Масове знищення євреїв під час Другої світової війни – ганебна сторінка історії людства. І хоча ініціатором і головним виконавцем цього злочину була нацистська Німеччина, але долучилися до нього і представники інших народів. На жаль, деякі українці також. Тим більше для нас цінними є приклади, коли українці ціною власного життя рятували євреїв від знищення. Деякі з них були відзначені званням "Праведника світу", що надає меморіал Голокосту "Яд Вашем". Із майже 26-ти тисяч "Праведників світу" українці складають приблизно 2,5 тисячі осіб.
До початку Другої світової війни населення деяких міст України, особливо на Поліссі і Волині, більше ніж наполовину складалося з євреїв. Одним із таких був Радомишль (Житомирська область). Євреї на початку ХХ століття складали дві третини населення Радомишля. Вони першими почали будувати там промислові підприємства: цегельний завод, цілу низку фабрик – вапняну, суконну, кондитерську. Перша школа у місті, перший театр, перший банк – усе це заслуга радомишльських євреїв, притім не лише перед своєю громадою, але й перед мешканцями всього міста. Адже єврейський театр у Радомишлі став місцем, де популяризувалася українська музика і драматургія. У 1905 році було отримано дозвіл на гастролі в театрі польських і німецьких театральних колективів.
Під час німецької окупації більшість радомишльських євреїв було знищено нацистами. Всього в Радомишлі і поблизу нього було вбито, за різними даними, від 3 до 10 тисяч євреїв − як зі самого міста, так і з околиць. Близько 1000 загиблих були діти. Під містом виявлено масові поховання євреїв, які загинули від рук нацистів. Станом на 1970 рік в Радомишлі жило вже не більше 250 євреїв, а 1989 році – навіть менше п'ятдесяти. Зараз єврейського життя, як такого, у Радомишлі немає.
Коли йдеться про участь українців у порятунку євреїв, то варто згадати тих, кого сучасна російська і проросійська пропаганда звинувачують у співпраці з нацистами. Маються на увазі головнокомандувач УПА Роман Шухевич і митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. Родина Шухевичів переховувала від розправи доньку своїх сусідів – Ірину Райхенберг. Роман Шухевич дістав їй документи на ім'я Ірини Рижко, а згодом дівчина була переправлена до дитячого притулку монастиря сестер Василіянок у селі Пилиповому під Львовом. Ірина Райхенберг померла у Києві в 2007 році.
До речі, мало хто знає, але Роман Шухевич цікавився єврейською історією і культурою і був на Галичині одним з небагатьох неєвреїв – знавців Закону Мойсея. Цей факт згадує у своїй книзі "Роман Шухевич" львівський історик, доктор філософії Олеся Ісаюк.
Митрополит Андрей Шептицький був, мабуть, єдиним в Україні, хто створив цілу централізовану систему порятунку євреїв від нацистських переслідувань. Таку оцінку дає його діяльності науковий співробітник Центру Юдаїки НАУКМА Жанна Ковба. Митрополит Шептицький організував виготовлення документів, зокрема, свідоцтв про хрещення, які видавали євреям. Їх переховували у монастирях, а декількох Шептицький переховував у своєму будинку. На рахунку Владики Андрея близько півтори сотні врятованих дорослих євреїв, а також до двох сотень дітей. Шептицький був одним з небагатьох священиків в Україні, хто зважився написати найвищому нацистському керівництву листа з протестом проти вбивства євреїв (другим був перемишлянський парох Омелян Ковч). Попри те, "Яд-Вашем" досі не надав Шептицькому звання "Праведника світу", що присвоюють за порятунок бодай одного єврея. Зрештою, наявність чи відсутність звання – це не так важливо. Для українців він був, є і залишиться праведником, без усіляких офіційних звань.
Варто згадати також киянку Софію Ярову, яка врятувала від смерті сімох євреїв під час нацистської окупації Києва. На той момент їй було лише 16 років.
Щоб зрозуміти, за яких умов люди наважувалися на порятунок євреїв, варто процитувати українського історика, кандидата історичних наук Андрія Руккаса:
"Рятувати єврея в Східній Європі було значно важче і небезпечніше, ніж у Європі Західній. Бо рятівнику у Західній Європі, де окупаційний режим був м'якший, аніж на східних землях, загрожувало ув'язнення в концентраційному таборі. А рятівнику єврея у Східній Європі загрожувала смерть. Причому, не обов'язково його персональна смерть, а, наприклад, смерть родичів і знищення майна.
Такий випадок мав місце в Івано-Франківську (колишньому Станіславові). Директор окружної лікарні, українець Кость Воєвідка, допомагав євреям переховуватися від переслідувань. Його дружина теж була єврейкою, у подружжя був син. Німці розстріляли лікаря і його родину перед відступом з міста. Воєвідка був одним із так званих "мішанців" − так називали тих українців, у кого в родині були євреї. Часто саме вони рятували одноплемінників рідних їм людей від знищення.
