Це було за кілька років до кривавої російсько-української війни. Біля магазину «24 години», в якому продаються товари на всі випадки життя, ненароком зустрів свою однокласницю. Наталя така ж, яка була в юні роки, – вродлива і гордовита. Жінка з бездоганною репутацією, правдива, пряма і принципова, говорила те, що думала. Ми обоє зраділи зустрічі, зайшли в кафе «Ласощі», замовили каву.
- Як справи у Бориса? – поцікавився я.
- Не знаю, мабуть нормально. Три роки, як розійшлись. Сама з дочкою живу…
Я був приголомшений. Адже цією парою милувалася вся школа. Борис закохався ще в дитинстві. Його можна було зрозуміти, темно-золоте волосся, зелено-карі очі і витончена фігура. Наталі могла звести з розуму кого завгодно. Кілька років поспіль на новорічні свята виконувала роль Снігуроньки. Хлопець ладен був носити її на руках, вона ніжно називала його «Борюня». Зізнаюся, коли на випускному вечорі я побачив, яким щастям світяться їхні очі, по-хорошому заздрив закоханим.
- Що сталося? Ти гарна, струнка, модно одягнена, зачіска…
- А ще маю машину, будинок, власну фірму, тому й пішов.
- Не зрозумів…
Наталя зітхнула. Всміхаючись, мов би їй весело, але хмаринка журби в очах не розтанула, гіркі складинки проступили в кутках вуст. Почала розповідати. Побралися вони з Борисом, коли ще були студентами-першокурсниками навчалися в Житомирському державному університеті: вона на факультеті економіки та менеджменту, він – іноземної філології. Коли була на третьому курсі, народилася дочка Лариса. Батьки Бориса підтримали грошима, і молода сім’я вийняла двокімнатну квартиру, куди переїхала Ірина мама-пенсіонерка, яка гляділа онуку, доки батьки були на парах.
Отримали дипломи, зосталися в Житомирі. Наталя влаштувалася бухгалтером в невелику будівельну фірму, Борис викладав англійську мову в школі. Голову не було коли підняти. У Бориса були перспективи, він розумний. А в мене – характер. Разом ми могли б багато добитися.
- Заробляли небагато, – розповідала, наче сповідувалася Наташа, – я трохи більше, Борис – менше, але грошей вистачало. Ми майже ніколи не сварились… Досі не можу заспокоїтись: як я могла відчути, що в стосунках з’явилась тріщинка? Сталось це в «докризові» часи, коли країну охопив будівельний бум.
Наталя вже працювала комерційним директором підприємства. Її фірма не встигала виконувати отримані замовлення, багатьом потенційним клієнтам доводилось відмовляти. Отоді жінці й спало на думку відкрити власну справу – у неї економічна освіта, досвід роботи у будівництві є, як і чимало потрібних знайомств у цій галузі. Все складалося чудово: отримала кредит, запросила на роботу досвідчених спеціалістів, колишній роботодавець направляв до неї частину замовників. Бізнес процвітав, гроші полились рікою.
- Дуже швидко пішли прибутки. Мирне й безхмарне сімейне життя – це звичайно прекрасно,та достаток в сім’ї не завадить. Дача та імпортна стінка у великій кімнаті – все, як годиться у заможній родині. Я купила собі машину, спочатку «економ» класу, а через рік – представницьку, велику. Пропонувала купити й Борису, але він відмовився,віднікувався: зароблю, мовляв, і куплю ще кращу. Згодом з’ясувалося, що приховувалось за тими ніби жартівливими словами, – згадувала Наталя.
- Потім я взялася зводити для нас будинок. Для нас… Тепер розумію, що не для нас, а для себе. Борис кілька разів намагався втрутитись, говорив: навіщо нам такі хороми, побудуймо щось невелике, але затишне. Я не помічала, як міняється на обличчі чоловік, коли я давала при всіх йому гроші і наказувала щось купити або повечеряти в ресторані, бо я зайнята і буду вдома пізно…
- Наталя, хіба ти не розуміла, що це його принижує? Я пам’ятаю Бориса: спокійний, інтелігентний і водночас із загостреним почуттям гідності, – я був щиро здивований, адже зі шкільних часів пам’ятав Наталю приязною, тактовною людиною.
- Уяви, не розуміла… Навпаки, була впевнена, що він повинен пишатися такою діловою дружиною.
На новосілля прийшло багато друзів, Наталя з гордістю показувала дім: «Це я купила… А тут я вирішила зробити… Це мені обійшлося.. Цей телевізор, як дві Борисові зарплати коштував». Того вечора вона вперше побачила чоловіка п’яним…
Після новосілля життя тривало начеб то, як завжди. Наталі поринула в роботу: на чоловіка і доньку часу і уваги не вистачало. Підростала донька Лариса. Немічне створіння, з тонкими ніжками і вічно простудженим голосом. Борис її любив більше всього на світі.
