближався день народження. Цей ювіляр був із когорти червоних директорів. Почавши трудову діяльність з інструктора райкому партії він очолював по черзі майже половину підприємств міста. Це був час, коли не важливо яким ти був спеціалістом, головне, що закінчив вищу партійну школу. Майже весь райком зібрався в ресторані, як на пленум. Якраз з Чехословаччини Алік отримав бандероль з етикетками. По якості, яскравості вони схожі на сучасні, що наклеєні на нинішніх пляшках. Він наклеїв на заводі ті етикетки на темні пляшки. Вийшло три ящики. Коли банкет в ресторані закінчувався по знаку директора в зал внесли ті ящики і поставили на сцену біля музикантів. Взявши в руки мікрофон виголосив: «Милі друзі, мені в день народження прислали з Чехословаччини пиво, я Вас і музик пригощаю». Через деякий час, крізь тютюновий дим, почулися вигуки, я такого смачного пива в житті не пив. Всі казали, що пиво дуже смачне. Потім десятки людей почали вимагати ще пива. Та директор посміхаючись казав, що віддав всі пляшки, та ось одну залишив собі.
В Радянському Союзі деякі пивоварні заводи на етикетках писали: «Осадки допустимы». В тих «осадках» плавало все, крім жаб. Сьогодні ми живемо у зовсім іншу епоху. Кращу чи гіршу, Але іншу. Не хотілось би говорити про ідеалогічні розбіжності нинішніх політиків. Однак суспільство, яке хоче мати перспективу для розвитку не повинне забувати власну історію. Тим паче легковажно і безвідповідально до неї ставитись.
Календарик на 2000 рік на сьогоднішній день раритет для колекціонерів.
Лише 0,5 л пінного напою здатні уберегти Вас від дії радіоактивного випромінювання. Таких висновків дійшли японські дослідники. Під час роботи над проектом учені довели, що пиво, як і міцніші алкогольні напої, здатне захистити організм від радіоактивного випромінювання. Експеримент проведений японцями, показав, що 0,5 л світлого пива на добу достатньо, щоб на 34% зменшити число хромосомних пошкоджень, які виникають внаслідок дії рентгенівських променів або важких частинок, наприклад іонів водню. На думку дослідників такий ефект досягається завдяки поєднанню біологічно активних сполук з алкоголем, що міститься в пінному напої. Відомо, що спирт поглинає вільні радикали, які при опроміненні приводять до генетичних порушень. Експерти уточнюють, що безалкогольне пиво не має захисних властивостей.
Пиво – єдиний алкогольний напій, що містить хмільну гіркоту, яка активізує виділення шлункового соку, пригнічує небажану дію алкоголю в пиві. Активні речовини, які перейшли з хмелю в пиво надають заспокійливої, гіпнотичної та болезаспокійливої дії, гальмують зростання і розмноження бактерій. До речі нещодавно проведені статистичні дослідження показали, що все більше людей на планеті стають пошановувачами саме цього пінного напою. За останні роки українці стали менше пити горілки і все частіше вживають пиво, кількість прихильників якого зросла з 63% майже до 71%.
Випити пива за свої «кровні», пригоститися за рахунок товариша діло звичне. А от хильнуть на «шару» треба вміти. Радомишляни тут ніколи не пасли задніх, відзначаючись хитрістю та винахідливістю. Один із найстаріших прийомів «пиво для спостереження». У «верхній» чи « нижній» столовій два «діяча» беруть один кухоль пива на двох. Деякий час, вони уважно спостерігають за відвідувачами і безпомилково «вираховують» третього якого розкручують на випивку. Ця традиція, яка існувала десятиліттями потихеньку перейшла в наш час. В барах можна побачити молодих людей із неодмінною пляшкою пива. І метод пивного спостереження діє безвідмовно.
Олександр Пирогов
Радомишль
Немає коментарів:
Дописати коментар