РАДОМИШЛЬСЬКИЙ БІЛЬ РОДУ ДОМАНИЦЬКИХ

МІСЦЕ ЦІЄЇ КНИЖКИ—ПОРУЧ З “КОБЗАРЕМ”

Нещодавно у книжковій серії «Видатні українці», яку започаткував історичний клуб «Холодний яр», вийшла «Історія України-Русі» Миколи Аркаса. Видавці відтворили репринтне друге видання цього твору, що побачило світ у Кракові в 1912 році. 

Уперше книга М.Аркаса була видрукувана за чотири роки перед тим у Петербурзі, проте той варіант був ретельно процензурованим, тому аж ніяк не відтворював авторські задуми і погляди. Відтак українські патріоти потурбувалися про публікацію оригінальної версії, яку й вдалося втілити. Одначе у 1914-му майже увесь наклад книги, що розкривала справжню сутність імперської політики Московії та великодержавної Росії стосовно українського народу, було знищено. Російська й наступна Радянська влади зробили все, щоб про твір забули. Хоча у 1990 році перше видання Аркасової «Історії України-Русі» навіть перевидали. Але – з іще більшими купюрами.

І лише ось до широких верств українських читачів нарешті прийшла авторська версія книги, яка за визначеннями істориків та літературознавців стала другою після «Кобзаря» українською книгою, що надзвичайно пробуджує національну самосвідомість українців. А тому - має посісти гідне місце у їх домашніх книгозбірнях поряд із Шевченковим томом.

 ЖИТТЯ, ЯК СПАЛАХ

Василь Миколайович Доманицький, попри короткий життєвий шлях, залишив помітний слід в українській історії та культурі. Навчаючись у Київському університеті св. Володимира, він пройшов школу славнозвісного В.Антоновича, брав участь у його наукових експедиціях. Вчений-дослідник залишив по собі багату археологічну, історичну, етнографічну спадщину. Його стараннями було видрукувано найповніше і найкраще видання «Кобзаря», яким Доманицький по суті започаткував систематичні шевченкознавчі дослідження, що згодом оформилися в окремий науковий напрямок. 

Примітно, що етнографічні й краєзнавчі пошуки ученого неодноразово пов’язані були з Радомишльщиною. Підтвердження цьому містяться у працях В.Доманицького про кобзарів і лірників Київщини, описах місцевих народних звичаїв і обрядів.

Василя Доманицького вважають піонером кооперативного руху на українських теренах, він пропагував і створював народні просвітницькі гуртки, спілки. Одначе така його громадська діяльність зазнала переслідувань з боку влади. Відтак популярного в народі діяча спровадили у заслання, значною мірою вкоротивши йому віку.

РАДОМИШЛЬ У ЖИТТЄВИХ ДОЛЯХ ДОМАНИЦЬКИХ

Походив учений з давнього шляхетського роду. Одна з його гілок, що належала до священства, оселилась у ХVІІІ столітті на Київщині. Її представник, колезький секретар Петро Григорович Доманицький у середині ХІХ століття працював чиновником у повітовому місті Радомислі – столоначальником, засідателем земського суду.

Родовим гніздом Доманицьких було село Колодисте сусіднього з Радомишльщиною Звенигородського повіту. Тут у сім’ї місцевого потомственого священика Миколи Михайловича Доманицького 1877 року й народився майбутній геній. Втім помітний слід залишили по собі й брати Василя – Михайло, Віктор, Платон.

Платон Миколайович, приміром, продовжив братову справу щодо розвитку споживчої кооперації. У Києві він опікувався Спілкою закладів дрібного кредиту для кооператорів. Кооперативне товариство з’явилося тоді і в Радомислі. На міській базарній площі ним було побудовано власний магазин, що завоював прихильність покупців якісними товарами, сталими цінами, високою культурою обслуговування.

Платона так вочевидь нарекли на честь дядька – батькового брата Платона Михайловича Доманицького, котрий ніс священицьку службу в с.Долина Київського повіту. Його донька Анна, двоюрідна сестра Василя Миколайовича, працювала викладачем жіночої гімназії у Радомислі, що відкрилась 1913 року. Вона викладала арифметику, вела також уроки гімнастики, навчала учнів підготовчого класу.

На жаль, перебування Анни Платонівни тут затьмарилося трагічними подіями. Влітку 1917 року на канікули в гості до неї приїхав брат Микола, що навчався у 4 класі Києво-Подільського духовного училища. Одного дня хлопець з товаришем на Папірнянському ставу ловили раків. Відпочивав там ще якийсь гурт хлопчаків. В одного з них, місцевого гімназиста, була з собою мисливська рушниця. З неї з необережності пролунав фатальний постріл, і заряд дробу втрапив у шию Колі Доманицькому, вразивши м’язи і судини. Потерпілого доставили до земської лікарні, де місцевий лікар визначив поранення хлопчини смертельними. Не допоміг і фахівець-хірург, якого викликали з Києва. Три тижні медики боролись за життя пораненого, увесь час перебували біля нього мама і сестра. Але врятувати Миколу Доманицького не вдалося.

«Безглуздий і жорстокий випадок звів у могилу, може, одного з кращих синів України,» - з сумом розповідала про цю трагедію «Радомисльська газета». 

Адже подвижництво славних представників роду Доманицьких справді стало вагомою віхою українського літопису.

Володимир Молодико
Газета «Зоря Полісся», 26 вересня 2014 р.