- Розумієш, Олександре, я і гадки не мала, що Бориса щось не влаштовує. Ну, повернулася пізно, йому доводилося залишатись з дочкою, поратись по господарству… Зате в сім’ї є кошти, достаток. Погодься, на зарплату вчителя жити важко. Я не зраджувала, не ходила по ресторанах, а працювала… Що ще треба? Поступово він почав придумувати причини, щоб не ходити зі мною в гості до наших старих друзів, яким я любила розповідати про свої плани, успіхи, покупки… Тепер розумію: він відчував дискомфорт через те, що на відміну від інших чоловіків, перестав бути годувальником сім’ї. Але, мабуть, найгіршим було, що брак уваги до доньки намагалась замінити дорогими подарунками. Чи не щовечора приходила додому зі словами: «А подивись, доню, що тобі мама купила…»
- Матусю… А чому ж не «ми з татом»? Зрозуміла, чоловіка це дратувало. Можливо, якби він не був таким стриманим, не тримав образу в собі, сталося б інакше. Але він мовчав, тільки іноді дивився на мене, як на чужу. Аж трохи не по собі ставало від цього погляду, але не було часу розібратись із почуттями, у мене ж – підрядники, кошторис, проблеми з мулярами, здача об’єкта...
Одного вечора Наталя дуже пізно повернулася додому. Борис займався з Ларисою англійською мовою. Доню, йди до мами, у мене для тебе щось є, – гукнула Наталя. Дочка одразу кинула книжку, підбігла, а Наталя дістала з пакету ноутбук. «Дякую, матусю. Ти найкраща! Піду подивлюсь», – дівчина взяла подарунок, побігла в свою кімнату. Згодом на кухні Борис запитав, чому з ним не порадилась. Хіба він не доклав би грошей на подарунок? В мене стався емоційний надрив. «Щоб ти доклав?! – наче з ланцюга зірвалася. – Ти в своїй школі на шкарпетки собі ледь заробляєш, краще б закінчив курси та пішов до мене на фірму водієм, отримував би втричі більше...» Чоловік не став слухати далі, а, грюкнувши дверима, вийшов із кухні.
- Я, звичайно, потім вибачилась, сказала, що дався взнаки важкий день, я втомилась. До речі, так воно й було. Покликала доньку, сказала, що подарунок від нас із татом. В наступні дні все було наче, як завжди, але я інтуїтивно відчувала, що перетнула якусь межу, а Борис прийняв якесь рішення. Наші відносини надломились, подружнє щастя почало руйнуватися, він став приходити і йти, коли йому заманеться. Поводив себе вільно, начеб то не був одруженим. Я стала раніше приходити додому, готувала вечерю, чого не робила вже давно, вихідними не йшла, як завжди, на роботу, а пропонувала чи в кіно сходити чи на природу поїхати... А через кілька місяців чоловік пішов від мене до іншої. Бути вдвох не судилося, не склалося. Може була і моя вина, іноді засуджую себе. Мені хотілося відповісти і я хотів сказати, якщо дружина мудра жінка… Його кохана працювала вчителькою в школі, не красуня, молодша на сім років… Згодом вони переїхали в село неподалік Радомишля, звідки вона родом, працюють в школі.
Наталя з Борисом не спілкуються. Лариса з батьком зідзвонюється, листуються через інтернет. Борис часто приїжджає на вихідні, щоб погуляти з донькою.
- А ти сумуєш за ним чи знайшла когось?
- Сумую… і не знайшла. Скільки добрих спогадів лишилося! Залицяються до мене чоловіки гарні, багаті, неодружені. А такого, як Борис, - доброго, інтелігентного, розумного, порядного – поки не зустрічала… Мабуть, не виходять із них успішні бізнесмени, – Наталя допила каву і рукою відкинула пасмо волосся, наче відганяла сумні думки. Доволі неприємна історія. З’явилось бажання сказати Наталі, що офіційна медицина і сьогодні не перестає стверджувати: «відмова від любові в будь-якому віці рівносильна зреченню життя взагалі», та промовчав. Вона продовжувала розмову.
- Але ж навіть заради Бориса я свою роботу не покинула. До речі, якось запропонувала з Ларисою поїхати в Англію. Дівчина мріяла так про поїздку, бо до того ж, як і батько, має хист до мов.
- І що, відмовився?
- Спочатку наче й погодився, але коли я сказала: не хвилюйся, я все оплачу, і тобі грошей дам… Вимкнув мобілку.
Слухав я Наталину сповідь, і згадалась мені народна мудрість, яку колись почув від батька: «Де жінка керує, там чоловік бідує». Прислів’я старе, але, вочевидь, не втратило сенсу. Так, це сувора правда, хоч життя, ой як змінилося. Чи може чоловік змиритися з ситуацією, коли його дружина більш успішна в професійній діяльності? Наталя переконалася з гіркого власного досвіду, що нормальному, самодостатньому чоловіку в такій ситуації завжди буде незатишно і незручно і така сім’я рано чи пізно розпадеться. У Наталі не склалася доля, мені її шкода, і таких жінок, на жаль, багато. Ніхто не замислюється над тим, як у них на душі.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Немає коментарів:
Дописати коментар