Наш непередбачуваний і тяжкий час серед інших нечисленних відрад
характерний і споминами про минуле. Певно й тому, що від минулого не
позбавитись, які б несамовиті спроби щодо цього не робилися. Одні знаходять у
давнині щось собі до душі, інші, навпаки кидаються у крайнощі. Для того ж, щоб
орієнтуватися у минувшині, потрібно перед усім вивчати історію своєї країни,
рідного міста, вулиці. От узяти хоча б одну з центральних вулиць міста
Радомишля - Присуственну. Цій вулиці, м’яко кажучи, за радянської влади не
надто щастило. В 1952 році комуністи
перейменували її на честь ХІХ партз'їзду - останній партійний комуністичний
з’їзд на якому виступав Йосип Сталін, найвеличніший тиран нашої історії. Неясно
лише, що такого загрозливого більшовики вбачали в історичній назві вулиці –
Присутственна. Скоріше за все – просто не розуміли її суті, чи не хотіли, щоб
хтось розумів. Після ХХ партійного
з′їзду, де засудили культ особи, в місті
і районі знищено всі згадки про Й.В.
Сталіна, а от назва останнього сталінського з′їзду залишилася. Комуністи в 1977 році отямилися і
перейменували вулицю на честь 60-річчя СРСР. Радомишльська
міська рада народних депутатів рішенням №261, від 7 грудня 1995 року, постановила: «Погодитись з пропозицією топонімістичної комісії по
перейменуванню та відновленню історичної
назви вулиці 60-річчя СРСР на Присуственну».
Дивує назва Присуственна багатьох і нині. Є назви, які на перший погляд здаються зрозумілими, але
насправді несуть більш глибоку інформацію.
Поштова листівка поч.
XX ст. Вулиця Присутственна.
На початку ХХ століття в місті Радомислі, в друкарні міщанина Еллі
Йосиповича Заєздного випущено серію поштових листівок з видами міста. Саме в
будинку, що ліворуч на фото, друкували ці поштові листівки. Одна з цих листівок
з видом на вулицю Присутственну. Чи багато може розповісти поштова листівка? Дивлячись
яка. Фото, що перед вами, справді незвичайна - приховує немало таємниць.
Листівка з видом вулиці Присутственної чорно-біла, тонована в зелений колір,
хоча існують і кольорові. Невідомий фотограф зафіксував на знімку радомислян,
місцеві типажі підкреслюють затишність і провінційність міста. Зовні ідилічна
картина тих часів. Але не в цьому її головна приваба. На лицевому боці (по
всьому видно, що виготовлено її на основі досить чіткого фото.-Авт.) –
мальовнича картина міста Радомисля. По тротуарах росли високі тополі, в тіні
яких місцеві жителі ховалися від літнього сонця. З кінця ХІХ - початку ХХ століть в місті
Радомислі в фотосалоні працювало в різний час шість фотографів: Ф.М. Міллер, М.
Дубровський, Голдинський, М.Б. Камінський, М. Козловський, В.Б. Гржибовський.
Хто автор цієї фотографії – невідомо. Саме зусиллями фотографа і володаря
друкарні Е. Й. Заєздного сучасні радомишляни і мають можливість уявити
старовинне місто Радомисль і порівняти з нинішнім. Ця листівка незвичайна тим,
що пройшла пошту, надіслана з Радомисля 07.10.1910 р. (за штемпелем), дійшла до
адресата в С.-Петербург 10.10.1910 року. Навіть для нашого
комп’ютерно-космічного віку прогресу і космічних швидкостей це дивовижна
оперативність.
Можливо, у володаря друкарні Е. Й. Заєздного була своя меркантильна
зацікавленість. Тому що листівки з видами міста продавалися тільки в магазині
канцелярських товарів, який йому належав
і знаходився цьому ж приміщенні. Та все
ж нащадки повинні бути вдячними людям, що змогли зупинити і донести до нас
миттєвості історії. Поштових листівок з видами містечок Радомисльського повіту,
таких як Брусилів, Коростишів, Малин, Чоповичі, Чорнобиль, Іванків не існує
зовсім. Щоправда, є вид палацу князя Костянтина Олександровича Горчакова у
Коростишеві, але та листівка 1919 року, і то зовсім інша історія. В друкарні Є.
