Гімн Радомишля
Над Тетеревом тихим
Із глибини століть
В садах квітучих місто
На пагорбі стоїть.
Ми вдячні мудрим предкам,
Що тут колись зійшлись,
Заклали наше місто,
Назвавши Радомисль.
Приспів:
Хай небо буде чистим
Над кожною родиною,
Цвіти, наш Радомишлю,
Разом із Україною.
Ліси навкруг Поліські,
Луна пташиний спів,
Тут люди працьовиті,
Багатства щедрих нив.
Дай мудрості й нам, Боже,
Не згаяти свій час,
Щоб вдячнії нащадки
Добром згадали нас.
Приспів
В грудні 1999 року
Радомишльська міська Рада затвердила
новий гімн міста Радомишля. Слова Владислава Кульчицького.
Музика Георгія Мілієнко.
Ностальгія
На кладовищі затінок і тиша,
Святе це місце більше двох віків,
Знайшли тут спокій пересічних тищі
І сотні наших славних земляків.
Тут рівні ледар і трудар невтомний,
Багаті привілеїв не знайшли,
Доглянуті могили є, хоч скромні,
Є й кам’яні, що мохом заросли.
Відвідаєте, покладете квіти
І часом набіга гірка сльоза
За рідними, що розійшлись по світі
І душі десь злетіли в небеса.
На самоті тут кожного згадають,
У далечінь минулу лине мисль
Під кронами дерев, що пам’ятають
Колишній повітовий Радомисль.
Та навесні з’являються щорічно
В дні поминальні рідні звідусіль
І від того (хтозна?) в покійних зникне
І сум, і туга, а, можливо, й біль.
Владислав Кульчицький,
м. Радомишль
Прогулянка по Радомишлю
Шосе, мов змійка, в кронах лісу в’ється
Поліськім краєм в древній Радомисль.
Тепер містечко Радомишлем зветься,
Комусь на думку спала така мисль.
В лісгосп зверніть на першім перехресті,
Вас вразить парк казкової краси,
Порадує водойми тихе плесо,
І фауна, й пташині голоси.
Пройдіть круті шосейки повороти
І ви на Рудні – міста південь, схід.
Завод тут процвітав десятки років,
Тепер, на жаль, жевріє його слід.
Ще кроків сто і дамби схил високий,
Над Тетеревом довгий-довгий міст,
За течією зліва луг широкий,
На правім березі дрімучий ліс.
По схилу вверх Соборна площа міста,
Тут купол церкви золотом блищить,
Подякуйте майстрів таланту й хисту –
Красу змогли для поколінь лишить.
А поряд пролягла алея Слави,
Вшановані полеглі там в бою,
І стела ліквідаторам аварій,
Що з атомом вступили у борню.
По Старокиївській додолу шляхом
В долині Мика й Тетерів злились.
На Микгороді пам’ятна відзнака
Засновникам містечка Радомисль.
Відвідайте, шановнії, Папірню,
Папір виготовляли тут колись,
Забутий млин стояв в роки застійні,
Тепер чудовий «Замок Радомисль».
З’їжджаються щодня сюди туристи
З-за моря Чорного, з-за гір Карпат,
Казковий край, музей, окрасу міста
Створила Богомолець – меценат.
В міському парку пам’ятник героям,
Тут в бронзі наші славні земляки,
Земля їм пухом десь в чужому полі,
Нащадки пам’ятають хай віки.
У вільний час по вулицях пройдіться,
В провулках тихих прохолода й тінь…
Шануйте, зберігайте рідне місто
Для себе, для майбутніх поколінь.
Владислав Кульчицький,
м. Радомишль
Місто Радомишль, місто краси
Рідний Тетерів! Річка прекрасна!
У стрімких берегах ти пливеш
Велич вод твоїх ніжна та ясна!..
У Дніпро ти їх швидко
несеш.
У прозору глибінь заглядають
Мрії-сни прибережних борів
А там далі, де вогники сяють –
Чути гомін робочий та спів.
Ось яке ти, моє рідне місто!
Місто Радомишль, місто краси!
Мика й Тетерів, ніби намисто…
А над ними безмежні
ліси!..
Рідні вулиці, світлі будинки.
Труд веселих і чесних людей,
І оці перші срібні сніжинки.
І тепло твоїх любих очей.
Олексій Здепський,
м. Радомишль
Молитва за Україну
Молюсь за тебе,
земле моя грішна,
О, Господи, спаси її, Всевишній!
Стань в головах,
Пречиста наша Мати,
Навчи дітей гріхи спокутувати.
