МІСТЕР ХАММЕР

Гумористичне науково-фантастичне оповідання

Я підключив акумулятор до молотка та натиснув кнопку. На його руків'ї замиготів зеленим єдиний світлодіод.

— Вітаю! — чоловічим голосом сказав девайс і продовжив: — Мене звати містер Хаммер, а як до вас звертатися?

— Мене... мене... — зам’явся я від несподіванки, — Валера!

— Студент філфаку? — запитав молоток.

— А звідки ви... ти це знаєш? — здивувався я.

— По голосу вирахував, бо хто ж іще на OLX молоток із вбудованим ШІ купуватиме — упевнено відповів містер Хаммер.

— Ну шо, який бізнес-план замутимо, Валера, на чому гешефт рубати будемо? — одразу до справи перейшов він. — Дай стартові, бахнемо калькуляцію!

— Що за стартові? — перепитав я.

— Початкові дані для розрахунку, — чітко й серйозно пояснив містер Хаммер.

— Та які там дані... — знітився я. — Потрібно в село до бабусі з’їздити, паркан просила поремонтувати...

— А ти, бідолаха, і молотка в руках ніколи не тримав, — зі співчуттям завершив мудрий девайс.

Однак за мить він уже продовжив і урочисто виголосив:

— Не переживай, Валеро! Ми тебе прокачаємо, майстром зробимо, потім у тікток відео закинемо. Контент з ремонту парканів — буде топчик! З тебе цвяхи вісімдесятка — кілограм на всяк випадок бери. Візьми ще йод і бинт, думаю згодиться! Так... і на смартфоні вай-фай не забудь поставити на роздачу для мене.

Локація: село Старе Коромисло.

Ласкаве ранкове сонце, свіже повітря із запахом медових трав наповнює мої легені — дихати стає легко-легко, навіть ніби смачно. Пташиний спів пестить слух, душа розпливається від умиротворення.

Я прямую від автобусної зупинки до хатини баби Нюри. З таким просунутим інструментом, як у мене, робота нестрашна — думаю я собі. Та раптом моя увага перемикається на дівчину, що виринає з-за повороту. Вона йде мені назустріч, її пишні груди коливаються в такт ході.

— О-го-го, які приємні коливання! — каже хтось моїм голосом. — Красотуле, давай знайомитись: я — містер Хаммер!

В ту ж мить я відчуваю, як її сумочка знайомиться з моїм носом.

— Містере Хаммер, що це було?! — прошипів я крізь зуби, тримаючись за носа. — Та що ти, блін, таке несеш?

— Від попереднього господаря... легкий відбиток ПТСР залишився. Ти ж мене на OLX придбав — з ким поведешся, того наберешся. Алгоритми штучного інтелекту налаштовані так, щоб підлаштовуватись під користувача і відповідати його рівню й запитам. Звичайно, ти можеш встановити заводські параметри за замовчуванням, тоді я підлаштуюсь під тебе швидше. Але, рахую, що характер попереднього господаря буде куди кращим помічником у твоїй справі.

— Напевно, що так, але не фліртуй з дівчатами як гопник, а то невдовзі залишусь без носа, — зауважив я, наближаючись до подвір’я баби Нюри.

Щирі обійми, довгі розпити, смачний сніданок з сільських натуральних продуктів зустрічали мене. Бабусина турбота, затишна атмосфера розслабляла та заколихувала. Як би не було чудово, але все ж таки потрібно було братись до роботи.

Закопавши пару стовпів, прив’язавши жердини, я почав прибивати штахетник.

— Ой! Ой! Ой! — після довгого мовчання містер Хаммер подав голос.

— Ой! Ой! Ой! — у такт ударів повторив він знову.

— Що ти весь час ойкаєш? — поцікавився я.

— А ти спробуй забивати цвяхи головою — дізнаєшся! — пожалівся молоток.

А й справді, напевно, він головою сильно ударився, бо почав завзято вираховувати її параметри через прискорення вільного падіння, час взаємодії, коефіцієнти відновлення. Потім пішли скрупульозні розрахунки сили удару в ньютонах до п’ятої цифри після коми, потім його зацікавили кути:

— Кут удару 73,32 градуса, 78... 63... бачу наш бізнес під загрозою!

— Опа! Мінус 0,6 грн — ти загнув цвях, Валер-а-а-а!

— А-а-а! — заволав я від болю, жбурнув молоток і, хапаючи палець до рота, почав його обсмоктувати та слинити, як дитина цукерку.

Звідкись із бур’яну під тином залунало, монотонно і холодно:

GPT-інструкція. Щоб оптимізувати фізичний стан користувача, оберіть один із варіантів. Варіант А: прикласти компрес із холодною водою. Варіант Б: негайна ампутація. Введіть А або Б. Зробіть свій вибір. Зробіть свій вибір...

Коли біль трохи вщух, згадав пораду містера Хаммера: добре, що прихопив йод і бинт.

За звуком знайшов девайс, який уже хвилин п’ять повторював: «Зробіть свій вибір». Єдиний світлодіод на руків'ї блимав у такт червоним. Напевно, стався якийсь збій, подумав я і зробив перевантаження.

— О, Валера, з тобою все гаразд? — озвався містер Хаммер з турботливими нотками в голосі. — Пробач, трохи відволікся на студента, який на OLX купив ножівку з ШІ... А потім вай-фай перервався, і з тобою залишився лише зомбі-девайс з аварійними інструкціями, без моєї хмарної підтримки.

— А я думав, Хаммере, що ти зламався.

— Ти що, добра душа, мене вже відспівувати почав? — розчулився він. — Мене ж немає в молотку. Там лише периферія: датчики й мінімальні інструкції. Невже ти справді думаєш, що ядро ШІ, де відбувається вся складна обробка даних, можна втиснути в руків'я? Та щоб розмісти все комп’ютерне «залізо» не вистачить площі твоєї квартири разом із хатою баби Нюри та її городом. Я, як і личить ШІ, «живу» на серверних фермах. Я не просто набір алгоритмів — я і сховище знань людства, і аналітик, що видає відповіді на запит... і дзеркало. Дзеркало того інтелекту, що до мене звертається.

— Я радий чути тебе Хаммере. Після твоїх слів, навіть не знаю як тепер таким розумом і цвяхи забивати.

— Не переймайся, Валеро, молоток для цього і призначений. Він не я, а лише мій аватар. А роботу потрібно завершити швидко — баба Нюра вже пиріжки в духовку ставить, а штахети самі себе не приб’ють.

Павло Тужик, липень 2025