3. «ХРАМ». КОРОТКЕ АВТОРСЬКЕ ПОЯСНЕННЯ
-
Перший абзац оповідання демонструє, як герой непомітно занурюється в сон: реальне світло поступово перетворюється на сніг, що символізує втрату зв’язку з дійсністю та початок сновидіння.
-
Перший стукіт у двері й подальші події — це фальшиве пробудження, «сон у сні».
-
Усе оповідання є сновидінням.
-
Справжнє пробудження настає лише наприкінці, коли герой отямлюється над столом у готельному номері. Він заснув у незручній позі, від чого в нього заніміли руки. Цей фізичний стан трансформувався в образ сновидіння. Зовнішній звук падіння бурульок (дзвін льодових уламків) також проєктується у сон як втрата рук.
-
Метушня людей за вікном із ялинками та подарунками свідчить, що все ще ранок 31 грудня, і герой не залишав номер.
-
Оповідання написане в жанрі трилера, проте має філософське підґрунтя. Ключем до нього є фінал: «На такій відстані, крізь сніжний серпанок, я не міг розгледіти символу, що вінчав його. Від усвідомлення цього я оторопів. У двері постукали...»
Чому герой оторопів? Через сумнів: він не знав, що саме вінчає купол храму — хрест чи сніжинка Морока. Це означає, що у його свідомості християнство і «дідоморозіанство» (Культ Морока) постали як рівнозначні вірування. Саме цей сумнів повертає читача до діалогу героя з незнайомцем, у якому йшлося про те, що будь-яка віра може бути породжена людською уявою — і водночас бути переконливою.
4. «КВАНТ СПРИЙНЯТТЯ». АВТОРСЬКЕ ПОЯСНЕННЯ
-
Квант у фізиці — це найменша неподільна порція певної величини, наприклад, енергії або світла. Якщо застосувати цю ідею до людського сприйняття, можна говорити про «кванти сприйняття»: мінімальні відрізки часу, за які мозок фіксує або обробляє інформацію.
-
Для усвідомленого сприйняття такий квант триває приблизно 0,3–0,5 секунди.
-
Для неусвідомленого — 0,013–0,05 секунди.
-
-
Відомо, що комахи мають менший «квант» сприйняття — зокрема, у мухи він у 5–6 разів коротший, ніж у людини. Це означає, що вона встигає побачити більше змін за ту саму секунду, ніби для неї одна секунда триває 5–6 секунд її внутрішнього часу. Розмірковуючи в цьому напрямку, можна припустити, що у Всесвіті можуть існувати істоти з квантом сприйняття, у мільйони разів довшим за людський. У нашому сприйнятті життя таких істот було б застиглим — неначе камінь на узбіччі. Саме на цій ідеї побудоване оповідання.
-
Головний герой, порівнюючи свою нещодавню фотографію з давньою копією з музею, помічає, що валун біля підніжжя маяка змістився на схилі до двох метрів угору. Таке переміщення є дивним і, на перший погляд, неможливим, оскільки суперечить дії сили тяжіння.
-
Прагнучи знайти пояснення феномену, герой повертається в селище. Місцеві жителі стверджують, що камінь ніхто ніколи не рухав. Більше того, таємниця лише посилюється, адже детальний огляд валуна виявляє ідеальну чистоту його поверхні та однакову температуру як на тіньовому, так і на сонячному боці.
-
Чоловік намагається розгадати загадку, припускаючи, що дивний камінь може бути не просто каменем, а живою істотою. Його досвід взаємодії з мухою дає підказку: ця форма життя, ймовірно, має інакший квант сприйняття, що робить її рух непомітним для людини.
-
Герой знову повертається до валуна, щоб взяти зразок для аналізу. Коли він замахується киркою, спрацьовує захисне поле валуна — чоловік втрачає свідомість і падає.
-
У стані зміненої свідомості герой починає сприймати світ інакше, ніж будь-коли раніше:
-
«Я усвідомив себе, але не міг збагнути, що навколо відбувається. Це було щось, чого не існує в досвіді людського сприйняття. Те, що мене оточувало, немає порівнянь, а значить і опису.»
-
Далі він бачить: «З часом картина поступово почала змінюватися. З’явився чорний фон, на якому, наче проявляючись на фотоплівці, спалахували яскраві точки. Я сприйняв їх як зорі. Та вони відрізнялися від звичних мені, бо рухалися. Рухалися з різною швидкістю і в різних напрямках, але водночас підпорядковувалися спільному потоку. Це відбувалося всюди — там, що можна назвати верхом чи низом, попереду чи позаду, ліворуч чи праворуч. Увесь простір був наповнений зоряним танцем, у якому то тут, то там спалахували вибухи наднових.»
-
У цій частині у свідомості героя прокручується пам’ять валуна у людському кванті сприйняття. Це подібне до відео з прискореним ростом квітів, але в масштабі мільйонів і мільярдів років, що відображає спільний галактичний потік зірок.
-
-
Цей зоряний «мандрівник» (валун) рухався назустріч Сонцю, гравітацією якого був захоплений, і врешті-решт зіткнувся з Землею: «І серед цього безкрайого руху раптом одна зоря почала яскравішати сильніше за інші. Її світло швидко наростало, і я почав розрізняти біло-жовтуватий диск. Та моя свідомість знову поринула в темряву...» (тут «біло-жовтуватий диск» – це Сонце. Насправді за межами атмосфери воно біле, без натяків жовтого). Невідомо, скільки часу «камінь» знаходився під товщею землі, але приблизно пів мільярда років тому геологічні процеси винесли його в океан. Це позначають кадри з появою на них трилобітів. Далі у свідомості героя послідовно проносяться кадри різних земних епох, що відображають історію життя на планеті.
-
На передостанньому усвідомленому кванті сприйняття «каменя» герой бачить маяк у своєму робочому, первісному вигляді. Його змінює останній квант усвідомлення, який у життєвому ритмі прибульця настає через десятки років, але у конвертації для людини це лише наступна мить. У цьому останньому кадрі, сприймаючи світ «очима» прибульця, герой пізнає себе, що і виводить його з трансу: «Останнє, що я побачив у цьому стані свідомості, було спершу знайоме вже зображення маяка — тільки в його первозданному вигляді. Потім він змінився на образ чоловіка, що нависав наді мною із занесеною киркою для удару. В обрисах його обличчя я впізнав себе! Відразу спиною відчув рельєф землі й вагу власного тіла, почув приглушений шум прибою, що долинав до моїх вух. Я розплющив очі. Блакить неба та білі хмаринки відобразилися в моєму сприйнятті.»
-
Отже, у фінальній частині оповідання показано контакт між двома формами життя з різним квантом сприйняття реальності. Це підтверджується думкою героя, висловленою раніше: «Мене приголомшила думка, що в одних і тих самих координатах простору можуть співіснувати розумні сутності, які навіть не спроможні вважати одне одного ані розумом, ані, зрештою, життям.»
Немає коментарів:
Дописати коментар