Й. Заєздного друкували також брошури, зошити і журнали для учнів і вчителів
чоловічої і жіночих гімназій, різні рекламні афіші, а також кольорові афіші для
спектаклів і вистав, які ставилися у місцевому театрі «Експрес» і народній чайній, яка
знаходилась поруч. У друкарні
на той
час працювало вісім робітників. З 1911 року по 1917 рік в друкарні друкувалася 2 тижнева газета «Ридомысльський
Листок Объявлений. Взаимная Польза.», редактор К.Ф. Шиманський (кілька
екземплярів цієї газети зберігається в Російській
Національній бібліотеці м.
С-Петербург.-Авт.). В червні 1917 року почала виходити «Радомисльська
газета», яка друкувалася в друкарні Є.Й. Заєздного (кілька екземплярів цієї
газети зберігається в Національній бібліотеці ім. В.І. Вернацького в м. Київ.-Авт.).
На старому єврейському кладовищі якимось дивом зберіглася могила і пам’ятник Е.
Й. Заєздного. Старожили міста до цього часу з сумом згадують будинок Е. Й. Заєздного під назвою «угловий
магазин». В радянський час радомишляни полюбляли відвідувати крамницю
продуктових товарів з широким асортиментом. Завідуючим магазином працював
Михайло Юзьков. Будинок розібраний в середині
80-х років ХХ століття невдячними нащадками і зосталося пусте місце.
Місто втрачає своє обличчя через знесення історичних будівель.
Вулиця Присутственна. Сучасний
вигляд. Фото Віталія Буряка
Ліворуч на фото будинок № 4 по вулиці Присутственній, який належав Е. Й.
Заєздному, в якому він жив з сім′єю (нині багатоквартирний житловий
будинок). Із автобіографічних споминів радомислянина, члена Волинської
Коллегії захисників Натана Алтеровича Герцештейна: «… В 1890 году по случаю
выезда из Радомысля в Америку фотографа Голдынского продавался его дом по
Присутсвенной улице № 2, этот дом по настоянию нашего благодетеля Барана, мной
куплен за три тысячи рублей». До 1917 року по радомисльським вулицям не велась
нумерація приміщень в місті. Можливо Натан помилявся, адже ця адреса вказує на
будинок Еллі Заєздного. З лівої сторони вулиці Присутственної, після Будинку
дитячої творчості, стоять три дореволюційні будинки, побудовані в романівському
стилі. Це прибуткові будинки, які власники здавали по найму. Із повітової
газети «Радомыслянинъ» № 99, 25 серпня 1913 року (Національно-історична бібліотека
С.-Петербург, Росія): «Сдается в найм квартира из больших, светлых комнат под
учреждение или контору, без кухни в доме Б. Горенштейна по Присутственной
улице. Спросить у Л. Народицкого». Один із цих трьох будинків, можливо, належав
брату мільйонера Герарія Нафтуловича Горенштейна. Взагалі в цій київській
купецькій сім’ї було 7 братів і сестер, які в місті Радомислі володіли чималим
капіталом.
Праворуч на фото частково закрита високими деревами визначна місцева
пам’ятка міста і вулиці, гордість Радомишля – замок, наповнений легендами,
містикою і історією. Польське митрополиче містечко Радомисль до 1793 року
належало уніатській митрополії. А замок в центрі міста, (нині школа № 5.-Авт.)
