Трагічною сторінкою у житті не тільки мешканців Радомисля й всього народу увійшли події 1917 року. З 23 лютого по 3 березня 1917 року в Петрограді відбулась революція, яка ввійшла в історію, як Лютнева. В результаті революції імператор Микола II зрікся престолу, міністри уряду розбіглися. Депутати Російської Думи утворили Тимчасовий уряд, соціалістичні партії – Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів. Звістка швидко дісталась до Радомисля. Політичне життя в місті і повіті швидко активізувалося. 4 березня, у губернському місті Києві, утворено Центральну Раду. Це був український представницький орган політичних, громадянських, культурних та професійних організацій. На цьому історичному тлі відбувається величезне піднесення народних мас, зокрема селянства, яке швидко дісталось до Радомисля. Загальна картина відповідних подій академічними істориками в наш час корегується і уточняється, нині більш-менш зрозуміло. Водночас, потребує ґрунтовного дослідження на місцевому рівні. Ця стаття має на меті відстежити перебіг подій у повітовому місті Радомислі Київської губернії. У російськомовній газеті «Радомыслянинъ» від 20 березня 1917 року, вперше за існування газети, з’явилась об’ява українською мовою.
Далека минувшина повертається своїми забутими, маловідомими, а то й просто свідомо викресленими, після подій 1917 року, сторінками-фактами. Но той час в місті і повіті не існувало жодної української партії, чи організації, тому під об’явою стоїть підпис «гурток українців». Радомисльський повіт охоплював величезні територіальні простори, до нього входили: шістнадцять волостей, вісім містечок, більш ніж сімсот сіл, слобід, хуторів. Всього жителів повіту без міста Радомисль – 386758 осіб, з них чоловіків -148502, жінок – 141790. Більшість населення Радомисльського повіту складали українці, це приблизно 70% , крім них росіяни, поляки, євреї, німці. За офіційними даними у 1913 році у Радомислі проживало 14586 жителів, з них православних чоловіків – 2810, жінок – 2222, євреїв чоловіків – 4983 і жінок – 5202. На відміну від сіл, у яких переважало українське населення у місті Радомислі проживало чимало мешканців інших національностей, які становили більшість. Міжетнічні стосунки у місті розвивалися на правовому, торгово-економічному, культурному і релігійному рівнях. На зустрічі української інтелігенції 22-го березня була створена громадська Українська Організація. Керівником організації обрано священника Арсенія Грищинського. Об’ява в повітовій газеті «Радомыслянинъ» від 24 березня 1917 року.
Засідання
громадської Української Організації проходило
в залі з’їзду Мирових Суддів (в приміщенні Присуственних місць – нині
спортивний зал школи №5.-Авт.). На засіданні постановили: в місті Радомислі 4
квітня на Торгівельній площі організовано провести свято Українського народу.
Варто згадати, що Арсеній Грищинський, культурно-освітню діяльність розпочав
священником Свято-Миколаєвської церкви в
селі Верлоок (нині -Верлок .-Авт.). У
1906 році в новозбудованій початковій
школі в селі Верлоок викладав Закон
Божий. У 1912 році обраний гласним повітової Думи. Арсеній Грищинський -
подвижник освітньої і просвітницької діяльності на Радомисльщині. Цікаво, що в
залі з’їзду Мирових Суддів, улітку 1915 року, приват-доцент Київського
університету св. Володимира Іван Огієнко
читав лекції на курсах учителів початкових
класів. На лекціях І. Огієнко ґрунтовно пояснював необхідність відкриття
українських шкіл на теренах Радомисльського повіту. На весну 1917 року в повіті
існувало належне культурно-просвітницьке підґрунтя – чисельний
учительсько-викладацький потенціал В
повітовій газеті «Радомислянинъ»
від 5 квітня 1917 року,
надруковано святкування Українського народу
в місті. Маловідомий досі, унікальний документ, що всі радянські роки зберігався в Національній бібліотеці міста
С-Петербург. Варто звернути
увагу, що свято відбулось 4 квітня, а наступного дня вже оперативно висвітлено в
місцевій газеті. Текст збережений мовою газетного оригіналу, без скорочень, виправлень та змін.
НАРОДНЫЙ УКРАИНСКИЙ ПРАЗДНИК
Украинский праздник свободы, устроенный в
нашем городе 4-го апреля, прошел блестяще. Как истинно набожный и религиозный народ, Украинцы начали свое торжество с молитвой и благословения
Божия, веря, что без Бога не до порога. Соборный храм, в котором совершались
несколькими священниками при участии
хора торжественная Пасхальная литургия, до тесноты переполнен был
народом, явившихся на торжество из окрестных сел и деревень. На литургии прочитано было Евангелие на трех
языках, славянском, украинском и русском. В конце литургии священником
Грищинским произнесено было на украинском языке краткое прочувственное слово о
значении торжества. Затем состоялся
Крестный ход на площади, где на особенном возвышении, украшенном елками,
национальными украинскими флагами и портретом «рідного батька» - народного украинского поэта Шевченка, 9-тю
священниками при двух дьяконах и
церковном хоре совершено было молебствие о даровании победы над врагом с возглашением многолетия Державы Российской Временному
Правительству воинству украинскому народу и всем свободным гражданам России а
так же возглашена была вечная память борцам за свободу Т.Г. Шевченку и проч.
