Дарунок
місту до його дня.
День
Святої Трійці для Радомишля є давнім храмовим святом. Поновивши правічну
традицію, в останні десятиріччя саме на Трійцю радомишляни відзначають День
міста. Щоправда, в умовах війни не до святкувань. Але маємо приємну нагоду саме
до цієї дати оприлюднити надзвичайно цінний і вагомий для Радомишля та його
жителів історичний документ, що його віднайшов у архівах наш шанований земляк
професор Леонід Тимошенко. Цінний зокрема й тим, що разом з вірогідною датою
заснування Радомишля – Радомисля промовисто вказує, що узвичаєна упродовж більш
ніж двох століть дата надання йому статусу міста з 1795 року не є історичною,
адже пропагує імперські догми про нібито усі наші початки з московського лона,
«доброю волею їхнів правителів» здійснені. Звісно, це в жодному разі за
російського чи такого ж радянського панування на могло піддаватися сумнівам.
Хоча у багатьох ранніших джерелах, для прикладу польських, до прадавнього
Радомисля застосовувалося позначення «miasto». Відтак міський статус маємо
насправді значно давніший, аніж нам його рахували.
ЗАСНУВАННЯ
ЗАМКУ І МІСТА РАДОМИСЛЯ В 1579 РОЦІ
З
публікацій ХІХ ст. було відомо, що в XVI столітті літописний Мичеськ
«трансформувався» в ранньомодерний Радомишль. Легенду про заснування нового
міста поширив краєзнавець Лаврентій Похилевич: «Коли в Микгороді чи Мичську
стало мешканцям тісно, а розширити його було неможливо, тому що околиці були
низинні і затоплювались весняними водами: тоді, за збереженим між мешканцями
переказом, мичани зібрали раду чи нараду, на якій ухвалили: закласти на
надрічкових висотах нове поселення, назвати його Радомислем». Однак дослідник
цю важливу подію не продатував.
Едвард
Руліковський, автор статті про місто в «Польському словнику географічному», а
вслід за ним пізніші дослідники стверджували, що вже на початку XVI ст. у
Мичеську з’являється новий (а, може, й старий?) власник – Печерський монастир.
Однак в описі майна і маєтків монастиря 1554 р. місто ще не згадується. Тож,
гадаю, перша половина століття для Радомишля залишається такою собі білою
плямою.
Важливі
джерела опублікував у 1897 р. польський історик Олександр Яблоновський, який у
відповідному томі своєї монументальної праці «Польща XVI століття ... Руські
землі» навів дані поборових реєстрів. Відтак, згідно з цими важливими
описово-статистичними джерелами, вже в 1569 і 1572 рр. Радомисль і
Радомисльська волость віднотовуються як маєтки Києво-Печерського монастиря. Не виключено,
що ідеться про перші писемні згадки назви поселення Радомисль (Radomyśl), хоча
щодо 1569 р., то тут у мене є певні сумніви.
Статус
та становище новозаснованого поселення невідомі. Сучасний польський дослідник
історії Київського воєводства Генрик Літвін ще в 1990 р. фактично повторив
відомості О.Яблоновського. На жаль, скупі свідчення поборових реєстрів з
нечітким віднотовуванням назв тих чи інших населених пунктів часом взагалі не
дозволяють їх локалізувати.
Певний
«прорив» у дослідженні теми початків Радомишля здійснено в 2002 році
публікацією регестів документів Коронної канцелярії для українських земель, яку
зініціювала американська дослідниця Патриція Кеннеді Грімстед (у виданні взяли
участь і українські дослідники). Один зі списків Руської (Волинської) метрики
віднотував під 10.04.1579 р. такий запис: «Дозвіл Мелетію Хребтовичу,
печерському архімандриту, осадити замок і місто на власному печерському
церковному грунті в київській землі, між селищами Вишевичі, Чудином, за Білими
Росохами [Забілоччя], Чоповичами, Вороб’євичами, маєтком в Раковому, двором
Заринським та іншими порожніми селищами і тетерівськими селами, а саме над
рікою Тетерев’ю на городищі, під тим городищем ріка Мика в ріку Тетерев впадає
устям» (переклад з польської).
Цитоване
джерело було мені відоме, про що я неодноразово згадував у своїх давніших
публікаціях. З часом вдалося з’ясувати, що його оригінал у складі 216-го тому
Литовської метрики зберігається в Російському державному архіві давніх актів. У
період до 2014 р. я тривало працював в російських архівосховищах, однак
добратися до розшукуваного джерела вдалося не одразу. Отримавши колись його
копію, лише тепер з’явилась нагода оприлюднити це вкрай важливе для історії
Радомишля джерело.
