субота, 3 серпня 2013 р.

РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. БУЛИ КОЛИСЬ КУПАЛЬНІ

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа.  А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за достеменний скарб і головне - роблять з них такий.  Багато  цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику.  Існує три листівки , які розповідають про відпочинок радомислян.  На двох зображено, як городяни в літній день відпочивають на човнах. В місті  Радомисль була човнова станція, де можна було взяти човен на прокат на любий час. Листівки чорно-білі, хоча зустрічаються тоновані в зелений, чи коричневий  колір.


У гідрологічному відношенні Радомишльський район розташований в зоні ґрунтових вод – глибина залягання близько трьох метрів і характеризується досить густою сіткою річок із значною кількістю заплавних боліт та озерець.  На початку ХХ століття річки Тетерів та Мика  були набагато повноводними, ніж нині. Найбільшою річкою нашого району є Тетерів.  Річка бере початок на Волинсько-Подільській височині у Вінницькій області, загальна довжина річки 363 км, впадає вона в Київське водосховище, фактично у річку Дніпро. У межах району довжина Тетерева  45 км,  ширина долини досягає  від одного до трьох  кілометрів. Обіруч Тетерева розкинулися квітучі луки. У ті часи Радомисль  кардинально відрізнявся від  сучасності. Рудня – суцільна низовина, зарослі лози, одна біда, та ще повторювана і донині, щороку навесні Рудню заливає повінь. Але люди все одно селилися тут , щоправда судячи з архівних документів, вони  були мало чисельними. Старожили розповідали, що для купання сама вода була цілюща – вона була надзвичайно чиста, а завдяки вмісту гліцерину, дуже м’яка, містить багато корисних мінералів.  Виявляється, що у ґрунті, на якому стоїть Радомисль, залягають шари унікальної синьої глини , що є природнім фільтром артезіанської води. А «жива» тому, що несе в собі натуральні природні компоненти , наявність яких неможлива в дистильованій воді.  Протягом багато століть радомисляни, як і нині, полюбляли купатися в річці. Однак в давнину  купатися в межах міста вважалося непристойним, бо не було ніяких купальних костюмів, а купалися зовсім роздягненими і оголеними. Відтак для масового купання  були вибрані різні місця: чоловіки і жінки купалися окремо, тому купальні огороджували плотом, а у воді кілками. Із спогадів радомислянина, юриста Максима Карбовського: «Судову владу в місті здійснювали мирові судді та з'їзд мирових суддів, головою якого був Полянський. Він полюбляв кататися на човні Микою або Тетеревом та підглядати через бінокль за жінками, що купалися окремо і зовсім роздягнені, як до речі і чоловіки. Місця для купання жінок і чоловіків були влаштовані в різних місцях і на чималій відстані одне від одного».

В місті від малого базару вниз пролягає вщент розбита вулиця, яка має назву – Купальна, ще до 1993 року мала назву Володарська. Здавна і до війни ця вулиця була заселена єврейською біднотою, займалися  дрібним ремісничим виробництвом. Навпроти базару в давнину знаходилася єврейська лазня. На єврейській мові: Купальна  - Будгаз, звідси  і пішла назва вулиці. З кінця ХІХ століття  Радомисль, як повітове місто Київської губернії облюбували кияни – це були відставні чиновники, військові, генерали та багато громадян зі статками, яким було тісно жити в губернському місті Київ. Поміщики та багаті землевласники відчули попит на дачні садиби для відпочинку киян і охоче стали розпродавати свої землі. Продавали багато ділянок. Істотна частина власників  перебувала тут не тільки теплої пори, а й впродовж всього року. Звичайно, будинки зводили відповідно статків господарів. Хто споруджував розкішні котеджі та особняки, хто задовольнявся скромними хатинками. «Цьому місту належить велике майбутнє» - казали, хто приїздив до Радомисля. Розпланування Радомисля велося за імпровізованим планом, порівняно довгі вулиці перетиналися в один бік. Найбільше популярною була його східна частина – адже вона безпосередньо прилягала до річки. Затишні, мальовничі береги Мики та Тетерева притягали любителів дозвілля на природі: ліси – для мисливства, тихі береги – для риболовлі.

Наступна листівка із всіх радомисльських листівок унікальна, хоч  всі вони мають певний історичний інтерес. На фото зображено панораму  старого доброго Радомисля, а також річку Тетерів. На передньому плані незвична залізна споруда – це жіноча купальня. Чому залізна?  Тому що дерев'яні споруди зносила весняна  повінь. Раніше жінки чиновників, поміщиків, військових, курортників рахували непристойним оголятися перед жінками із простого люду. Вони і думки не допускали, бо вважали себе «елітою» міста і повіту, так звана «голуба кров». Мабуть вони  не знали українського прислів’я: Стидно не у того у кого видно, а кому показати нема чого… Комерсант Лейба Ліберман  саме для таких жінок  спорудив жіночу купальню, щоб вже ніхто не міг спостерігати за їхніми зніженими тілами. В купальню вели деревяні сходи, а всередині кабінки з лавами. Там вони окремо одна від одної переодягалися в біле платя – сорочки і у воді по груди плескалися скільки хотіли. Послуга ця коштувала 15 копійок сріблом. Саме стільки заробляв робітник за день  тяжкої праці на камінотесній фабриці Бузетті в Радомишлі.  До купальні приїздили  жінки з усього Радомишльського повіту. Частими гостями були і артистки місцевого театру. В спекотні дні жінки купалися, якщо це можна було назвати купанням,  декілька разів на день. Комерсант мав чималий зиск в теплу пору року, не роблячи ніяких витрат. На початку травня 1918 року  відбулася  подія, що вплинула на всю подальшу долю відпочивальників. Німецькі окупанти з армії  кайзера Вільгельма, котрі до 24 листопада займали місто, принесли  до нас європейську моду на відкриті пляжі. Їхню увагу  привернула жіноча купальня: німці  розчистили тут піщаний берег, облаштували  дерев'яні бараки, лавки, кабінки для переодягання і того ж літа завирувало пляжне життя, яке прищепили місцевим жителям. Коли згодом до влади  прийшли більшовики, пролетаріям теж прийшла до смаку така форма відпочинку. Відтоді  щоліта береги заповнювали пляжники – цю місцевість добре пам'ятають радомишляни, яка мала назву «Дитячий пляж»…
Олександр Пирогов
м. Радомишль

Немає коментарів:

Дописати коментар