Працюючи невтомно, батьки залучали до домашньої роботи дітей, передавали і прищеплювали їм любов до праці. Жили ми просто, як і всі в той післявоєнний час. Кажуть, що то були тяжкі роки. Та я знаходився у тому віці, коли все навкруги гарне й радісне. В молодості легко бути щасливим. У дітлахів був високий рівень свободи, та нам здавалося, що виховувалися ми у суворому спартанському дусі. Я знав багатьох хороших хлопців, які робили погані справи. З друзями розбивали шибки у вікнах сусідів і лазили по яблука та полуницю. Свою порцію виховання я все-таки отримував.
Одного сонячного дня сусідські хлопчаки Юрко Бобровський та Вітя Малашевський (вуличні прізвиська Бобер і Жабонський) прокралися у садок до дідуся Карабута, де без дозволу нарвали стиглого винограду. У вікно дід угледів дітей, та через похилий вік не став сварити, бо розумів, що не наздожене. Друзі спокійнісінько досхочу наїлися винограду та ще й із собою чимало прихопили. Та це, як мовиться, тільки квіточки. Дід Карабут пішов до батька Жабонського із серйозними звинуваченнями і розповів, що його син крав у нього в садку виноград. Батько в минулу війну воював у Війську Польському. То ж недовго розмірковуючи, схопив офіцерського паска та відлупцював сина нижче того місця, де спина закінчує свою назву. Сльози взагалі не сприймалися, це могло тільки прискорити покарання. Бідолашний Вітька не міг три дні присісти на стілець. І хоча хлопець ображався на батька, згодом шкодував, що йому більше не пощастило відчути батьківського ременя.
Дід Карабут попрямував також і до батька Юрка Бобра, той працював рентгенологом у міській лікарні. Рідкісна професія як на ті часи. І батька вважали поважною і шанованою людиною. Йому стало соромно за свого сина злодія. То ж на вулиці, неподалік воріт, він поставив Юрка на коліна й повісив на груди табличку з написом: “Я злодій – крав у сусіда виноград”. Сусіди і сторонні люди з подивом дивилися на страждання підлітка.
У ті часи по вулиці Калініна (Рішенням Радомишльської Міської Ради від 14 лютого 1995 року вулиці повернули історичну назву Борщагівська. – Авт.) дорослі з дітьми в компанії хлопців і дівчат ходили відпочивати до річки Мики. У більшості городян плани на літо мало відрізнялися від сучасних: усі хочуть добре відпочити, оздоровитися, насолодитися сонечком та мальовничою природою. Щоб зробити відпочинок вдалим і корисним, тоді не літали в заморські країни, а традиційно при комфортній погоді проводили відпустки та вільний час на березі тихоплавної річки Мики. Привабливими місцями для бажаючих освіжитися в літній воді вважалися такі локації, як Литвинове, Криниченька, Волинецьке, Коропцьове, біля греблі. Для мешканців Радомишля то були улюблені місця відпочинку.
Хто б не проходив повз, показували пальцями на Юрка, сміялись і реготали. Майже півдня хлопчик простояв на колінах, струмочки сліз текли по обличчю маленького страждальця. Батько, незважаючи на спеку, був невблаганний. Сусідські хлопці ще довго кепкували над Юрком. Навіть коли став дорослим, при сусідських сварках часто згадували прикрий випадок з його дитинства. Древні філософи стверджували – коли у людини з’являються гнівні емоції – зникає розум. За вчинки, які заслуговували осуду, практикувалися різні тілесні покарання. Що це насильство над дітьми, нікому й на думку не спадало.
Дитинство для багатьох золоте, але непросте. Проте, батькам хочеться аби діти завше були чемними і хорошими. А дітям водночас кортить утнути щось несусвітнє, наприклад, показати язика поважному дорослому панові. Ну бо такі справжні дитячі відчуття, і їх вони не можуть опанувати й пояснити. Та це зовсім не означає, що діти кепські й невиховані, а дорослі страшні. Насправді всі хороші, і в таких історіях найважливіше – порозуміння, переплавити страх і гнів у любові.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Автор щиро вдячний за моральну та матеріальну підтримку депутату обласної ради Миколі Станіславовичу Григоровичу. Мій номер рахунку:
Укргазбанк, карта 5355 0820 1155 0090.
Немає коментарів:
Дописати коментар