РАДОМИСЛЬ НА ПОШТОВИХ ЛИСТІВКАХ. ЛІТНІЙ ВІДПОЧИНОК РАДОМИСЛЯН

Для когось поштові листівки – це звичайні клаптики паперу з малюнками, що дають змогу відіслати листа. А от філокартисти, які створюють з них цілі колекції, вважають листівки за справжній скарб і головне - роблять з них такий. Багато цікавого може розповісти звичайна поштова листівка допитливому досліднику. Відомі три листівки, які розповідають про літній відпочинок радомислян. Надруковані фотолистівки в типографії Еллі Йосиповича Заєздного в місті Радомислі. Листівки чорно-білі, зустрічаються тоніровані в зелений, коричневий колір.  Фотолистівки містять різнобічну візуальну інформацію, естетичну цінність,  мають безперечний пізнавальний характер. Таким чином на сучасному етапі розвитку науки документальні листівки набувають особливого значення, як нові види зображальних  джерел, що раніше не рідко залишалися поза  увагою  дослідників. Місто Радомисль – повітове  місто Київської губернії, розташоване на крутому  узвишші, яке гирлом огибають  річки Тетерів і Мика. Передмісття Рудня і Микгород з’єднувалися  двома  мостами. Перший  міст  через Мику  довжиною 140 сажень, другий – через  Тетерів довжиною  120 сажень.  На двох листівках  зображено – любителі літнього відпочинку в  сонячний  день відпочивають на різнокольорових човнах. В місті Радомислі, для городян, охочих розім’яти  свої руки веслами, працювала човнова станція.  Яка знаходилась, як і в радянські часи,  на лівому березі річки Тетерів, неподалік від урочища «Капличка», де можна було взяти човен напрокат, за доступними цінами на кілька годин.

Радомисль. Мости. Поштова листівка поч. ХХ ст..

У гідрологічному відношенні Радомишльський район розташований в зоні грунтових вод – глибина залягання близько трьох метрів і характеризується досить густою сіткою річок із значною кількістю заплавних боліт та озерець. На початку ХХ століття річки Тетерів та Мика були набагато повноводнішими, ніж нині. Найбільшою річкою Радомишльського району є Тетерів. Річка бере початок на Волинсько-Подільській височині у Вінницькій області, загальна довжина річки 363 км. Протікає через міста Житомир, Коростишів, Радомишль і впадає в Київське водосховище, фактично у річку Дніпро. У межах району довжина Тетерева 45 км, ширина долини досягає від одного до трьох кілометрів. Обіруч Тетерева розкинулися квітучі луки. Старожили розповідали, що у річці була вода  надзвичайно чиста, цілюща, а завдяки вмісту гліцерину – дуже м’яка, містила багато корисних мінералів. Виявляється, що у грунті, на якому стоїть місто Радомишль, залягають шари унікальної синьої глини, що є природнім фільтром артезіанської води. А «жива» тому, що несе в собі натуральні природні компоненти, наявність яких неможлива в дистильованій воді. Протягом багатьох століть радомисляни, як і нині, полюбляли купатися в річці. Однак в давнину купатися в межах міста вважалося непристойним, не існувало ніяких купальних костюмів, а купалися зовсім роздягненими й оголеними. Відтак для масового купання вибирали різні місця: чоловіки і жінки купалися окремо на чималій відстані одне від одного, тому купальні огороджували плотом, а у воді кілками. Тож не дивно, що на Україні з тих часів вцілів жарт: «А де ви миєтесь? Літом – у ставку! А зимою? А скільки тієї зими!?»  Із спогадів радомислянина, юриста Максима Карбовського: «Судову владу в місті здійснювали мирові судді та з'їзд мирових суддів, головою якого був Полянський. Він полюбляв кататися на човні Микою або Тетеревом та підглядати через бінокль за жінками, що купалися окремо і зовсім роздягнені, як, до речі, і чоловіки». 

Вид на місто Радомисль з річки  Тетерів. Поштова листівка поч. ХХ ст.

