ФІЛОСОФ

Багато років поспіль біля кінотеатру у самому центрі міста щодня, о шостій вечора, з’являвся недбало вдягнений чоловік, до якого одразу ж зліталися голуби і сідали йому на руки і плечі. Він діставав з величезних кишень хліб - і годував їх з рук. Також довірливі  птахи живилися розсипаним ним зерном і насінням.  І літали пташки, воркували, очі радували. Голуб – емблема миру, голубів українці люблять, як символ чистоти, вірності, краси. Ці птахи – неодмінні жителі та окраса багатьох великих міст і малих містечок. Колись в Радомишлі голубів було набагато більше ніж сьогодні. Жили вони під дахами двоповерхових хрущовок і багато неприємностей завдавали їх мешканцям, селячись на горищах. Як тільки з ними не боролися, - нічого не допомагало. Та на початку дев’яностих років, коли життя стало важчим, в той, так званий, купонний період, коли замість грошей в обігу були папірці-купони, декотрі голодні мешканці переловили голубів і з’їли їх. Дійшло до того, що в місті голубів не лишилося,  тільки дві дикі голубки гніздилися під дахом кінотеатру.

Потім старий йшов далі у сквер, до пам’ятника Т. Г. Шевченку, де на нього вже чекали безпритульні собаки. Перехожі дивувались, коли цей напівжебрак діставав з імпортного шкіряного портфеля найдорожчу варену ковбасу, сало чи просто кістки і годував ними тварин, а хтось навіть промовляв: «Міський божевільний!» Чоловік, повертаючи голову, відповідав: «Собаки багато лихого бачили за своє життя, нехай поїдять вдосталь». Це був відомий і заслужений вчитель, який  все життя пропрацював в одній із міських шкіл. Свого часу йому довелося бути військовим перекладачем англійської мови в Єгипті. Отож, кошти у нього водилися. Мешкав він у двокімнатній квартирі, не пив, не палив. У духовному плані  жив в гармонії із собою. Учитель усіляко уникав спілкування з людьми, повторюючи, що значно більше його тягне до тварин. Сусіди не розуміли, чому заслужена людина не має машини, дачі і мешкає  самітником. Він носив дворняжкам ковбасу, птахам – насіння, а безхатченкам, які вовтузилися біля смітників, – гарячі сосиски і чай. Сусідка, гостра на язик, якось сказала йому: «Що старий з глузду з’їхав? Ні з ким ні словом, ти не п’єш, не куриш, до жінок не чіпляєшся! Ти не чоловік, ти – труп!». «Ні, – спокійно відповідав він, -  я – філософ». Його життєвою  позицією було  терпіння. Легше порадіти життю і бути щасливим, коли є птахи, собаки і добрі спогади, — це вже набагато більше, ніж потрібно для літньої людини. Коли учитель відійшов в інший світ, ще довгий час у вечірні години в сквер приходили собаки, а над площею кружляли голуби.

Ой, як давно це було, а й до цього часу в Радомишлі люди згадують чудесної душі людину, народного вчителя. Його могила влітку завжди уквітчана і живими, і принесеними квітами – колишні учні досі пам’ятають про нього.

Олександр  Пирогов

м. Радомишль