«Хутір Соболів» — художній твір у жанрі містичного реалізму. Поселення з такою ж назвою колись справді існувало поблизу Радомишля. Нині в глибині лісу збереглося кілька перебудованих будинків, які, ймовірно, слугують дачами, а не постійним житлом. У хащах можна знайти руїни ще трьох, а від решти не лишилося й сліду.
Ця місцевість ще зі шкільних років здавалася мені загадковою — ніби зберігала прихований, давній контекст. Не знаю, можливо, прославлені легендою кремезні багатовікові дуби, які, мов стражі, охороняли вхід до невидимого виміру, сформували моє перше враження. Згодом до нього додалися звивисті дороги, що губилися в густо затінених хащах; поодинокі хатини, що несподівано виринали серед лісу; і блукання схилами невеличкої річки, води якої збігалися в ставок і, мов дзеркало, відбивали не лише небо, а й щось невловиме, непізнане.
Вже давно я не бував у цій місцевості, і ось цього року перші по-справжньому весняні сонячні дні спонукали мене вирушити на велопрогулянки. Щоб не крутити педалі аби куди, вирішив відшукати залишки Змієвого валу поблизу села Гута Забілоцька. Маршрут спланував через урочище Соболів. Ці поїздки занурили мене у спогади, пробудили колишні враження — і саме вони надихнули мене на створення оповідання.
Містична хуторська частина сюжету та фінал швидко склалися в моїй уяві. Складніше було знайти переконливу причину й правдоподібний спосіб, за яким герой міг би опинитися в знайомій мешканцям Радомишля місцевості й заночувати там — так, щоб це не здавалося цілковитим абсурдом і водночас не виказувало передчасно часовий зсув на сто років. Для цього мені знадобився студент-історик із Києва, який на запрошення одногрупника вирушає погостити до нього в Радомишль.
Під подорож і містичні пригоди студента я підвів реальну географічну, краєзнавчу і астрономічну базу. Ось вона:
День 3 липня 1998 року — невипадкова дата і має значення в кількох контекстах. Зокрема, раніше вказаного року герой не зміг би скористатися мапою-кілометрівкою, оскільки такі карти перебували під грифом «Секретно» у військових і не видавалися для широкого користування.
Рис. 1. Фрагмент туристичної мапи-кілометрівки 1998 року. Позначено будинки, що залишилися від хутора Соболів, а також дамбу — залишок Змієвого валу IV-Ес.
«Розгорнувши мапу-кілометрівку й зорієнтувавшись на місцевості, я швидко дістався до відправної точки — початку лісосмуги. Вона огинала пшеничне поле, через яке колись проходив старий шлях. Йдучи тоді вздовж пшеничного моря, насолоджуючись його неосяжністю й відкритим простором, я й гадки не мав, що через сімнадцять років — завдяки технічному прогресу — побачу це саме поле на супутниковому знімку в Google Maps. І там чітко проглядатиметься слід давньої дороги.»
Рис. 2. На фото Google Earth Pro за 2015 рік чітко видно слід старого шляху на полі біля с. Небелиця та на території дачного селища.
«На весняному знімку з Google Maps стара дорога прорізала поле, наче шрам — як згадка, що відмовляється зникнути. Мабуть, через зміну структури ґрунту, сходи пшениці були там інші. Але ще дивніше було те, що ця сама дорога врізається в нове дачне село і проходить просто крізь кілька будинків. Люди, що влаштовуються тут на вихідні, спокійно варять каву, садять квіти, не підозрюючи, що вночі, можливо, просто через їхню спальню, тихо проходять невидимі вершники, чия дорога не закінчилася навіть тисячу років потому.»
Рис. 3. Старий шлях на мапі-триверстівки 1868 р. біля с. Небелиця, що проходив з Києва до Житомира через Радомишль. Він перестав використовуватися в середині XIX століття після побудови нової прямої дороги до Житомира (нині — траса Е-40).
«Трохи пізніше, під вечір, звернувши з дороги, я опинився на західній околиці села Гута Забілоцька. Тут я хотів знайти позначену на мапі земляну дамбу (див. рис. 1.). Не покидала думка, що її координати збігаються з описом залишків Змієвого валу в цій місцевості, згаданим у книжці Похилевича 1864 року.»
Рис. 4. Згадка про Змієві вали та урочище Соболів у книзі Лаврентія Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии», 1864, с. 118
«Довелося трохи понишпорити серед густих заростей і підійти до насипу майже впритул, щоб його розгледіти. Це справді, напевно, був слід Змієвого валу — заввишки близько двох метрів і завдовжки метрів сто п’ятдесят. Місцевість навколо була рівнинна, і поблизу не було помітно жодних річок чи інших значних водних об’єктів, що робило малоймовірним його утворення природним шляхом або будівництвом гідроспоруди.»
Опис актуальний на 2025 рік. Довжина валу виміряна між координатами створених точок GPS-навігатора.
