Значний вплив на розвиток національно-культурних процесів на території всієї України, зокрема Київської губернії, справила україномовна преса початку ХХ століття. У губернії (не враховуючи Києва, 95 україномовних і 7 двомовних часописів українсько-російських видань) виходило 19 україномовних і 4 двомовних часописів. Для порівняння: за цей час у Полтавській губернії виходило 30 україномовних видань, Харкові та Харківській губернії – 14, в Одесі та Херсонській губернії – 12, Катеринославській губернії – 10, Подільській, Волинській і Чернігівській – по 3. Отже, Київська губернія за кількістю видань рідною мовою посідала одне з провідних місць серед інших губерній Східної України.
 |
| Газета «Рада» |
Перший примірник українською мовою щоденної газети «Рада» вийшов у світ в 1906 році спочатку під назвою «Громадська думка» (1906 р.), а потім «Рада» (1906 – 1914рр.) та «Нова Рада» (1916 – 1919 рр.).
Можна впевнено стверджувати, що поява, а головне, існування цієї газети протягом 1906 – 1914 рр. було заслугою передусім засновника і видавця, справжнього патріота своєї Батьківщини, Євгена Харлампійовича Чикаленка. У період національного пробудження суспільства, викликаного революційними подіями 1905 року, в суспільстві виникає науковий інтерес і розширення сфери вживання української мови після сторіч методичних і цілеспрямованих заборонницьких заходів уряду Російської імперії проти української мови.
 |
| Чикаленко Євген Харлампійович |
Справою життя Є.Х. Чикаленка і в той же час головним його болем було видання першої і єдиної в Київській губернії щоденної газети українською мовою «Рада». Він не лише вирішував фінансові питання, шукаючи джерела коштів і постійно витрачаючи власні заощадження, а й забезпечував її авторами – запрошував до співробітництва відомих письменників та публіцистів чи вишукував нові таланти. Активно співробітничав з газетою і наш відомий земляк Іван Огієнко, на той час студент другого курсу історико-філологічного факультету університету св. Володимира. Його співробітництво з «Радою» набуває не лише системного характеру, а й нової якості за жанровим діапазоном, проблематичністю виступів. З 27 жовтня 1906 року по 26 грудня 1908 року в газеті «Рада» були надруковані такі публіцистичні твори І. Огієнка: «Молоде й старе покоління на селі. Народ готується. Про сільських учителів. Третя Дума і наше селянство. Юридична поміч селянам. Як колись читали Шевченка. Що читають на селі. Шевченко на селі (чи знають Шевченка та його твори наші селяни). Українська самосвідомість наших селян. Вчимося рідної мови (Дещо про мову вкраїнську)».
Євген Харлампійович всіляко намагався дбати про популярність газети, будучи переконаним, що до кола передплатників слід залучати насамперед селян; вирішував питання з постійним адміністративним тиском та цензурою; часто критику на адресу газети сприймав, як особисту. Сам Є. Чикаленко запевняв, що має вести газету «до загину», і був впевнений, що «зі смертю газети» настане його смерть. Адже обстоював думку, що без українського слова не може бути і мови про національне відродження та пробудження свідомості. Й справді, газета «Рада» відіграла важливу роль у справі національного просвітництва й поширення української національної ідеї. В київській бібліотеці імені Вернадського зберігається підшивка газет «Рада» за 1911 рік. На моє прохання наш відомий земляк, віце-президент організації «Землячество житомирян» у м. Києві Валерій Пилипович Фісун зробив підбірку, де згадується місто Радомисль і повіт. Він охоче виконав моє прохання і передав мені ці дані, за що я йому щиро вдячний. Надіюсь, що історичні свідчення зацікавлять любителів радомишльської старовини.
Газета «Рада», 1911 рік
07.07 Надзвичайний розлив р. Тетерів, який стався від проливних дощів. Повінь більша, ніж весною. Пропало багато скошеного сіна.
У Радомислі на виборах гласних у городську думу взяли гору новодумці.
11.07. Спеціальна комісія з чиновників Київського губернського присутствія по справах селянських прийняла на вокзалі 50 бюстів-пам’ятників Олександру ІІ для волостів Київщини, замовлених архітектором Городецьким і виготовлених у Москві. Бюсти перевезла з вокзалу біржова артіль за окрему плату. Є думка, що ці бюсти встановлять до серпня.
12.07. Осінню цього року в Радомисльському повіті буде відкрито такі нові школи: вепринська двокласна і мірчанська однокласна.
13.07. З 15 липня на Київщині починаються вибори земських гласних по повітах з участю повноцінних виборців і уповноважених від одноп’ятників і однодесятників по обом куріям. 22 липня (останній день виборів) відбудуться вибори гласних від руської курії по Радомисльському повіту.
