неділя, 15 листопада 2015 р.

РАДОМИСЛЬСЬКИЙ ПОВІТ У 1918 РОЦІ

Нещодавно до мене потрапила книга «Боротьба за радянську владу на Україні». Нібито нічого особливого, хоча як потрапила – то майже як детективна історія. Адже роком видання є 1927 рік – десятиріччя Жовтневого перевороту. І про події, які відбувалися, у 1917-1920 роках, у ній розповідається не зовсім так, як ми звикли, тобто без ідеологічних комуністичних догм (під яким саме кутом їх висвітлювати) і погляду на історичний шлях з точки зору сталінського «Короткого курсу історії ВКП (б)». Мабуть, невипадково з того часу книга ця жодного разу не перевидавалась. Та найбільш цінним у ній є те, що окремий розділ присвячено статистичним даним Радомисльського повіту.
м. Радомисль початку XX ст. Фото з старовинної картини. Радомишльський народно-краєзнавчий музей.

Радомисльський повіт у 1918 році займав площу 3665 квадратних верстов з 206 567 людності. Усього населених пунктів було 326, а саме: 1 повітове місто, 3 містечка, 61 село, 145 менших сіл, 59 німецьких і 8 єврейських колоній, 49 хуторів.

Найбільшу економічну вагу в повіті має сільське господарство. Радомисльський повіт не становив якоїсь цілості всіма своїми сторонами, він виразно поділявся на три райони: Потіївська, Облітківська, Чоповицька, Стремигородська волості, що мають велику непродуктивну площу, й до того ж досить бідні, бо грунт тут піскуватий і мало родить – землю цю оцінено в 8.633. 185 крб. В Малинській і Вишевицькій волості основну ознаку становлять піскуваті та супіскуваті грунти, саме з себе врожайні – їх оцінено в 16.110. 680 крб. В цьому районі урожайність завжди буває мало не вдвоє вища проти попереду згаданих районів.

Радомисльський повіт належав до тих повітів, де поміщицькі землі становили чи не найменший відсоток на Київщині, переважна частина землі належала cелянству.
Селянин оре своє поле, с. Лутівка. Фото із фондів народно- краєзнавчого музею м. Радомишля

Радомисль у 1918 році був повітовим містом і мав не більш як 15.000 мешканців, з них до 2000 робітників. Містечка були незначні, з них у місті Брусилові було близько 7000 мешканців, із них робітників 300, у Малині також близько 7000 мешканців, з них робітників до 1000 чол., у Коростишеві близько 10 000 мешканців, з них робітників до 1000 чол.

Більша частина робітників не цілком пролетарська, здебільшого вони зв’язані ще з селянством і не одійшли цілком від селянських шарів, звідки вони вийшли. Частина з них належала до кустарно-просмислового виробництва. В місті купчилась головним чином єврейська промислова й торговельно-спекулятивна буржуазія, переважала середня буржуазія – промисловці, торговці й домовласники, і дрібна буржуазія – ремісники-кустарі.

Промисловість в Радомислі була така: 3 великих шкіряних заводи, 30 дрібних шкіряних заводів з 1000 робітників, 1 суконна фабрика з 200 робітників, 2 чавунно-мідно-ливарних заводи з 100 робітників і цілий ряд дрібних заводів – миловарний, клеєварний, смоло-терпентиновий, 3 млини, броварня, тартаки тощо. Всього в дрібних підприємствах працювало до 700 робітників.

Олександр Пирогов
м. Радомишль

Немає коментарів:

Дописати коментар