слугував резиденцією уніатських митрополитів на правобережній Україні. При
будівництві замку в середині XVІІІ століття, робітників, а згодом ченців ховали
поруч із замком. Відрізок вулиці Присутственної, за споминами старожилів, від
меморіалу Слави до музичної школи є старовинним кладовищем. Після приєднання в
1795 році Радомисльських земель до Російської імперії, замок в містечку
Радомислі було подаровано генералу Злотницькому. Згодом на початку ХІХ століття
будівлю передали в державну власність. Протягом ХІХ століття і на початку ХХ в
цій будівлі розташовувалися різні урядові установи. Державні управління
називалися присутственними місцями. Присутствене місце – урядова установа,
приміщення, де вона містилась. Міська управа (магістрат), земство,
казначейство, з’їзд світових суддів, сирітський суд, словесний суд, квартирна
міська комісія, Алексопольський полк, міське Депутатське зібрання, поліцейське
управління і навіть тюрма та багато інших закладів. Однак, не слід забувати,
що замок піддавався неодноразовим
перебудовам, подекуди досить
радикальним. Ці перебудови в XIX і XX століттях не
були властиві автентичному вигляду
пам′ятки.
В історичному відрізку часу вулиця Присутственна молода. Її почали
розбудовувати з 80-х років ХІХ століття. А з початку ХХ століття стала самою
аристократичною і престижною вулицею міста. В Російській імперії з 1874 року були створені міські органи військового
управління, для учбово-військової роботи, які називалися військові присутствія (на кшталт нинішнього
військомату.-Авт.), тільки в той час не тільки викликали на військову службу, а
й навчали призовників. В місті Радомислі військове присутствіє розташовувалось
в колишньому замку уніатських
митрополитів. На закритому міському цвинтарі збереглися могили:
«Воинский начальник Радомысльского уезда подполковник Аргаревич Диоманти.
Скончался 1876 года», «Радомысльский уездный воинский начальник, подполковник
Фон Фитингорф-Шиль. Скончался в 1882 году». «Здесь находится прах
делопроизводителя Воинского присутствия Павла Полищука. Умер 1900 года». В
пам’ятній книзі Київської губернії за 1894 рік (Національна історична
бібліотека України. м. Київ) зазначено: «Управление воинского начальника.
Уездный воинский начальник – полковник Павел Иванович Ильяшевич.
Делопроизводитель – капитан Василий Георгиевич Романовский». Із статистичних даних за 1914 рік:
«Управление Радомысльского Уездного Воинского начальника г. Радомысль.
Радомысльский Уездный Воинский начальник, полковник Василий Николаевич
Богданов. Делопроизводитель Прокопий Николаевич Иванов». По вулиці Малій
Житомирській №54 зберігся будинок, нині в цьому будинку розташована районна
прокуратура, в якому мешкав В. Н. Богданов з сім’єю, його дочка Валентина
Василівна Годованюк - завідуюча міської жіночої гімназії. І ще один документ:
«Радомысльское Уездное по воинской повинности Присутсвие г. Радомысль.
Председатель Присутствия – предворитель Дворянства. Члены Присутствия: Уездный
Воинский Начальник Василий Николаевич Богданов, член Земской Управы П. В.
Ульский, делопроизводитель Г. С. Косьма Як. Горбач». Назва вулиці могла
з’явитися як від урядових установ, які називались присутственими місцями, так і
від військового присутствія. Ця назва є дивовижним випадком у топоніміці. Є
така історична наука – топоніміка, яка вивчає різні географічні назви. Завдяки
їй зберігаються пам’ятки історії і старовини, не втрачаються народні традиції.
І одним із таких прикладів радомишлянам слугуватиме відроджена у назві вулиця
Присутствена. Вулиця з такою назвою єдина в Україні, цікавий факт, на що мало
хто звертає увагу і найкоротша в місті -
всього 6оо метрів. Впевнений, що
наступні покоління, не виховані на ідеологічних догмах, належно оцінять і
шануватимуть минуле.
