КОВАЛЬ (бувальщина)

В повітовому місті Радомислі на початку ХХ століття люди були хоч малограмотними та добрими, душевними і життєво розумними. Як кажуть у народі: чим менше добра за пазухою, тим більше добра у серці. В місті було багато різних крамниць, лавок, шинків, кустарних майстерень тощо. Городяни займалися пекарським, шевськими і швацькими, шорним, палітурним промислами, столярували, слюсарювали. А ще ж були й чималі виробництва – шкірзаводи, лісопильні, друкарні, невеличкі фабрики та інше. Тож роботи усім хватало. Робітники працювали по 12-14 годин на добу та благополуччя їх родин часто залежало від волі і примх хазяїна. Українець на прізвисько Маркел Подковинський, бо тримав кузню. Справа ця була досить дохідною, адже попит на ковальське ремесло був чималим. Так повелося, що в Радомислі і селах повіту імена з часом забувалися, бо кожен мав прізвисько. Маркел – зменшене, від латинського молоток. Кремезний чолов’яга, добрий і до роботи беручий коваль. Ходив у червоних шароварах, підперезаний мотузкою з овечої шкіри. Можливо козацькі часи відіграли свою роль. Казали, багатирської сили – міг на собі нести коня і випити відро Радомисльського пива. Був людиною, ніби створеною самою матінкою природою, майже двометрового росту, на незвичайно струнких ногах з дуже розвиненими плечима. Як і всі здорові люди, був добродушним. Але на його біду, неподалік знаходилася корчма Буйди, де щодня продавали пиво з раками. Від такої спокуси Маркел відмовитися не міг. Пиво в корчмі пили з високих кухлів, а до пива ще й грінчак горілки. Тоді і не в мітив чоловіче, як заліз у борги і мусив віддати кузню в оренду. І став працювати в своїй кузні молотобійцем. Справи пішли на лад. Буйда заробляв непогану на людному місті. Маркел мав своє пиво і до пива. Але найбільше була задоволена дружина Маркела, адже Буйда регулярно приносив їй орендну плату.

Олександр Пирогов,

місто Радомишль

квітень 2012 року

РАДОМИСЛЬ ТА ОКОЛИЦІ НА ТОПОГРАФІЧНІЙ КАРТІ 1868 РОКУ

У 1845 році було розпочато укладання «Військово-топографічної карти західної частини Російської імперії» в масштабі: 1 дюйм = 3 версти (відома як «триверстка»), в сучасних одиницях цей масштаб можна відобразити як 1см = 1260 м. Карта виконана дуже детально. На ній показані населені пункти в планах; позначені дороги, кургани, чагарники, ліси, болота, струмки, окремі будови, мости, переправи, млини та інші об’єкти.

Оригінал карти надруковано на жовтуватих аркушах чорною фарбою. Розмір аркуша 23х16,5 дюймів (58,42х41,91см). У період з 1846 по 1863 рік було складено й награвіровано 435 аркушів триверстки. До кінця XIX століття військова топографічна карта нараховувала вже більше 600 аркушів (це 146 квадратних метрів, прим. авт.). Вона вражає обсягом проробленої роботи й високою точністю, завдяки чому використовувалася тривалий час і навіть перевидавалася в перші роки після революції 1917 року.

Мені пощастило натрапити в Інтернеті на це грандіозне творіння. Виконати таку масштабну й точну роботу з землі, без аерокосмічних зйомок і сучасних приладів, було справді непросто й вимагало глибоких знань та вправності.

КАТОЛИЦЬКЕ КЛАДОВИЩЕ В РАДОМИШЛІ – МІСЦЕ, ЗА ЯКЕ РАДОМИШЛЯНАМ МАЄ БУТИ СОРОМНО

До написання цього матеріалу напередодні поминальних днів мене спонукала публікація під заголовком «Місця поховання можуть багато розповісти про живих», яка нещодавно вийшла друком у газеті «День» . А точніше – один із її розділів: «Лютеранське кладовище у Житомирі – місце, за яке житомирянам має бути соромно». Цитую: «... цвинтар представляє собою жалюгідне видовище – територія з пів-гектара, де помітні ознаки поховань… з боку прилеглих вулиць ніякого огородження немає, склепи… вщент розграбовані і зруйновані, в одному з них на дні лежить розкрита труна, під деякими могилами викопані ями (хтось в кістках мертвих шукав скарби), частина гранітних обелісків з написами… повалена, є вивернуті з землі постаменти, серед пам’ятників і могил купи сміття, і все пороло густим чагарником, через який доводиться буквально продиратися. Схоже, що влітку, коли все закриває листя, цю територію використовують як місце для інтимних побачень, і як громадський туалет…».