РАДОМИШЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. МОСТИ.

Ще на початку ХVІІ століття річки Тетерів і Велика Мика (як тоді її називали), були набагато повноводнішими ніж нині. Вниз по Великій Миці, а потім Тетеревом і Дніпром  до Києва пливли баржі, завантажені виробами ковальського ремесла, швацького ткацтва із простого чорного і сірого сукна і полотна, збіжжя, папером з Папірні. Було багато будівельного і дров’яного червоного і чорного лісу, якого сплавляли по річці.

В ХVІІІ столітті Радомисль  - містечко уніатської митрополії. На той час річки значно обмілілі. Було побудовано велика кількість плотин, біля яких працювали млини. Необхідність долати потужні на той час течії Тетерева і Мики постала перед Радомишлянами буквально від початку існування міста. Здавна робилися спроби налагодити переправи для транспорту, хоч він і був гужовий. Але впродовж століть береги річок вдавалося сполучити лише сезонними мостами. На плані місцевості Радомишля, зробленому у ХVІІІ столітті позначені три мости.

З 1795 року Радомисльщина належить до Російської імперії. Із рапорту Радомисльського городничого Круглова Київському губернатору від 18 квітня 1803 року: «До 1802 року сплаву лісу судноплавства по Тетереву не було з причини великої кількості плотин. В 1802 році ротмістр з Білорусії Федорович переправляв корабельний ліс через греблі з під самого Житомира.» З опису Радомишля та повіту, виконаного в 1805 році губернським землеміром Масловським: «Радомисль має на суходолі за течією річки Великої Мики на лівому боці і по обидва боки рівчака безіменного, що впадає в річку Мику, місто оточене з одного боку орними землями, а з другого боку сінокосом, Боровим і Чорним лісом, місто розділили на дві частини: перша обнесена земляним валом, який за давністю обвалився, інша – передмістя. Річка Мика течію свою почала того ж повіту вище села Старосілець і протікає через різні поселення і поблизу міста гирлом своїм впадає в річку Тетерів, котра глибиною буває всякої спекотної пори у два аршини, а місцями більше і менше, котрого судового ходу і сплаву плотами лісу ніколи не буває. По ріках, що течуть Радомишльським повітом, вільного судноплавного ходу за нездатністю їх течії біти не може; вода для вживання людям і худобі придатна; у них ловиться риба: щука, окуні, плитки, лини, корони і іншого дрібного робу посередньо». Із опису Радомисля та повіту, виконаних у 1817-1820 рр. офіцерами Генерального штабу. «При Радомислі через Мику та її рукави є три мости, добрих дерев’яних, високих на 1 сажень від води. Перший через Мику довжиною 140 сажень, другий через Тетерів, довжиною 130 сажень. І ще четвертий  місточок через болото та правий берег довжиною до 20 сажень.»

Сезонні мости зносились течіями при розливі річок. Зрештою в 1887 році розпорядженням городської  управи було прийнято рішення про спорудження нових капітальних мостів через Мику і Тетерів.

Почалось спорудження нових мостів, які слугували капітальними переправами через річки. Які потребували на ті часи значних технічних зусиль. Досить сказати, що для кожного бика – мостової опори – спеціально огороджували місце посередині русла річки, звідки відкачували воду.

Одночасно з мостами будували під’їдні шляхи до них. З боку Кочерова шосе проходило по рівній місцевості, на лівому ж березі доводилось долати складнощі рельєфу. Мости сполучали, як нагірну, так і низинну частини Радомисля (Рудню). Щодня тут працювало до тисячі трударів. Майбутню трасу очистили від дерев і кущів, вирівняли та спланували землю, зміцнили відкоси. Тут – таки на місці розбивали каміння і викладали в два шари щебеню – нижній з дрібних, верхній з великих каменів. Довелось також робити дренаж для відведення підземних струмків, улаштовувати містки через уголовище. Відтоді переправа через Тетерів і Мику вже не залежала від примх сезонів.

Для контролю проїзду на мостах стояли шлагбауми, а біля них смугаста охоронна будка. Тут у 1887 році створено заставу для стягування шосейного збору й мостового мита. Також брали з тих, хто переганяв через міст худобу (чверть копійки з голови дрібної худоби), хто проїжджав возом (десять копійок із запряжки). Взимку мешканці Радомисля, чи правобережжя, аби не платити мита, гнали свою худобу в обхід кригою, а от влітку доводилось платити гроші.

На початку ХХ століття городська управа визнала це копійчане мито зайвим. І, на превелику радість жителів, шлагбаум було ліквідовано.

На фото зображено місточок і плотину. Вдалі Троїцька церква, що стояла над «капличкою», а ще вдалі суконна фабрика Горенштейна. На місті цього місточка через річку Тетерів в наш час побудований міст (в 1962 році). Фото з поштових листівок з особистого архіву автора.

Олександр Пирогов
м. Радомишль