21.07. Призначено інспектора народних шкіл Радомисльського повіту д. Сліповецького з жительством у Радомислі.
26.07. Вибори земських гласних від руської курії.
Вибрані в гласні від повноцензовиків члена держдуми проф. С.М. Богданова, А.І. Борисова, неп ремінного члена губернського по селянським справам присутствія П.М. Вакара, непремінного члена землеустроїтельної комісії Є.Н. Гарбарєва, чиновника особливих доручень при Київському губернаторові К.П. Григоровича-Барського, Г.Г. Дем’яновського, чиновника Лукомського, інженера Миклухо-Маклая, непремінного члена земської управи К.В. Молчановського, бувшого члена Київської думи Ф.Н. Нікофорова, гласного Київської думи проф. А.Д. Павловського, полковника Н.П. Спородинського, В.Г. Тальберга, генерала М.П. Фабріціуса, гласного Київської думи Т.П. Шкидченка, Г.З. Кононученка-Чоповського, Ульського, князя І.П. Трубецького та А.Я. Герасимова; від одноп’ятників вибрано в гласні В,В. Літова, Кулаковського; від одно десятників – свящ. А.Л. Грищинського.
29.07. 27 липня архітектор Городецький вислав з Києва в різні волості на Київщині шосту партію великих пам’ятників – бюстів цареві Олександрові ІІ, які буде поставлено в селах на спомин про скасування панщини. Пам’ятники-бюсти призначено для 25 волостей і 7 сільських громад.
30.08. відкриття і посвячення о 8 ранку пам’ятника імператорові Олександру ІІ в Києві.
01.09. Відкриття поштової контори при Потіївській волості.
Імператор о 9 ранку на автомобілі їздив по шосе в Коростишів на маневри.
23.09. Друга Київська біржова артіль виготовила і погрузила на станції Київ-Товарний пам’ятники-погруддя Олександра ІІ для 16 волостей.
09.10. У с. Вишевичі невідомі злодії пограбували церкву, вкрали 70 крб. і взяли звізду. На слідстві сторож церкви давав заплутані пояснення і був арештований.
06.12. Земський інструктор М.Ф. Дейнего звернувся у київську губернську земську управу за допомогою на впровадження зразкового сада в Радомисльському повіті.
10.12. В Радомисльському повіті зібрання земських гласних прийняло розходи на 1912 рік в сумі 362022 крб., з тої суми на школи – 109928, на лікарню – 86787, на ветеринарну поміч – 11068, на агрономічну допомогу хліборобам – 25411, на дороги – 20469, на поміч казенним справам – 26022, на арештні доми – 3540, на розходи земської управи – 29130, на оборотний капітал – 10246, на запасний капітал – 10549. Земське зібрання порішило, що для агрономічної допомоги, щоб вона була ближча до людей, треба поділити повіт на 10 районів і в кожному районі мати по агрономові.
20.12. По офіційним даним статистики у 1910 році в Радомислі проживало 15338 мешканців.
21.12. Міністерство фінансів сповістило Управління Південно-Західної залізниці, що 10 січня 1912 року в комісії про нові дороги буде розглядатись проект залізничної дороги Ірша-Радомисль. Міністерство прохає вислати представника для оборони цього проекту.
Газета «Рада» виходила з 1906 по 1914 рр. Потім під назвою «Нова Рада» (1916 – 1919 рр.). Нажаль, доля склалася так, що Євген Чикаленко, який понад усе любив Україну, змушений був в 1919 р. назавжди покинути рідну землю і емігрувати за кордон. Його родина була розірвана на дві частини і не мала можливості підтримувати тісні зв’язки. Троє дітей – доньки Ганна та Вікторія і старший син Левко – проживали в Європі. Два молодших сини – Петро та Іван залишилися в Радянській Україні, були репресовані. Петро помер у 1928 році у пересильній в’язниці на шляху до Соловків, а Іван був засуджений до п’яти років і засланий на Далекий Схід.
Перебуваючи на чужині, Є. Чикаленко тривалий час мусив переїздити з місця на місце і лише в 1925 році оселився в одному з центрів української еміграції – м. Подєбради (Чехословаччина), де очолив Термінологічну комісію при Українській господарській академії. 20 червня 1929 р. після тяжкої хвороби він пішов із життя.
У записі в щоденнику Євгена Чикаленка про роль української школи і преси у відродженні національної свідомості (від 14 лютого 1909 року).
Нашу газету передплачують тільки люди, що цікавляться українським рухом і все завдання в тім, щоб число таких людей збільшилось, щоб ширше розлилася ця свідомість серед усіх верств, станів, клясів людності.
Але школи, цього найдужчого чинника, у нас нема, нема й ніякого широкого національного життя, зостається один чинник – преса.
Преса повинна ширити національні свідомість і, очевидно, вона це робить…
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Немає коментарів:
Дописати коментар