Отже,
10 квітня 1579 р. польський король Стефан Баторій підписав у Вільні «лист», а
фактично – грамоту чи привілей, яким печерському архімандриту Мелетію
Хребтовичу надавався дозвіл заснувати новий замок і місто. Причому, декрет був
виданий на прохання архімандрита. На відміну від цитованого вище фрагменту
грамота є руськомовною, до того ж, у першому випадку маємо виклад документа
дуже стислого змісту.
Одразу
впадає у вічі відсутність назви новозаснованого міста та замку, що поки не
підлягає якомусь притомному тлумаченню. Однак локалізація поселення дуже чітка
і не може бути сумнівів, що йдеться не про Радомишль. Вказівка на неосвоєні
церковні землі та, особливо, на існування на місті нової локації «городища»
(воно згадується декілька разів) дозволяє припустити, що тут вже було якесь
квазіутворення («ембріон» майбутнього міста), мабуть, сільського типу. Можливо,
згадуваний в поборових реєстрах Радомисль, – це і є городище, зазначене 1579 р.
Чітким
є перелік церковних маєтків, які оточували локацію: Вишевичі, Чудин, Забілоччя,
Міци (Мицьк), Раків двір (вірогідно Раковичі), що ж до Росох, Вороб’євич і
Чопович, то вони належали до інших церковних посілостей і згадуються тут
принагідно.
В
історико-правовому річищі аналізовану грамоту слід вважати декретом локаційного
типу, тобто, таким, яким здійснювалася локація нового урбаністичного центру із
замком. Цікаво, що також маємо справу з декретом, який є суміжним з
магдебурзькими привілеями, хоча тут магдебургії у чистому вигляді немає. Якщо б
це була магдебурзька грамота, то вона б передбачала надання місту чітко
окресленої території та герба, а також створювала відповідні органи
самоуправління.
Тим
не менше, декрет делегував місту цілий ряд «вольностей» та прерогатив, які
також отримували магдебурзькі міста, а саме: вільну торгівлю, ярмарки,
звільнення від податків, відкриття корчм та шинкування спиртного, що мало
приносити місту немалі доходи. Передбачалося, що й осаджена тут людність стане
вільною.
Грамота
чітко окреслює користі, які вмотивовують локацію нового урбоутворення: захист
від татар (для цього, властиво, потрібно було збудувати замок), отримання
«пожитків» на користь церкви / монастиря («розмноження церковних дібр»). Щодо
оборонної функції, то не виключено, що перелік в одному ряду гродських
(міських), князівських, панських та шляхетських «іменьян і селян» відноситься
до тих вже існуючих поселень історичної Київщини, яким також потрібний був
захист, а поблизу жодних фортець, куди б могли збігтися для захисту люди,
фактично, не існувало.
На
мою думку, віднайдення грамоти має для історії Радомишля непересічне значення.
Фактично, саме від цієї дати – 10 квітня 1579 р. – має вестися відлік історії
Радомишля, саме як міста, а не якогось поселення іншого типу.
Засновником
міста і замку слід вважати саме києво-печерського архімандрита Мелетія
Хребтовича (Богуринського), видатного діяча української церкви (урядування в
монастирі – 1574-1593 рр., урядування у Володимирсько-Берестейській єпархії –
1588-1593 рр.).
Інша
важлива рефлексія стосується того, що 1592 р. наприкінці життя М. Хребтович
вдався до фальсифікації відомої грамоти князя Андрія Юрійовича Боголюбського
(Китая), якою Мичеськ разом з містом Васильковом та навколишніми селами ще в
княжі часи дарувався монастирю. Відомо, що владика в такий спосіб хотів
підтвердити у короля найважливіші монастирські документи, які згоріли під час
пожежі у Василькові. Припускаю, що тоді ж згорів і оригінал грамоти 1579 р.,
але залишалась її копія в актових книгах. В описі церковних маєтків Печерського
монастиря (1593 р.) згадується «замочок і містечко Радомисль», разом з
Васильковом та 50-ма селами. Замок зі «всілякими приналежностями» згадується і
в документі 1595 р., в якому йдеться про наїзд «ґвалтовний» на монастирський
маєток «Радомисль».
Одна
із причин, яка спонукала архімандрита до правової легітимації своїх володінь, –
давня тяганина, яка тривала в 1616-1629 рр. між Немиричами, Рожиновськими і
печерськими архімандритами за право володіння Радомислем (процес продовжувався
з перервами і в 1629 – 1680 рр. та закінчився на користь монастиря).
Отже,
джерела 90-х рр. XVI ст. та пізніших десятиліть дозволяють стверджувати, що
«проєкт» М. Хребтовича був реалізований, причому, досить швидко.
