24 жовтня виповнюється – 70 років радомишлянці Самойленко (Жабенко) Ганни Олександрівни – вчительці сш № 4, яка своєю наполегливою працею приносила славу в спортивному житті нашого міста

Ось один з багатьох епізодів

професійного життя Ганни Олександрівни:

Ганна Самойленко

1964 рік - це один із самих значущих в історичному плані для післявоєнного Радомишля час. Адже саме в цей рік Радомишль набув статусу міста, а не ПГТ, як раніше. Вау! Круто! Правда, порівняно з такими містами Житомирщини, як Коростень, Бердичів, Новоград-Волинський, він виглядав, звичайно, не як Ріо-де-Жанейро. Але, не дивлячись на це, у цьому невеличкому містечку жили працьовиті люди, і не менш завзяті, їхні діти. І кожен з них гордився, що тепер вони живуть в місті. І щосили намагалися довести, що радомишляни а нічим не гірші, чим їх більші, в територіальному плані, брати – міста Житомирщини.

Індустріальним центром нового «мегаполісу» була Рудня. Це такий собі невеличкий райончик, в якому кожен мешканець, так чи інакше, був пов’язаний з машинобудівним заводом (заводом ім. Великої Жовтневої революції). Гордо здіймалися над ним величезні труби, випускаючи клуби диму, а поблизу нього притулилася, як бідна сирота, така собі велика сільська хата, то і була руднянська школа - СШ №4 м. Радомишля. Цю школу всі називали «школа за мостом». Іншими словами, на отшибі, на задвірках цивілізації новоспеченого «мегаполісу», яка відрізнялася (і відрізняється і до цього часу) від інших шкіл не тільки самого міста, а й району в цілому, що в ній не було навіть спортивного залу. Та не дивлячись на те, спортивне життя тут кипіло. І хлопці саме цієї школи здобули перше місце в міських змаганнях з волейболу серед піонерів 1964 року. Саме козакам цієї школи «предстояло сразится в неравном бою» в майбутніх змаганнях по волейболу серед юнаків найбільших міст Житомирщини і самого Житомира. Сили були нерівні, а особливо в матеріальному забезпеченні. У хлопчаків не було, навіть, відповідної форми, і тому, вони власноручно пошили собі форму, переробивши її з х/б та з дорослої спортивної форми. Так що в плані форми на фоні всіх команд вони виглядали саме бідно, але зате саме оригінально. На «перекладних» добралися до Новоград-Волинського, де і мала відбутися «битва титанів». Всі команди підсміювалися над ними, команда Житомира, «екіпіровка» яких була на найвищому рівні, відкрито заявила: «Неужели с этим селом мы тоже будем играть». Звичайно, радомишляни відчували себе ніяково. Звичайно, Новоград-Волинський це не Радомишль, але найбільше хлопців вразило, що є таке «явище», як басейн. Це вони побачили вперше в своєму житті, і тому попросили свою вчительку, яка привезла їх на змагання, щоб та домовилася, щоб їм дозволили хоч трішечки поплавати в басейні. Вчителька розуміла, що це неможливо, але не хотіла їх розчаровувати перед грою, і тому поставила перед ними ще більш неможливе завдання – якщо буде 1 місце, то домовлюсь. Перша гра була з командою Житомира, гонорові житомиряни, на здивування всіх інших команд, були «в пух і прах» розбиті командою «селюків». До Радомишля почали ставитися серйозно. Але це був лише початок. Бердичів, Коростень теж були переможені радомишлянами. Це був шок для всіх. Гра з Новоград-Волинським, господарями, які приймали всі команди в своєму місті. Перший тайм закінчується з невеликим розривом, радомишляни виграють! Можливо, це випадковість. Другий тайм, Новоград-Волинський перемагає радомишлян. Їх перемога от-от близько, і вони мають бути чемпіонами. «Но не тут-то было». Третій тайм – перемога радомишлян. Для всіх це справжні шок. Команда з невеличкого містечка займає перше місце і здобуває право на прийняття участі у Всеукраїнській спартакіаді серед юнаків. «Ну що, Ганна Олександрівна , ми виконали ваше завдання і зайняли 1 місце, і сподіваємося, що Ви здержите своє слово, і ми поплаваємо в басейні. Майже зі сльозами, вчителька все-таки домовилася з відповідальним басейну, перед цим, він її запитав: «А як зіграла команда Новоград-Волинського з вами?», «Програла, 2:1», - відповіла та, «Ну, ідіть плавайте, а сина свого не пущу сьогодні додому» - сказав відповідальний. Виявилося, що його син і був капітаном команди Новоград-Волинського. Слід визнати, що Новоград-Волинський, поступив «благородно» з радомишлянами. Навіть завезли додому до самої Рудні на самому «крутому» по тім часам автобусі Новоград-Водинського парку.

Згадуються слова поета: «Ведь были люди в наше время, не то что нынешнее племя, богатыри, не вы! Недаром помнит ………» Але в цьому місці треба зупинитись (на жаль), оскільки ця зустріч залишилася лише в пам’яті самих пацанят, які вже давно не пацанята, а досить поважні люди. Серед них:

Володимир Іващенко 

1. Володимир Іващенко – капітан команди
2. Перегуда Микола
3. Чубенко Микола
4. Новіцький Віктор
5. Савченко Анатолій
6. Масний Анатолій
7. Охріменко Аркадій
8. Кашперський Петро

Невпинно плине час, і ці хлопчаки, вже мабуть, не тільки батьки, а вже й дідусі.

СШ №4, яка в 1964 році виглядала як «така собі велика сільська хата» вже « причепурилася» і виглядає, досить таки, пристойно, хоч спортивним залом так і не «обзавелась». Дуже файно виглядає футбольне поле з не менш файною огорожею на місці бувшої спортивної площадки, де готувалися до майбутніх поєдинків по волейболу, баскетболу та іншим видам спорту учні минулих років. В школі вчиться зовсім інше покоління учнів, працює інше покоління вчителів, сподіваємось всі вони шанують пам’ять про «героїчне» минуле своєї рідної школи. Можливо, можуть навіть похвалитися перед своїми сучасниками про ще більші здобутки, чим їх дідусі та бабусі. В цьому може кожен переконатися, завітавши до СШ №4.

Звертаємось до учасників тих подій, які завітали на сайт «Радомишль – наш дім», можливо, їх дітей або внуків, відгукнутися стосовно даної статті, якщо є така можливість, розмістити на сайті старі фотографії тих років свої відгуки.

Із спогадів гравця радомишльської команди змагань 1964 року Чубенко Миколи:

«В 1964 году было первенство района между средними школами. Наша команда выиграла по волейболу сначала у учеников школы №1, затем у школы №3 (русская школа), а потом у школы №2, где была очень сильная команда. Все игры проходили на волейбольной площадке школы №2 (сейчас это школа №3). Когда наша команда выиграла первенство области, мы поехали в город Хмельницкий (первенство Украины), там мы играли с командой из Чернигова и Хмельницкого. В игре с командой из Чернигова мы выиграли 2 партии, а проиграли команде из г. Хмельницкого со счетом 3:2 - «хозяев» первенства.»

Диплом за 1 місце з волейболу в міських змаганнях.

Ранкова зарядка в сш №4 в 60-ті роки

В перші роки роботи в сш №4 м.Радомишля

Олександр Самойленко, 23.10.2008