Сьогодні
переді мною, на екрані ноутбука, фото центральної частини Чумацького Шляху.
Майже 9 мільярдів пікселів, кожен із яких, мабуть, створений, щоб я почувався,
як піщинка, що марно намагається роздивитися безкрайній пляж. Масштаб цього
зображення настільки приголомшливий, що мій ноутбук здається більше частиною
проблеми, ніж допомогою у її розв'язанні. Адже, щоб побачити його в повному
розмірі, потрібен екран у 8405 разів більший за мій. Однак навіть якщо такий і
існував би, людині довелося б відійти на значну відстань, щоб охопити його
поглядом — і навіть тоді екран здатен лише "порожньо" блищати. Адже
людське око не в змозі розрізнити всі півтора мільярда зірок, відображених на
ньому.
Дивлячись
на це зображення, пригадав рядки про космологію, описану в першій главі
«Буття»:
«16. І зробив Бог два великі світила:
світило більше ― правити днем, а світило менше ― правити ніччю, і зорі.
17. І примістив їх Бог на тверді
небесній, щоб освітлювати землю,
18. та правити днем і ніччю і відділяти
світло від темряви. І побачив Бог, що воно добре».
Хіба
ці рядки розкривають справжню суть небесних тіл та замисел Творця і йдуть від
нього?
Таке
описання Всесвіту мене цілком задовольняло три тисячі років тому, коли я був
єврейським пастухом, випасав отари овець на крутих зелених схилах та розважався
грою на сопілці. У той час у мене не було сумніву, що, якщо не моє село, то
точно круг землі, що розпластався до небокраю, ― це центр світу, створений для
мене та мого народу. Мені було зрозуміло, що Сонце ― то найбільше світило та
призначено творити день, щоб кожна істота земна мала змогу при світлі займатись
своїми богоугодними ділами. Місяць же, хіба не неочевидно (і текст це підтверджує), має призначення слугувати для нас
звичайним нічником, тому й менше небесне світило за статусом. А ще він має
допоміжний функціонал, позначати зміною фаз відлік днів. З цього стає
зрозумілим, для чого існують розсипи зірок на небі. Вони теж слугують
маленькими лампочками, особливо в період, коли Місяця немає, як-не-як, все ж
таки якась підсвіточка. У ті давні часи було б всім важко без зірок, і пастуху
до вітру не сходити, бо в темноті перечепившись десь за корча, то лоба можна
було б розбити. Це зараз без проблем, бо є електричні ліхтарики або хоча б
сірники, а тоді, поки кресало дістанеш, поки добудеш іскру та запалиш солому,
то вже й нікуди не треба йти.
Так ось, в ті далекі часи ― часи дитинства цивілізації,
мені був ясний задум і очевидне призначення небесних світил. Тепер з цією
наукою та просвітництвом я зовсім став дезорієнтований. Невидиме стає видимим,
досліджуваним та пізнаваним. Проте примножуються і запитання: ці мільярди мільярдів
зірок для чого вони є, що приховують їх світи, чи є серед них планети зі своїми
Мойсеями та скрижалями чи це просто залишок великої купи будівельного сміття
від створення світу?
ПІСЛЯ
МОВА
Я знаю, що за право поставити вголос цілком природні та слушні
запитання, мене осудить багато сучасників. Проте це вже можна вважати
цивілізаційним здобутком, бо в епоху Мойсея його послідовники вже б збирали
каміння для того, щоб втокмачити в голову непохитну істину, а в часи інквізиції
добрі християни вже б зносили на головну площу міста хмиз та дрова для
просвітницької діяльності.
Павло Тужик, квітень 2024
Немає коментарів:
Дописати коментар