На Львівщині Марія й Іван Совала, мешканці селища Східниця, переховували у своєму льосі кількох єврейських жінок з дітьми. Через донос подружжя було заарештовано. Обох вислали до концтабору, а спійманих євреїв убили.
Жителька міста Кременця Олена Сорока, яка пережила нацистську окупацію, згадувала, що після підпалу місцевого єврейського гетто близько тисячі євреїв вдалося врятуватися. Багато з них знайшли притулок в українських родинах. Потім протягом тижня в Кременці і в Кременецькому районі нацисти проводили облави. Разом з євреями було розстріляно і чимало українців, які їх переховували.
Львів після входу нацистів до міста набув сумної слави через масові єврейські погроми. Однак багато українців і поляків допомагали євреям рятуватися. Ми вже згадували про митрополита Шептицького, який налагодив цілу систему порятунку. Одним із тих, хто займався виготовленням свідоцтв для євреїв, був нотаріус Василь Дяків. За свою діяльність він був розстріляний нацистами.
Справами тих, хто переховував євреїв, або допомагав їм вибратися з гетто, займався так званий "особливий суд" (Зондергеріхт). У більшості випадків він виносив смертні вироки, а за обставин, що можна було визнати пом'якшуючими, відправляв до концтаборів. Станом на весну 1943 року втечі з львівського гетто стали настільки частими, що до страти було засуджено понад сто українців.
Життям за свою благородну місію порятунку євреїв поплатилося чимало священиків. Легендарним стало ім'я отця Омеляна Ковча – греко-католицького священика з Перемишлян. Попри заборону окупантів, видав євреям понад 600 метрик про хрещення. У своєму листі до Гітлера засуджував масові вбивства євреїв. Більше того: в листі містилася вимога дозволу відвідувати євреїв у гетто. В грудні 1942 року його заарештували і кинули до в'язниці у Львові (нині музей "Тюрма на Лонцького"), а в серпні 1943 року – до концтабору Майданек, де він до самої смерті у серпні 1944 року продовжував свою священицьку діяльність.
За допомогу євреям були страчені отець Олександр Поберейко з Брюховичів, який переховував єврейських дітей у сиротинці Отців-василіянів, отець Бачинський з Бережан, отець Гаврилюк з Рівного, якого повісило гестапо в 1943 р. за допомогу євреям; брат-студит Теодозій, котрий з дозволу митрополита Андрея доглядав за 16 євреями у майстерні студитів.
Жителька села Милюня на прізвище Тхоржевська переховувала у себе 11 євреїв, за що її разом із ними забрали до гетто. Подальша її доля невідома.
У Радомишльському районі відома історія Василя Рогутського, котрий з ризиком для життя і для своєї родини переховував у себе десятирічного хлопчика Арона, чиї батьки були розстріляні в Кузьмичевому урочищі. Він видавав Арона за свого онука, йому вдалося обдурити сільського старосту і начальника радомишльської поліції. Арон став дорослим, закінчив інститут у Харкові, працював директором на одній з шахт у Караганді.
Сьогодні невідомі не те що десятки – тисячі імен праведних українців, котрі рятували життя євреїв під час Другої світової війни.
До їх імен потрібно тепер додати і імена євреїв, які віддали своє життя за незалежність нашої держави під час Революції Гідності! Серед них Олександр Щербанюк, 45 років, Чернівці. Загинув на Майдані від кулі в серце. Євген Котляр, 33 роки, Харків. Вбитий снайпером в Києві на вулиці Інститутській. Йосиф Шилінг, 61 рік, Дрогобич, вбитий пострілом в голову в Києві коло Жовтневого палацу.
Пртрібно згадати і тих солдат, які загинули та зникли безвісти, захищаючи цілісність нашої держави у війні на наших східних кордонах. Євреї по крові, вони стали українцями, бо піднялися на захист своєї Батьківщини.
Пам'ять про українсько-єврейську солідарність має бути увічнена. Історико-культурний комплекс "Замок-музей Радомисль", що розташований у місті Радомишлі вирішив виступити з такою ініціативою. На території Замку за підтримки Центру Юдаїки НАУКМА та Житомирської обласної державної адміністрації планується встановити пам'ятний знак українсько-єврейської солідарності. Він нагадуватиме і про тих, хто рятував, у тому числі ціною власного життя, і про тих, кого рятували. Цією громадською ініціативою і цим пам'ятником ми хочемо вшанувати імена тих українців і євреїв, які знає лише Бог...
P.S.
Дякую Леоніду Фінбергу за критичні зауваження і поради при підготовці цього текста.
Ольга Богомолець
народний депутат
Немає коментарів:
Дописати коментар