Рис. 5. Фрагмент залишку Змієвого валу IV-Ес біля західної околиці с. Гута Забілоцька 2025 р. (див. рис.1)
«Нарешті попереду намітився якийсь просвіт. Дійшовши до нього, я побачив велике колосисте поле, яке простягалося вдалину на захід від дороги. На протилежному боці, де воно межувало з темною стіною лісу, ледь вирізнялися силуети кількох будинків. Роздивитися їх було важко: надто далеко, та й сонце зависло низько, просто над ним, змушуючи мружитися й відвертати погляд. Я розгорнув мапу. На ній у тому ж напрямку було позначено кілька будинків, але замість поля — суцільна лісова місцевість (див. рис.1). Напевно, цей документ створений за застарілим оригіналом, коли ще на цьому місці був зелений масив. Адже будинки вдалині збігаються з позначеннями на ньому, — пояснив я собі цю неточність і пішов далі вздовж поля.»
Рис. 6. На польській мапі 1930 р. показано хутір Соболів і поряд з ним велику ділянку без лісу.
«Через кілька хвилин, перейшовши струмок, що перетинав дорогу, побачив неподалік споруду, яка просвічувала крізь дерева своїми світлим кольором. Коли я наблизився, переді мною постала невеличка сільська хата з вибіленими вапном дерев’яними стінами, призьбою й солом’яним дахом; два маленькі вікна дивилися на світ, а ліворуч від них темнів прямокутник відчинених дверей.»
Рис. 7. Фрагмент мапи 1913 р. Стрілка №1 вказує на поле на захід від лісової дороги. Стрілка №2 — на хату, взяту за прототип для оповідання.
«Типова шевченківська хата — таку я бачив лише раз у дитинстві — розташовувалася на галявині, що слугувала за подвір’я. Ліворуч, на її краю, був хлів, а між ними стояв віз.»
Рис.8. Руїни хати на хуторі Соболів як прототип до оповідання.
Далі у оповіданні вказані реальні фази місяця які були в ті ж дні тільки з різницею у часі між ними в сто років:
«Там, серед гілля, застряг яскравий місяць. У цій картині не було нічого незвичного, але щось у ній не відпускало. Щось було не так. Я дивився й не міг зрозуміти чому, аж поки не пригадав: учора ввечері, повертаючись додому, я бачив між будинками той самий місяць — тоді він був наполовину. А зараз — повня. Повний місяць! Як таке можливо?»
В той же день 3 липня тільки у 1898 році відбулося і місячне затемнення. Записи про нього можна побачити в каталозі бази даних NASA.
Рис. 9. Фрагмент сторінки з бази даних NASA каталогу місячних затемнень за 1801–1900 роки. Синім виділено затемнення 3 липня 1898 року. Максимальна фаза — майже 93 %.
«Я розплющив очі. Погляд відразу вп’явся в місяць. І по спині пройшла крижана хвиля: тепер це був вузький серп, задертий рогами вгору. Повня, яку я бачив раніше, зникла. Коли остаточно прокинувся, розгледів: увесь диск усе ще виднівся, просто більшу частину його затінювало. Згадав, що бачив таке раніше — це було звичайне місячне затемнення. Згодом тінь трохи сповзла, сумнів остаточно розвіявся, і я невдовзі знову провалився в сон.»
Рис. 10. Максимальна фаза місячного затемнення 3 липня 1898 року в Радомислі. Скріншот із планетарію Stellarium.
КОРОТКА ДОВІДКА ПРО ХУТІР
Поселення Соболів було засноване, вірогідніше, після реформ Олександра ІІ (зокрема, після скасування кріпацтва в 1861 році), коли почалося активне розселення селян на хутори — частково з ініціативи поміщиків, частково самих селян, які прагнули окремого господарювання.
У книзі краєзнавця Лаврентія Похилевича «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864) згадується лише урочище Соболівка, від якого, очевидно, і пішла назва хутора. На мапі Шуберта (триверстівці) 1868 року це поселення також відсутнє, тож, імовірно, воно було засноване пізніше.
Хутір Соболів з’являється у списку всіх населених пунктів, що входили до складу Київської губернії Російської імперії станом на 1900 рік. У ньому зазначено, що на той час поселення мало 14 будинків, у яких проживало 90 осіб. Головним заняттям жителів було хліборобство: їм було де попрацювати не покладаючи рук, адже земля під хутором площею 169 десятин (184 гектари) належала нащадкам поміщиці Анастасії Пілецької. Це підтверджують мапи 1913 і 1930 років (див. рис. 6, 7), на яких видно великий безлісий простір.
Рис. 11. З книги «Список населенных мест Киевской губернии», 1900, с. 1098
На мапі 1913 року на хуторі вже вказано 17 дворів — поселення (див. рис. 7), як видно зростало. Занепад, імовірно, розпочався з приходом до влади більшовиків з провадженням політики насильницької колективізації і знищення власників індивідуальних господарств.
Павло Тужик, серпень 2025
Немає коментарів:
Дописати коментар