КОЛІР

Заплющивши очі, нам видається, що за повіками зовні залишилося різнобарв’я світу, яке існує саме собою, незалежно від нас. Насправді, у реальності поза нами немає кольору, є лише наша суб’єктивна  інтерпретація світла.

Отже, світло ― це вузький діапазон електромагнітних хвиль, що виділяється зоровим аналізатором (оком). Око людини має фоторецептори, які налаштовані на сприйняття електромагнітних хвиль окремих трьох частотних спектрів. Фоторецептори сприймають енергію світла та перетворюють її у нервові імпульси, що транслюються в мозок, де присвоюється їм маркери, які сприймаються як зелений, синій і червоний кольори. Від різного ступеня сприйняття та подразнення фоторецепторів утворюються інші кольори.

Різні тварини бачать світ по-своєму. Наприклад, частотний спектр, який людина сприймає в зелених барвах, мозок корови маркує у помаранчевих. Собака розрізняє синій і жовтий кольори, а зеленого і червоного не сприймає. На фото праворуч я видалив останні, щоб побачити світ у її кольорах. До того ж, вона короткозора: на відстані бачить у декілька разів гірше ніж людина. У собаки основний орган сприйняття навколишнього середовища ― не очі, а ніс. Нюх у неї чутливіший у сто тисяч разів за людський!

Згідно з дослідженнями Національного інституту стандартів і технології, собаки «можуть розпізнати окремі складові речовини, навіть якщо їхній вміст становить лише одну трильйонну частину від загальної маси». Це те саме, що розчинити четвертину чайної ложки цукру в басейні розміром 25 на 50 метрів і відчути у воді смак цукру!

Собака розрізняє сотні тисяч запахів, таку ж кількість відтінків бачить людина. Невідомо, як мозок тварини упорядковує для розпізнання таку кількість запахів. А що, якщо він кодує їх у кольори, які незадіяні для зору. Уявімо, наприклад, що феромони страху маркуються червоним. Тоді можна уявити таку картину: йдеш собі по вулиці розслаблено, думи думаєш, а тут, неочікувано, з двору пес вискакує, ти лякаєшся ― і спалахуєш в його мізках кольором страху.

 Павло Тужик, лютий 2024