У гідрологічному відношенні Радомишльський район розташований в зоні грунтових вод – глибина залягання близько трьох метрів і характеризується досить густою сіткою річок із значною кількістю заплавних боліт та озерець. На початку ХХ століття річки Тетерів та Мика були набагато повноводнішими, ніж нині. Найбільшою річкою  Радомишльського району є Тетерів. Річка  бере початок на Волинсько-Подільськійвисочині у Вінницькій області, загальна довжинарічки 363 км. Протікає через міста Житомир, Коростишів, Радомишль і впадає в Київське водосховище, фактично у річку Дніпро. У межах району довжина Тетерева 45 км, ширина долини досягає від одного до трьох кілометрів. Обіруч Тетерева розкинулися квітучі луки. Старожили розповідали, що для купання сама вода булла цілюща – надзвичайно чиста, а завдяки вмісту гліцерину - дужем’яка, містила багато корисних мінералів. Виявляється, що у грунті, на якому стоїть місто Радомишль, залягають шари унікальної синьої глини, що є природнім фільтром артезіанської води. А «жива» тому, що несе в собі натуральні природні компоненти, наявність яких неможлива в дистильованій воді. Протягом багатьох століть радомисляни, як і нині, полюбляли купатися в річці. Однак в давнину купатися в межах міставважалося непристойним, зовсім не існувало ніяких купальних костюмів, а купалися зовсім роздягненими й оголеними. Відтак для массового купання вибирали різнімісця: чоловіки і жінкикупалися окремо на чималій відстані одне від одного, тому купальні огороджували плотом, а у воді кілками.

Тож не дивно, що на Україні з тих часів вцілів жарт: «А де ви миєтесь? Літом - у ставку! А зимою? А скільки тієї зими !?» Із спогадів радомислянина, юриста Максима Карбовського: «Судову владу в місті здійснювали мирові судді та з'їзд мирових суддів, головою якого був Полянський. Він полюбляв кататися на човні Микою або Тетеревом та підглядати через бінокль за жінками, що купалися окремо і зовсім роздягнені, як, до речі, і чоловіки».

 

Радомисль. Мости. Поштова листівка поч. ХХ ст.

В користуванні міської управи нараховувалось 2544 десятини земельних угідь, в тому числі: під садибами жителів міста та міськими вигонами 513 десятин, ріллі – 275, під лісом 1579, під дорогами та болотами – 177 десятин. Рілля здавалася в аренду міщанам та селянам. Прибутки, які одержувала міська управа використовувалися на впорядкування міста та на утримання свого службового апарату. В місті було  багато  відставних чиновників  і військових, котрі мали  свої  будинки і скромно  жили  на  пенсії. З кінця ХІХ століття Радомисль, як повітове місто Київської губернії облюбували кияни – то були відставні чиновники, військові, генерали та велика кількість  громадян зі статками, яким стало тісно жити в губернському місті Київ, тому що ціни на нерухомість нижчі в провінції. Радомисльські дворяни та заможні землевласники відчули попит на дачні садиби для відпочинку киян і охоче стали розпродавати свої землі. Чимало ділянок продавали по завищеним цінах.  Об’ява в газеті «Радомыслянинъ» неділя, 25 серпня 1913 р. (Народно-краєзнавчий музей. м.Радомишль.): «Комиссионер предлагает услуги  по  продаже  имений. Многолетняя практика, есть аттестаты. Радомысль, Киев губ. А. Тышкевичу». Істотна частина дачників перебувала в місті  не тільки теплої пори, а й у продовж всього року. Звичайно, будинки зводили відповідно статків хазяїв. Одні споруджували розкішні котеджі та особняки, інші задовольнялися скромними хатинками. Розпланування Радомисля велося за імпровізованим планом, порівняно довгі вулиці перетиналися в один бік. Найбільш популярна - східна частина міста, адже вона безпосередньо прилягала до річки. Неповторні краєвиди, затишні мальовничі береги Мики та Тетерева притягали любителів дозвілля на природі: ліси – для мисливства, тихі береги – для риболовлі. В той час хто приїздив до повітового Радомисля  відмічали  надзвичайно  чисте місто, з надією промовляли: «Цьому місту належить велике майбутнє». Та, як мовиться, не судилося…  

Вид з Тетеріва на місто. Поштова листівка поч. ХХ ст.