Тебе в ярмі тримали й катували,
і голодом морили, і вбивали.
Сорочку-вишиванку розірвали
І бранців на чужину забирали
І плачуть в храмах,
плачуть, плачуть свічі
За всіх за тих,
Хто відійшов у Вічність,
Яких забрали війни і страждання,
Репресії, і голод, й катування.
В Чорнобиль журавлі
не прилітають,
А матері ридають і ридають…
Вмирають хати,
Що стоять пустками,
А чорнобривці
тужать під тинами…
Земля моя, колиско волошкова,
Пшенична, барвінкова, калинова,
Земля моя, народ мій,
рідний краю,
За тебе я Всевишнього благаю.
Наталя Данилюк,
м. Радомишль
***
У місті височіє храм,
Зайти Лик Божий закликає.
Часу не вистачає нам,
Хоч зовсім поряд пробігаєм.
Роки птахами відлетять,
І добре й зле – усе минає.
Дивись – вже й жить
часу немає.
Стань, перехожий, подивись,
Печальні очі, Лик Пречистий…
О, Мати Пресвята, молись
За нас, за рідне місто.
Лідя Севрук,
м. Радомишль
***
Наші давні предки мали добрий хист –
По собі залишили безліч гарних міст:
Кий поставив Київ, Малин – древній Мал,
Львів, як місто лева, Лев і збудував.
Як догнала Люта навісна стріла,
Що Олегом випущена в оленя була,
То загинув воїн. Ти й тепер стоїш
Над Дніпром великим, древній град Лютіж.
Наче казка давня, із віків глибин
Загадково дивиться на ліси Дивин.
Був великий князь це чи простолюдин:
В Кичкирях Кочкар жив, в чудині – Чудин.
Живуть міста, народжені в любові:
Сліпий Василько – в зрячім Василькові;
Наче гарний хлопець, ось вже шість століть
Радомишль усміхнений на горі стоїть.
Окрім батька-матері, що дали ім’я,
Місце, де живемо, – друге наше «я» –
З кожним із нас ділиться іменем своїм.
Ми – радомишляни. І на тім стоїм.
Людмила Гладиш,
м. Радомишль
Радомышль
Из
леса – ровная долина
И
вот руднянский поворот…
До
слёз знакомая картина
Перед
глазами вдруг встаёт!
Вот
дом родной под самой кручей.
Вот
древний Тетерев, вдали
Он,
Радомышль, город лучший,
Где
годы юности прошли!
Славянских
древних поселений
Ты
был ровесник по судьбе
И
наш Славянский, добрый гений
Тут
место подыскал тебе.
И
сотни лет прошло, промчалось,
Всё
изменилось с этих пор,
Но
горки, лес, река остались
Всем
временам наперекор.
Не
изменить Земли творенье.
Не
изменить людей Земли…
Людская
жизнь одно мгновенье.
Века
над городом прошли!
Но
старина, как наважденье
Зовёт
к украинской родне.
И
к предкам древним уваженье
Передалось,
наверно, мне.
Нет
без корней моей Державы,
А
корни тут, они живы,
В
их памяти былую славу
Всегда
почувствуете вы!
Борис Рус (Езепчук),
г. Радомышль
Радомышлю
Радомышль
- исторический город
Колыбель
древнерусских князей.
Нам,
как памятник прошлого дорог
Интересен,
как древний музей!
Там,
где Тетерев с быстрою Мыкой
Льют
струи между сказочных нив,
Вырос
город с названьем великим,
Мысль
с Советом в себе соединив.
И
века пролетели, как птицы
Быль
и небыль в сказаньях храня
В
этот город нельзя не влюбиться,
В
эту сказку вчерашнего дня!
Вы
на Мыке Музей посетите,
Посмотрите
Истории бег.
Для
себя экспонат поищите
В
экспонатах, представивших век.
Борис Рус (Езепчук),
г. Радомышль
Памятник Плетенецкому
в Радомышле
В
Вечности Лодке плывет Плетенецкий.
В
память потомкам оставил он след.
Это
был старец прямой и Всесвятский,
В
памяти нашей он четыреста лет!
Это
для нас, а потомкам он вечен.
Важность
Бумаги для всех велика.
Мир
познаванья людей – бесконечен
И
бесконечна познанья река!
Мысли,
поступки, Истории вехи,
Все
на бумаге оставили след.
Памятью
этой живут Человеки.
Папирус
знали Мы тысячи лет!
Только
они и фиксируют Время.
Борис Рус (Езепчук,
г. Радомышль
«Тобі, рідне місто, я вклоняюсь низько...»
