ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ РАДОМИШЛЯ

 

Жителям міста Радомишля надзвичайно повезло, що завдяки  таланту, не байдужості Олександра Пирогова, вони мають  створену цікаво і доступно написані  історичні дослідження  рідного  краю. Така історія вивищує, виділяє місто Радомишль серед інших, які мають таку ж  історію,  але досі в маленьких  містах ніхто  не  спромігся  осмислити і описати в окремих  дослідженнях. Олександр  Пирогов із когорти тих завзятих  неординарних  людей, котрі  здатні піклуватись не  тільки  про  власний  добробут, а й усією душею  вболіває  за  престиж  рідного  міста.

Дослідник  радомишльської  старовини Олександр Пирогов.

 Олександр Тимофійович Пирогов народився 23 липня 1955 року в угорському місті Кечкенесі неподалік Будапешта в сім’ї капітана Радянської Армії, колишнього фронтовика, який проходив службу в Південній групі радянських військ. Після Другої світової війни згідно з міжнародними угодами, укладеними главами СРСР, США і Великобританії на Ялтинській і Потсдамській (1945р.) конференціях, Радянський Союз як держава, яка найбільше постраждала від гітлерівської агресії, мала право захищати свої кордони на далеких підступах, тримаючи військові контингенти на території переможеної Німеччини, щоб там не відродився нацизм, і в сусідніх Польщі, Чехословаччині, Угорщині та Румунії. Погожого жовтневого ранку 1956 року Сашкова мама пішла на базар. Коли назустріч незнайома циганка: «Жінко, куди ви? Негайно вертайтеся додому і скажіть чоловікові, що сьогодні почнеться повстання, вбиватимуть і різатимуть усіх ваших!..» Хлопчика, якому було трохи більше року, під час відсутності батьків доглядала мамина сестра. Жінки похапцем стали збирати  речі. Під час метушні малюк упав з старої високої бабиної скрині, вдарився голівкою об підлогу. Під вечір у нього піднялася температура. Вранці батько відніс Сашу до госпіталю. Тут теж здійнялася метушня. Просто на плацу складали вбитих радянських солдатів та офіцерів. До приміщень заносили поранених. Санітарні машини і вантажівки привозили все нових ы нових. Батько розповідав, що першим з їхньої частини заколотники застрелили нашого земляка, капітана Михайла Лучицького з Коростишева, який їхав на службу мотоциклом. Незадовго до загибелі він нянчив маленького Сашка на руках. Згодом під час тих подій загинув радомишлянин капітан Острий. Як розповідав учасник тих подій радомишлянин Василь Фадін, після війни багато недобитих гітлерівських нацистів втекли з Німеччини в сусідню хортистську Угорщину. Разом з місцевими націоналістами, підігріті західними спецслужбами, вони підготували заколот. Сержант-розвідник Фадін під час виконання завдання в тилу заколотників чув німецьку мову. Постанці були озброєні німецькими автоматами. Вбивства місцевих комуністів, урядовців і радянських воїнів велися під демократичними гаслами. Військові лікарі оглянули хворого Сашка і сказали, що у дитини менінгіт, треба взяти пункцію з хребта. Після цієї процедури у малюка паралізувало одну ніжку. Вона перестала діяти і росла повільніше, ніж здорова. Так Пирогов став інвалідом дитинства. Змалку пам’ятаю цього білявого хлопчика з милицею, який, незважаючи на каліцтво, брав участь у наших дитячих іграх. Після закінчення десятирічки № 6 Олександр закінчив Житомирське професійно-технічне радіотехнічне училище для інвалідів, яке готувало майстрів з ремонту радіотелевізійної апаратури і засобів зв’язку. За роки роботи телемайстром Олександр Тимофійович побував мало не в кожній квартирі радомишлян і жителів району. Від старих людей почув багато цікавих історій про минувшину нашого краю. Згодом став записувати їх. Спілкування з любителями старожитностей повело його до архівів, бібліотек. Поступово його історичні розвідки стали друкувати районна газета «Зоря Полісся», малинська «Соборна площа», обласні і республіканські видання. Я радий, що деякі з його статей довелося редагувати. Це була цікава робота. Приємно мати справу з його цікавими матеріалами. Адже більшість з них, це ексклюзив, тобто вперше видобуті саме дослідником історичного минулого  Пироговим з нашарувань  архівної пилюки факти, яким інколи можуть позаздрити деякі дипломовані краєзнавці. Не буду їх переповідати й оцінювати. Хай читач прочитає сам. Його твори заслуговують, щоб бути виданими цілими збірками. Та на видання книг нині потрібні чималі кошти. Живе ж герой моєї розповіді скромно, на інвалідську пенсію. Головне багатство його   квартири – книги, теки з рукописами та архівними матеріалами, фотографії старого Радомишля, а також своїх батьків, трьох дітей і трьох онуків. Він вважає себе щасливою людиною. І дякує Всевишньому, що світ не без добрих людей-меценатів, які допомагають йому зробити його творчий доробок надбанням людей.

 

                                                                            Володимир ШУНЕВИЧ,

                                                                            член Національної спілки

                                                                            журналістів України,

                                                                            лауреат республіканської премії

                                                                            «Золоте перо».