За міськими мірками вулиця Присутственна - невелика за відстанню,
починається від меморіалу Слави і закінчується біля старого православного
кладовища. Вулиця довгий час зберігала аристократичний вигляд. Варто звернути
увагу, що будинки по вулиці Присуственній мають
всі риси архітектури кінця XIX поч. ХХ ст. Будинок №6 Дворянські збори (нині Будинок
дитячої творчості). В Дворянських зборах діяли
різні комітети і товариства. Раз
в три роки дворяни збиралися на
повітові дворянські збори, де приймали рішення з актуальних питань свого стану, звіряли свої
культурні звички з модою і нормами свого
кола. Радомисльське дворянство
протягом XIX -поч. ХХ ст. відігравало провідну роль
в політичному, культурному та
громадському житті міста та повіту, було опорю російської державності. По вулиці
роз’їжджали пишні брички, фаетони, в якій сиділа заможна еліта міста – дворяни,
поміщики, купці, чиновники, котрі вечорами їхали до Дворянського клубу, щоб
пограти в карти, більярд, або обмінятися успіхами минулого дня, тижня: які
прибутки одержано від експлуатації робочого люду. І що ще треба зробити, щоб ті
прибутки примножити. На початку ХХ ст. Радомисльський повіт був аграрним краєм, а це означало, що більшість населення
жила в сільській місцевості. Однак, парадокс полягає
в тому, що більшість дворян повіту
мешкали в Радомислі. В місті в 1913 році нараховувалося дворян потомственних 129 і особливих 137, почесних
громадян потомственних 84. Іншими словами, маючи великі
маєтності в сільській місцевості, дворяни віддавали
перевагу місту і містечках Малин,
Чоповичі, Чорнобиль, Брусилів, Коростишів. Як правило, в зимовий час, навіть
ті дворяни, які мешкали в сільській
місцевості та містечках, приїздили
до міста Радомисля часто зі своїми
родинами. Ті, у кого не було в
місті власного будинку, знімали квартири, або
влаштовувалися в готелях. На
шляхетних дворянських зборах
влаштовувалися бали, маскаради, благодійні спектаклі. У приватних будинках по вулиці Присуственній також проходили бали, прийоми. Сімейні дворяни до
цього часу приурочували вивезення
у світ своїх незаміжніх дочок. Будинок
№3, жіноча гімназія (нині музична школа); будинок №5, двоповерховий житловий
збудований в 1967 році на місці знесеного будинку; будинок №7, поліцейське
управління (нині МРЕВ, районний архів); будинок №9, нотаріальна контора і
житловий будинок Олександра Кириловича Меленевського, зруйновано під
час війни (нині на цьому місці двоповерховий, що напроти поліклініки); будинок
№9, казковий будинок Г. Н. Горенштейна (нині районна поліклініка); будинок №9,
Повітова Дума (нині районна лікарня); будинок №9, начальника повітового
поліцейського управління М. П. Завадського-Краснопольського (нині на місці
будинку дитяча лікарня); будинок №15, земська управа побудувала в 1908 році
міську електростанцію (нині розташовується РЕМ); закінчується вулиця біля
православного кладовища,
заснованого на початку XIX ст. На початку ХХ століття ця вулиця першою була
забрукована овальним камінням. В кінці 60-х років ХХ століття її повністю
покрили асфальтом.
В старовину на вулиці Присутственній
проживали заможні люди, представники високих прошарків суспільства, яких в наш
час називають креативним класом. Багате житло підкреслювало статус власника з
ділянкою землі. На цій вулиці не було міської суєти, царювали тиша і спокій.
Магазинів зовсім не було і за кожною дрібничкою заможні володарі посилали
прислугу в торгові лавки на Торгівельну площу (нині Соборна. – Авт.).
Аристократичний вигляд вулиці поступово занепадав. Нині на вулиці
Присутственній від булої величі мало що зберіглося. Хіба, що одноповерхові особняки із залишками колишньої
величі і багатства, з високими вікнами, масивними дубовими дверима та ажурними металевими навісами над входом.
Милуючись міськими спорудами,
усвідомлюєш, наскільки довше за
людину може жити щось, створене нею.
Якщо перефразувати класика, тут кожен камінь дихає історією.
Олександр
Пирогов
м. Радомишль
Фото із архіву
автора
Автор сердечно благодарен
за моральную и материальную поддержку в поисках радомышльской старины Владимира Романовича Тетерского, Николая
Станиславовича Григоровича, Александра
Михайловича Ткачука, Александра Васильевича
Бугай.
Немає коментарів:
Дописати коментар