середа, 8 травня 2013 р.

ФІЛОСОФ

Багато років поспіль біля кінотеатру у центрі міста щодня о шостій вечора з’являвся недбало вдягнений чоловік, до якого одразу ж зліталися голуби. Він виймав з величезних кишень насіння, пшоно чи хліб і годував птахів, які сідали йому на руки і плечі. Колись в Радомишлі було багато голубів, жили вони під дахами двоповерхових будівель “хрущовського типу” і п’ятиповерхівок мікрорайонів. Багато неприємностей вони приносили мешканцям цих будівель. Як тільки вони з ними не боролися, нічого не допомагало. Та на початку дев’яностих років, коли життя стало тяжке, в той так званий “купонний період”, коли замість грошей ходили купони, декотрі голодні мешканці переловили голубів і з’їли. Зараз в місті голубів немає. Тільки дві дикі голубки гніздують під дахом кінотеатру. Потім старий ішов далі у сквер, де пам’ятник Т. Г. Шевченку, де на нього вже чекали безпритульні собаки. Перехожі дивувались, коли цей напівжебрак виймав звідкись найдорожчу варену ковбасу і кидав її тваринам. А хтось з перехожих навіть промовляв: “Міський божевільний!” Чоловік, повертаючи голову, казав: “Дворняги багато лихого бачили за своє життя, нехай поїдять вдосталь”. Це був відомий і заслужений вчитель, все життя працював в одній з міських шкіл. В свій час доводилося бути військовим перекладачем англійської мови в Єгипті. Так що кошти у нього водилися. Жив в однокімнатній квартирі, не пив, не курив. У духовному плані жив з гармонією із собою. Він усіляко уникав спілкування з людьми, повторюючи, що значно більше любить собак. Сусіди не розуміли його: чому заслужена людина не має машини, дачі і мешкає в однокімнатній квартирі? Він носив дворняжкам ковбасу, птахам насіння, а безхатченкам, які вовтузилися біля смітників, гарячі сосиски і чай. Сусідка, гостра на язик, якось сказала йому: “Ти не п’єш, не куриш, до жінок не чіпляєшся! Ти не чоловік, ти труп!” “Ні, — відповідав. Той — я — філософ”. Його життєва позиція була в терпінні. Дуже легко бути щасливим, коли є птахи і собаки і добрі спогади — це вже понад норму для літньої людини. Коли він помер, ще довгий час в вечірні години в сквер приходили собаки, а над площею кружляли голуби.

Олександр ПИРОГОВ,
м. Радомишль

Немає коментарів:

Дописати коментар