Перед началом молебна произнесено было священниками Грищинским и Шулькивичем
краткое благожелательное приветствие к народу на украинском
языке а в конце молебна такое же приветствие и священником Загоровским.
После этого Крестный ход и духовенство
возвратились в собор и началось приветствие
к народу со стороны светских лиц. Первый приветствовал селян уездный Комиссар г. Крабовский который
в обстоятельной речи на украинском языке выяснил
великое значение переживаемого
Родиной исторического момента
дарования свободы - этого высшего счастья и блага народа и призывал всех к спокойствию труду и
помощи Родине в борьбе с врагом надеясь что все в свободной России будем жить
гораздо лучше чем раньше под гнетом и неволей
Прежнего Правительства. Затем после
ряда ораторов, от представителей
интеллигенции учащих и учащихся
приветствовали селян и поляки который выражали радость
о даровании свободы
Украинскому народу просили селян принять и их в свою семью свободных
граждан для совместной работы на пользу дорогой родины.
Закончились приветствия и речи; пропет был
народным хором Украинский гимн и Завет Шевченка и затем двинулось шествие с
флагами и пением национальных Украинских песен по улицах города при тысячных
толпах народа.
Во время шествия наблюдался порядок: не было чрезмерной сутолоки и давки
и все торжество как началось так и
закончилось вполне благополучно и
можно сказать даже образцово
блестяще.
Погода благоприятствовала празднику: на чистом
фоне неба солнце как бы улыбалось, радуясь возрождению народа,
каждый так любить волю, природу что
даже цвета своего флага выбраны голубой
и желтый, символ неба и солнца. После манифестации был устроен даровой спектакль в «Экспрессе», а в зале земства хор пел для народа его родные
песни и желающие декламировали
украинские стихи. Здесь также
произносились речи о национальном единении родной школы
обновленной России и аграрном вопросе.
В общем праздник прошел как нельзя лучше: чинно спокойно и радостно. Свобода
которая почувствовалась только месяц
тому назад оказала свое влияние на народную массу; так и чувствуется
благородство свободного гражданина.
Комісія по упорядкуванню
українського свята у г. Радомислі 4
квітня щиро дякує усіх тих, хто ласкаво
допоміг улаштувати це свято: духовенство,
соборний хор, д. комісара,
український хор та регента його, артистів українського аматорського
гуртка, розпорядчиків свята та
всіх інших, хто доложив своєї праці до цього свята.
Л.Ш.
Статтю написав протоієрей
Лев Шулькевич, від своєї щирої души й
доброго серця. Якщо замінити слово «література» на «історію», отримаємо
нестандартне вивчення цивілізованої
місії останньої. Дисципліна і порядок
підкреслювалось в публікації. Безумовно, що не всім прошаркам населення
подобалось сміливість і справедливість священника. Якого сміливо
можна назвати майстром точного
слова. За останні роки, видано багато книг з історії Радомисля і повіту. В
жодній навіть не згадується ця історична
і доленосна подія в місті. Завдяки публікації Льва Шулькевича в повітовій
газеті «Радомыслянинъ» святу пощастило
уникнути забуття. Жодних сумнівів, що наведена вище інформація представляє
незаперечний інтерес для сучасників.
Протоієрей Лев Шулькевич з ученицями жіночої
гімназії.
Фото надала Зінаїда Рибаченко.
Свято Українського народу
відбулось в місті Радомислі, тому, що вся історія української нації наскрізь
трагічна. Розвиток українства складався в той історичний період, таким чином,
що народ доріс до прямої постановки
питання: «Хто ми, чиї ми нащадки?» На побутовому рівні етнічна
індивідуальність існувала, не дивлячись на тотальну асиміляційну
політику імперської Росії. Все було зроблено
владою для того, щоб українці забули
свою мову і традиції. Значення
свята Українського народу, має бути
поставлено у площину розвитку національно-визвольного руху у боротьбі за
українську ідею, піднесення
національної свідомості найширших верств
місцевих жителів. Дослідження минувшини рідного краю, являють
собою базу для вивчення загальної
історії України.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Фото із архіву автора
Автор щиро вдячний за моральну та матеріальну підтримку отцю Андрію (А. Співак)
село Велика Рача.
Немає коментарів:
Дописати коментар