Наступна листівка із всіх видових радомисльських  поштових листівок унікальна, хоча всі мають певну історичну зацікавленість. На листівці зображено панораму старого, доброго Радомисля, місто утопало в зелені, а також річку Тетерів. Надзвичайно цікаві і мальовничі береги Тетерева біля Радомисля. В  передмісті річка  робить  різкий  поворот, майже  під прямим кутом, що утворює велику  швидкість  течиї. Вулиця, яка простягалася    вздовж повноводної річки, називалась Набережна-Микська. Після встановлення радянської влади в 20-х роках XX ст. Радомисль  накрила  хвиля перейменувань. «12 липня 1921 року на засіданні колегії Радомисльського комхоза вирішили  перейменувати  міські  вулиці. Вулиця  Набережна-Микська отримала назву Гоголівська» (ДАЖО.-Ф.Р.25-29,оп 2 спр 40, арк.83).  В кінці 30-х років комсомольці-активісти перейменували на честь відомого радянського льотчика  Валерія  Чкалова. В 2016 році рішенням Радомишльської міськради №140, 20.05.2016. року вулицю Чкалова перейменували на Троїцьку. По обидва  боки  вулиці Набережно-Микської були розкидані білі будиночки городян, оточені рясними,  зеленими  садочками  і київських дачників.   Праворуч, у самому кутку, видніється єврейська синагога. Збудували  нову муровану в 1880 році «вельми  красиву і просту», яка вщент вигоріла під час нищівного міського пожару 1 червня 1921 року.  Від синагоги вниз починалася вулиця Єврейська, на якій безсистемно тулилися один до  одного нужденні хати і халупи. Здавна і до Великої Вітчизняної війни ця вулиця заселена виключно єврейською біднотою, які займалися дрібним ремісничим виробництвом. Навпроти базару в давнину знаходилася єврейська лазня, яка працювала по буднях, субота і неділя у євреїв – священні. Одного дня милися жінки з малими дітьми, а наступного чоловіки. На єврейській мові: Купальна – Будгаз (буд – лазня, газ – вулиця), так  називали вулицю в давні  часи. Після встановлення радянської влади в 20-х роках XX ст. Радомисль  накрила  хвиля перейменувань. «12 липня 1921 року на засіданні колегії Радомисльського комхоза вирішили  перейменувати  міські  вулиці. Вулиця  Єврейська отримала назву Шолом Алейхема» (ДАЖО.-Ф.Р.25-29,оп 2 спр 40, арк.83). В 1923 році вулицю перейменували на Володарську. Рішенням  Радомишльської міскої ради « 261, 7 грудня  1995 року вулицю перейменували на  Купальну.  На пагорбі над річкою височіє Свято-Троїцька церква, побудована в середині XVIII ст. як уніатський митрополичий собор. З 1795 року проводила службу православна церква, яку розібрали комсомольці-активісти разом з місцевими жителями  в 1938 році. Ліворуч, на вишині видніється православний Свято-Миколаєвський собор.  Ліворуч, в самому кутку, замок – резиденція уніатських митрополитів (нині школа №5. Директор О.В.Бугай). Між замком і Свято-Миколаєвським собором знаходиться водонапірна вежа, побудована в 1911 році. Якщо дати народження  фотолистівок з видами Радомисля невідомі, то цю листівку з впевненістю можна стверджувати випущено після 1911 року. У ті часи Радомисль кардинально відрізнявся від сучасного. Передмісття  Рудня – суцільна низовина, величезні зарослі лози, одна біда, та ще повторювана і донині – щороку навесні Рудню заливає повінь. 4 червня 1804 р. в Радомислі  пролив  кількаденний  дощ з грозою, на  річці Мика вода знесла  плотину. В місті Радомислі в 1827 році  зруйновано  міст  через річку  Тетерів, із-за льодоходу. В 1831 році руйнування моста  через  річку Тетерів, внаслідок  великої повені.  Але люди все одно селилися тут, щоправда судячи з архівних документів, населення було малочисельним. Із книги Леонтія Похилевича «Сказания о населенных местностях Киевской губернии». (Народно-краєзнавчий  музей м. Радомишль): «Мыкгород и Рудню в настоящее время можно  считать предместьями города  Радомысля, хотя  они, принадлежат к Чудинскому владельческому имению, лежат вне городской  черты. Мыкгород  отделяется  от  Радомысля рекой Мыкой, а Рудня Тетеревом. В первом  селении в настоящее время остается  только  пять  убогих хижин и 20 обитателей; в Рудне  50 хат и 319 жителей обоего пола».   На передньому плані листівки  незвична залізна споруда – це жіноча купальня. Чому залізна? Тому що деревяні споруди зносила весняна повінь. З приходом весни в Радомисль приходила і велика вода – розливався Тетерів. В той час теж траплялися природні аномалії – велика повінь ставалася і літом. Ось що сповіщала україномовна газета «Рада» від 07.07.1911 року, яка виходила в місті Києві (Національна наукова   бібліотека України  ім. В.І.Вернадського): «Радомисль. Надзвичайний розлив р. Тетерів, який стався від проливних дощів. Повінь була більша ніж весною. Пропало багато скошенного сіна». Сповіщала газета «Радомыслянинъ», 14 червня 1912 р.: «Ливень. Вчера в 12 часов дня по городу пронёсся ливень, продолжавшийся  недолго и не причинивший  значительного вреда. За последнее время дожди и ливни почти не  прекращаются».

Дерев’яна жіноча купальня на р.Тетерів в місті Радомислі.

 Фото із фондів Краєзнавчого музею м. Коростишева.

