ГОЛОВНА СТОРІНКА

Радомишль — одне зі стародавніх міст України. Відкриття поблизу міста стоянки первісної людини свідчить, що його територія була заселена людьми щонайменше 19 тисяч років тому. Археологічні дослідження підтверджують існування з Х століття давньоруського міста, вперше письмово згаданого в Іпатіївському літописі 1150 року під назвою Мичеськ. З XVI століття місто згадується під новою назвою Радомисль, а з 1946 року отримує сучасну назву — Радомишль.

Географічно місто розташоване на території Київського Полісся. З південного сходу, півдня та південного заходу до Радомишля прилягають листяні й соснові ліси. Через місто протікає найбільша річка Житомирської області — Тетерів, права притока Дніпра.

Радомишль розташований за 90 км на захід від Києва і за 50 км на схід від Житомира.

Довідкова інформація:

• Кількість жителів: 13 685 осіб (станом на 2022 рік)
• Географічні координати: 50°30' пн. ш. і 29°15' сх. д.
• Телефонний код: +380-4132

🎼 👇

 

«Радомишльщина моя» — Олександра Дроздова

ХУТІР СОБОЛІВ

Художній твір у жанрі містичного реалізму.
Місце дії — реальна околиця Радомишля з достовірним географічним, історичним і астрономічним контекстом. 

Людина рідко думає свідомо — і це природно. Коли немає загрози, свідомість перемикається на автопілот, дозволяючи шаблонам керувати сприйняттям. Часто саме ці шаблони затушовують справжню реальність, підмінюючи її звичною інтерпретацією незнайомого — так, ніби нове не має права бути інакшим.

День 3 липня 1998 року був саме таким яскравим прикладом, тоді незвичне, що траплялось у моїй подорожі, ігнорувалося розумом і ховалося десь у глибинах свідомості, накопичувалося там, поки не прорвалося назовні. Раптово. Як спалах блискавки. Як тріщина в реальності, що більше не зводилась докупи.

Цього дня я вирушив із Києва і вже за годину вийшов з автобуса на житомирській трасі, на околиці села з туманною назвою — Небелиця. Мій план був простий: звідси пішки пройти старим житомирським шляхом, що саме тут перетинав трасу, — дістатися Радомишля, дорогою заглянути до кількох місць, про які читав у краєзнавчих нотатках. Чому б і ні? Літо, позаду четвертий курс істфаку Драгоманова, сесії, екзамени — усе вже відгуляне. Мій співкурсник, з яким ми здружилися за роки навчання, запросив мене в гості до свого рідного містечка, відомого своєю давньою історією.