*
* *
Нижче
подано текст цього вкрай значущого для історії Радомишля документа. Підготував
його до друку, як і в оригіналі, церковнослов’янською мовою, думаю, цілком
зрозумілою для сучасного читача, адже похідною від неї вважається українська, і
літери «ы» та «ъ» були тоді для неї властивими. Зауважу також, що прочерки в
тексті автентичні, крапки в дужках засвідчують важкі для відчитання слова.
Топоніми та власні імена подано великими літерами.
Леонід
ТИМОШЕНКО,
доктор
історичних наук.
м.Дрогобич.
Газета
«Зоря Полісся», 2 червня 2023 р.
1579 р., 10 квітня,
Вільно.
Локаційна грамота
короля Стефана Баторія
києво-печерському
архімандриту
Мелетію Хребтовичу
(Богуринському)
на заснування замку і
міста на незаселеній території при впадінні річки Мики в Тетерів [Радомишля]
Позволеньє Меленътию
Хребтовичу архимандриту нашому печерскому збудовати замокъ на властнымъ
кгрунъте манастыря нашого печерского над рекою Тетеревую в повете Киевскомъ
лежачоє.
Стефан Богом корол
полский великий князь литовскии рускии прускии мозовецкии жомоискии ифлянскии
княжа седъмикгродскоє.
Озаймуеми тым листом
нашимъ всімъ вобец и кождому зособна кому то відать належит, нынешним и напотом
будучим, повєдил перед нами велебныи Мелентии Хребтовичъ архимандрытъ киевскии
манастыря нашого печерского иж […]на властным кгрунте печерском церковномъ
манастыря нашого печерского в земли киевскоє от давних часов въпусте межи селы
церковными манастыря печерского Вишевичи, Чудином, Забелочемъ, Росохами,
Чоповичами, Воробьевичами и Міцы, [...] Раковом двором за речкою и иными
пустовскими селищами и селы тетеревскими лежачомъ тоест меновите на городищу
--------- над рекою Тетеровью, под которым городищомъ река назвискомъ Мика в
реку Тетерев устиємъ впала ку пожитку своему а з иншими особами имєньянъ и
селянъ иншимъ градским: и теж княским панским и шляхетским и всему оному краю
ку великому осажоному убеспеченью от неприятеля поганства татар, хочет заложити
и збудовати коштомъ и накладомъ своимъ: замокъ и місто осадити и бил намъ
чоломъ аз ыхмо ласку нашу господарскую учинили: и ему того дозволивши ярмарки и
торги волныє надали корчмы будовати и в них шинкъ всякеи мети дозволили а такъ
мы бачачи […] такъ для пожитку своего яко для обороны тому краю, а лепшему
способов и убеспеченю подданых своих властных того манастыря печерского [...]
вишеменных тетеровских и инших многих инших градских князских панских
шляхетских […] замокъ своимъ коштомъ збудовати хочет особливе хотєчи добра
церковныи розмножити […] на то ласкаве позволивши, допущаемъ якож и тым листомъ
нашимъ позволяемъ: на городищу --------- надъ рекою Тетеровью замокъ збудовати
и при нем место людми волными, и иншыми всякими прихожими […] в которомъ месте
надаємъ ярмарокъ въ час на ден которыи ярмарокъ маетъ быти волны от всихъ
податковъ иншых через две недели въ торг [...]ды тыдни:
Установлюемъ и даемъ
волное в томъ месте корчмы будовати и всякии [гут ?]ки ку питю належачие
держати и пожитки всякии волне баченья своего собі оттол привлащати и
примножати а капщизнъ с тыхъ кучокъ и мещан до --------- нашого давати и жодных
повинъности з них поснити не маетъ самъ и по нем будучиє архимандритове киевские
которое волности отъ насъ тому манастыру нашому печерскому наданыє так же и
того замку и міста и селъ выше описаныхъ теперешнихъ архимандритов киевских,
Меленътии Хребтовичъ и по нему будучие архимандритове киевские затымъ листомъ
нашимъ маютъ уживати ничимъ непорушно вечными часы потому яко иншы индзе панове
обыватели паны старших короны полское и великого князства литовского и тоє
земли киевское таковых волности з ласки нашое уживают и на то есмо Меленътию
Хребтовичу архимандриту киевскому и по нему будучимъ архимандритомъ киевским
манастыря печерского дали тое нашъ листъ подписавши его рукою нашою до которого
на сведоцтво и печать нашу королевскую притиснути росказалисмы, дан в Вилни дня
десятого месяца апріля року тысча пятсот семдесят девятого и кролевства нашого
року третего.
[Російський державний
архів давніх актів. – Ф. Литовська метрика. – Кн. 216. – Арк. 136-136 зв.-137]
Немає коментарів:
Дописати коментар