ПРОГУЛЯНКА

Нарешті сьогодні чудовий весняний день. Не витримав — і ноги, радіючи, понесли мене на прогулянку. Сонце світить, дерева цвітуть, бджоли гудуть, пташки співають, жаби кумкають — що ще треба для щастя? Став, луг, ліс… Отямився я аж біля села Ставки.

Закинуті напіврозвалені ферми, руїни колгоспних будівель ховаються між старих дерев у загущеній порослі. Якби це була осінь — пожовклі дерева, опале листя, тиша та кривавий захід сонця — цей занепад мав би свою постапокаліптичну красу. Мимоволі згадав гру «Сталкер». За руїнами натрапив на глибокі яри, а в одному з них, у хащах, знайшов «дике» джерело. Цікава місцина, майже Карпати, тільки люди її місцями попсували, влаштувавши стихійні сміттєзвалища.

Поскакавши по ярах, мов молодий кінь, я вибрався на луг. На небокраї за ним виднілася смуга лісу, а десь там, за деревами, ховався Повстанський Хутір — громадський культурний простір з одиноким будиночком-пам’яткою, що вшановує колишній осередок підпільників

І як же не навідатись туди, адже він був на моєму шляху? Ламанувся навпростець, як наївний олень. На лузі зустрічались заболочені низини, тож довелося скакати по купинах, робити великі зигзаги й шукати обхідні шляхи. Словом, зрізав я дорогу — плюс незапланований кілометр.

Зате посидів на хуторі на лавочці. Сергію (відповідальний за культурний простір та будиночок), доповідаю: хутір на місці, двері на клямці, трава зеленіє, дерево цвіте. Заодно перевірив наш древній супер-пупер камінь (геологічна пам’ятка у формі гроту). Лежить на місці — слава богу, ніхто не вкрав.

Отже, прогулявся я сьогодні на славу, подолав 15 кілометрів. У голові лишився аромат цвіту, у вухах — спів пташок, а в серці — відчуття живої весни.

Павло Тужик , квітень 2023