Твори переможців конкурсу учнівської творчості
Радомишль
На пагорбі місто прадавнє
У славі минулих років.
Щоранку схід сонця стрічає
У кронах столітніх дубів.
Величне, могутнє та рідне
Оспіване в піснях й віршах,
Поваги і шани ти гідне,
Навіки ти в наших серцях!
Річки і озера, і луки
Поля неозорі, ліси...
Здіймаю до сонця я руки,
Мій Радомишль – місто краси!
Прошу я у Бога для тебе
Щасливих і долі, й ідей,
Безхмарного мирного неба
І посмішок добрих людей.
Марія Сташенко,
загальноосвітня
школа №3
Мій Радомишль
Стелиться полями, долинами, лугами,
Де стрімкі потоки Тетерів несе,
Мила Батьківщина, рідна Україна
Та, що найдорожча в світі над усе.
Душа моя знову до тебе озветься,
Палке моє серце лиш для тебе б’ється.
Ти – стежка вузенька в зеленому полі,
Зелена берізка на подвір’ї у школі.
Мій Радомишль – дитинство з казкою,
Матусиною піснею, батьковою ласкою.
Простори широкі в поліській землі,
Де лебеді щастя несуть на крилі.
Живем тут – для нас це уже нагорода.
Багатий наш край, дуже щедра природа.
Гостей ми усіх зустрічаєм гостинно,
Такими ми є – бо велика родина.
Мій Радомишль в мене у кожному слові:
У мріях, у думці, в моїй рідній мові.
В листочку, в травинці, в дитині малій –
Це вітер, це небо, це край рідний мій.
Ірина Качура,
ліцей №1 ім. Т.Шевченка
Рідний Радомишль
Радомишль! Ти чудовий,
Ти стоїш на річці гордий.
Вранці, коли йду до школи,
Бачу річки тиху воду,
Бачу луг зелений,
Він – прекрасний,
Церкви купол сяє ясний.
Я люблю твій ніжний вітер,
Який душу гріє літом.
Я люблю твої луги
І все те, що навкруги.
Юлія Зіневич,
ліцей №1 ім. Т.Шевченка
Наш древній Радомишль
Наш древній Радомишль на Тетерів-ріці
Гостей усіх вітає завжди щиро.
Жили тут орачі і сіячі,
Що берегли житло своє і віру.
Ростили хліб і синьоокий льон,
Варили пиво, що давало сили.
Нікому не ходили на поклон,
А гордо підняте чоло носили.
Дзвінкі струмки текли сюди з віків,
Дуби крислаті колихали віти,
Густі ліси ховали козаків,
Що до кринички йшли коней поїти.
Велична церква куполом сія,
Запрошує людей прийти до Бога.
Моє містечко – батьківська земля,
І стежка в світ від рідного порога.
І скільки б літ розлука не була
І як би добре не було нам на чужині,
Я знаю твердо: тут моя земля,
Де чути соловейка на калині
Люблю плин Мики, шум млина,
Духмяний запах матіоли.
Земля батьків у всіх одна,
І не забуть її ніколи.
Наталія Недзялківська,
гімназія
***
Нема на світі більшого добра,
ніж та земля, яка нас народила,
скупала в руті-м'яті, любистках
і на добро усіх благословила!
Не пасинки, ми діти всі її,
з її піснями ідемо по світу.
Немає більш святого у житті,
як рідну землю над усе любити.
Галина Римар
***
Радомишлю, світле моє місто,
мудрість твоя, слава –
у віках.
Хай вже над тобою завжди
світить
сонце у безхмарних небесах!
Ще малим саме тут
я зробив свої першії кроки.
На піщаній стежині
із мамою букви писав.
Нині вчусь серед інших,
таких, як і я, гімназистів,
де засвоюєм мудрі уроки
із вуст вчителів.
А коли над рікою й долинами
лунко озветься
й полетить в саме небо,
до Бога церковний твій дзвін,
моє місто, до тебе летить
молоде моя серце,
моє пісня дитинства –
це Радомишль мій золотий.
Жовтень 2006 року
Колодійчук Вадим
Золотий медаліст гімназії,
11-А клас
***
Багато міст на світі,
багато селищ, сіл,
і школи я красиві,
і вчителі не гірш.
Мені ж, зізнаюсь щиро,
найбільше до душі
навчатись у цих стінах,
де вчився брат Вадим.
Його навчали щиро
Ви, любі вчителі,
і Ольга Миколаївна
благословила: "Вчись!"
Спасибі вам, наставники,
гімназіє, живи!
Щоб з добрими знаннями
ми далі вчитись йшли.