   В той час  примхливі жінки чиновників, поміщиків, військових, курортників вважали непристойним оголятися перед жінками із простого люду. Вишукані пані  і думки не допускали, бо вважали себе «елітою» міста і повіту, так звана «голуба кров». Шляхетні панянки надзвичайно вродливі - на лицях було видно дворянство. Жінки вважали, що бути бездоганною і здоровою треба уміти. Якщо у жінки  гарне  обличчя, це ще не означає, що у неї  ангельський характер. Хоча Господь  при бажанні надає небесну красу і селянці, зайнятій хатніми роботами. Вельможні пані ймовірно не знали українського прислів’я: «Соромно не тому, у кого видно, а кому показати нема чого». Підприємливий  комерсант Лейба Ліберман для шляхетних панянок спорудив жіночу купальню, щоб вже ніхто не міг спостерігати за їхніми білосніжними тілами. Дерев’яні східці вели в купальню, всередині –кабінки з лавами. В  приміщенні вишукані красуні окремо одна від одної перевдягалися в білі, довгі сорочки, по груди плескалися у воді скільки бажали. Така послуга коштувала 15 копійок сріблом, на той час чималі кошти. Саме стільки заробляв робітник за день тяжкої праці в каменотесній майстерні «Ліва і Бузетті», італійських підданих в місті Радомислі. Комерсант Ліберман  мав чималий зиск в теплу пору року, не роблячи ніяких витрат. Частенько навідувалися і артистки місцевого театру, за походженням відносилися до міщанок, та всенародна любов підвищувала їх соціальний статус. Звісно, всякі  забаганки привабливих жінок оплачували їх чоловіки і доволі забезпечені коханці.  Слід відмітити, до купальні приїздили жінки з усього Радомисльського повіту на фаетонах і бричках, місцеві панянки користувалися послугами  візників. Жінки, що купалися в купальнях були різних віросповідань: християнки, католички, лютеранки, окрім єврейських жінок іудейської віри. В спекотні дні жінки купалися декілька разів на день, якщо це можна назвати купанням. Та жінкам таке купання приносило задоволення, радість і безтурботність. Таким чином, панянки ставали більш цивілізованими в цьому питанні. Варто відзначити, що в містечках Радомисльського повіту: Коростишів, Брусилів, Малин, Чоповичі, Чорнобиль жіночих купалень не існувало, майбуть тому, що на той час в тих містечках не знайшлося кмітливого підприємця. На початку травня 1918 року відбулася подія, що вплинула на всю подальшу долю відпочивальників. Німецькі окупанти з армії кайзера Вільгельма, в складі 550 солдатів і офіцерів зайзайняли місто, військовий гарнізон розташовувався в будівлях, де нині школа  № 5. Німці принесли радомислянам європейську моду на відкриті пляжі. Їхню увагу привернула жіноча купальня, ця місцина майбуть їм нагадувала  рідну Німеччину. Солдати розчистили пісчаний берег, облаштували парасольки від сонця, лавки, кабінки для переодягання. Прагматичні німці купалися  в довжелезних трусах по коліна, чорного і коричневого кольору. Вже в радянський час їх по пролетарській простоті охрестили «сімейними» трусами. І того ж літа завирувало пляжне життя, яке прищепили місцевим жителям. Коли згодом до влади прийшли більшовики, пролетаріям теж прийшла до смаку така форма літньго відпочинку на воді. Відтоді щоліта береги заповнювали пляжники – цю місцевість добре пам’ятають радомишляни, яка мала в радянський час назву «Дитячий пляж». Недарма  кажуть, що історія розвивається за  спіраллю і має  звичку  повторюватися. Щоправда, за другим  разом здебільшого  у вигляді  фарсу.

Важко уявити, що  колись в річці Тетерів вода  була  прозора, можна  сказати  кришталева.  За останні десятиріччя річка Тетерів безнадійно обміліла. Купатися в ній небезпечно  для здоров’я. В наш час на південну  частину Житомирського Полісся значно впливає промислове забруднення водойм. Найзабрудненішим є регіон річки Тетерів від Житомира до Радомишля, який перетворився на  стічну  канаву.  Із місцевої  газети «Зоря Полісся» №29, 20 липня 2018 року: «Якість води. В річці Тетерів у Радомишлі в місті стихійного купання за санітарно-мікробіологічними показниками не відповідає гігієнічним вимогам до води культурно-побутового водокористування. За результатами моніторингових лабораторних досліджень, зроблених13 липня Малинським міжрайонним відділом ДУ «Житомирський обласний лабораторний  центр МОЗ України», вміст лактозопозитивних кишкових паличок в літрі  води становить  9500  при нормативі не більше 5000. Це свідчить  про бактеріальне  забруднення  водойми та небезпеку для використання з рекраційною  метою, оскільки може призвести до виникнення інфекційних захворювань  серед населення».

Олександр Пирогов

М. Радомишль

Фото із архіву  автора