А я собі надіюсь,
як вивчусь, вийду в світ,
сюди також навчатись
віддам дітей своїх.
Кученко Дарина,
6-В клас гімназії
***
Як весна весела
збудить всю землицю,
всіє квітів рясно,
звеселить світлицю,
вийдемо у двір ми
веснянок співати
і благословення
у Бога благати.
Щоб вродила рясно
землиця пшенички
і моя бабуся
спекла палянички.
Соняхів посадим,
квітів у садочку
й сядемо читати
книжку в холодочку.
Книжку з малюнками,
цікаву-веселу
про калинку в лузі
і квітучі села.
Кученко Катерина, 8
років
Мій Радомишль
У нас – найкраще в світі місто.
Таке яскраве, мов намисто.
Тече ріка, як диво-змійка,
Улітку тепла, трішки мілка.
І ще красиві є пейзажі:
Ліси величні і без сажі
Пожеж в них зроду не було
І не літали НЛО.
А в долині і донині
Ще ромашечки ростуть.
Полини, волошки сині
Дивним квітом скрізь цвітуть.
Ось і замок біля ставу.
Кажуть, привид в нім
живе
Охороні часто – густо
Клопоту він завдає.
І повсюди – добрі люди,
Що працюють залюбки,
Що усім допомагають –
Хай вони біди не знають.
Стефан Запорожець,
7-А гімназія
Рідне місто
Золотіють ромашки там, у синіх лугах.
Спориші обіймають босоноге дівча.
Порозкидував місяць тихі зорі в річках
Тиша хлюпає в душу –
І сльозинка з-підвій:
Як тебе не любити, Радомишль мій?!
Сонях хилить голівку –
Все за сонцем спішить.
Десь на ніжній волошці
Бджілка медом бринить
Крізь примружені очі
Усміх блисне з-під вій:
Як тебе не любити, Радомишль мій?!
Вікторія Михайленко,
7-А гімназія
Наш Радомишль
Там, де видніється пагорб високий,
Місто стоїть мудреців і пророків,
А при дорозі – дуби на сторожі…
В місті оточує – білий та гожий.
Тетерів в місті до пагорба лине,
Тихо в Дніпро він століттями плине,
Ліс там кремезний стоїть у долині,
Сумно-суровий учора і нині.
Місто те – Радомишль, юний і древній,
В ньому – гімназія,
в нім – мої кревні.
Місто – Полісся квітуче краплина,
Щастя моє і моя Україна.
Місто моє, у красі буде і силі,
Лише у тебе щирі та милі.
Як сад хороший слався і квітни,
Місто моє, заповітне, привітне!
Вікторія Волошина,
м. Радомишль
Радомишль
Від назви одної віє
віками,
Древляни колись
тут жили.
І церква святая
сяє христами,
Що чорні літа
перемогли.
Полісся розкинулось – це
Україна,
Воює, працює, надіється
жде,
У долю щасливу
свою,
Яка неодмінно
прийде.
Олександр Дяченко,
м. Радомишль
***
Засіяла Україна
В своїй нинішній славі.
Розцвілася, як калина
В вільній державі.
Україна, рідна мати
В щасливій родині
Будеш вічно панувати
На троні княгині.
Щасти, Боже, Україні
Доки сонце світе.
Дай їм волю, щастя й долю
На многії літа.
Художник-архітектор
Василь Томашевський,
Канада
Діалог з рідним містом
Мій Радомишль древній,
мій Радомишль сивий!
Такий ти величний!
Такий ти красивий!
В кого черпаєш ти
мудрість свою?
Міць та красу, богатирську силу?
Я мудрість чепаю з древлянського роду,
Якому немає кінця
– переводу.
Історія міста легендами
вкрита,
Їх таємниці в
підземеллях зарито.
Міць же дають
граніти – каміння,
Диво – дубів
віковічних коріння.
Як символ людського
творіння,
Стоїть-височіє стара
Папірня.
Я на Поліссі
убрався в красу,
Де Тетерів Мику
прийняв, як сестру,
Що далі в
Дніпро спільно води
несуть,
Де клекіт лелек будить
кожну весну.
Сили дають, як колись, так і тепер
Чистії води цілющих
джерел,
Вранішні
роси,жита-пшениці,
Люди заможні
і працьовиті.
Зелень лісів,
пахощі трав соковитих,
молодь щаслива
й талановита.
Дощами умитий, плодами налитий
На пагорбі
буду стояти повіки.
Шевчук Тамара Петрівна,
м. Радомишль
Вірші підготував Олександр Пирогов
Немає коментарів:
Дописати коментар