З давніх давен бродять світом шукачі скарбів. Професіонали й любителі-фанатики, літні й молоді, гуртом та поодинці шукають і мріють знайти якусь скриньку зі злитками благородних металів або ж скриньку із золотими монетами. Шукають задля збагачення, або ж для колекцій чи заради азарту ― як мисливці, рибалки чи грибники. І в наш час теж знаходять скарби. Їх виорюють плугами в полях і на городах, вигрібають бульдозерами на будівництві, виявляють металошукачами й магнітометрами, знаходять в колишніх дворянських садибах, підвалах і стінах будинків, в дуплах старих дерев, на дні озер і річок.
Романтика шукачів скарбів часто переплітається із людськими драмами. За деякими знайденими коштовностями тягнеться довгий кривавий шлейф. В історії пошуків скарбів, як в азартній грі порядкують щасливий збіг обставин або ж, простіше кажучи, випадок. І на кожного щасливчика припадає не одна сотня невдах. У пошуках скарбів пройшла вся наступна радомишльська історія, аж до нашого часу. І наш час таки настав: вперше за останнє десятиліття створилась велика армія шукачів скарбів.
В
центрі Радомишля знаходиться незвичайно цінний історичний скарб. Сучасним
шукачам скарбів майбуть його ніколи не відкопати, хоча існує мапа Радомишля,
яка точно вказує його розташування.
Здавна
ходили легенди, що в бувшому будинку уніатських митрополитів, сховані великі
скарби, а особливо в підземеллі. Уніатським митрополитом в 1780 році обрали Ясона
Смогоржевського, який остаточно переніс єпископсько-митрополичу резиденцію до Радомисля.
Двоповерховий цегляний замок став резиденцією митрополита.
Будинок уніатських митрополитів, де донедавна знаходилась
школа № 5. Фото Руслана Целованського.
Найбільшою
справою митрополита Ясона Смогоржевського ― заснування мурованого кафедрального
собору. Із польськомовного рукопису: «Опис урочистості монарших імен закладин
кафедральних у Радомислі (оригінал зберігається в Центральному державному
історичному архіві в м. Санкт-Петербурзі): «…Очікувалось чимало гостей, які
почали поступово прибувати. Серед прибулих був воєвода Руський Потоцький
(делегат від короля), великий коронний гетьман Браніцкий, генерал коронного
війська, офіцери, шляхта київська і волинська (комірники, хорунжі, судді,
писарі); серед прибулих — і жінки. Прибуло багато і духовенства, католицького і
уніатського… Усіх — 115 осіб (81 чоловік і 34 жінки). 23 травня 1783 року
містечко було розбуджене залпом гармат. Високі гості відбули в церкві Святої
Трійці службу. Потім присутні розмістилися біля викопаних для фундаменту
кафедрального собору ям (на території подвір’я колишньої школи № 5 Авт.) і
провели урочисте освячення першого каменю, який поклав до траншеї воєвода,
зміцнивши його вапном. На першому камені історичний напис на латині: «Для
більшої хвали Божої. Постановляємо на вічні часи. Ми — католики, уніати,
правдиво розпочинаємо церкву Руської митрополії. Іменем святішого Станіслава
Августа, короля польського, його високості пана Станіслава Потоцького, воєводи
Руського, старшого війська України і Подолії, намісника найбільшого загону
кінноти, перший камінь кладемо. Іменем його милості пана Фердинанда, князя
Цорільянського, католицького архієпископа, апостольського нунція у Польщі
Костана Косцішевського, декана Київської кафедри; його милості Ясона Юноши
Смогоржевського, архієпископа Київського і Галицького і всія Русі,
Благословляємо Року Божого 1783, дня 23 травня. Під камінь поклали пам’ятні
речі — золоті та срібні медалі Папи Римського і польського короля Станіслава
Августа, багато золотих і срібних монет». Будівництво уніатського кафедрального
собору продовжувалось до ліквідації метрополії у 1795 році. Кафедральний собор
так і стояв недобудованим до середини ХІХ століття. Згодом демонтували цегляні
конструкції, фундамент засипали розбитою цеглою та землею.
План стін кафедрального собору уніатських митрополитів в
Радомислі, виконаний київським архітектором Юргенсом 4 вересня 1870 р. Державний
архів Київської області.- Ф.1542-Оп.1.-Спр.1617.-Арк.1.
Освячений,
з історичним написом, камінь так і залишився в землі. Радомишляни, які
проходять через подвір′я, навіть не здогадуються, що у них під ногами — не
тільки мережа підземних ходів, а й, цілком вірогідно, величезний скарб.
Нещодавно, поважний професор, кандидат історичних наук, декан історичного
факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка
Леонід Тимошенко, якось зізнався мені, що бажає через кілька років організувати
наукову експедицію і зайнятися пошуком найціннішого радомишльського скарбу. Тож
хай щастить!
У Кримінальному кодексі України є стаття 193 про
відповідальність за присвоєння скарбів, які належать державі. Покарання —
досить незначне, можна відбутися штрафом. За роки незалежності України до
правоохоронних органів у Радомишлі не здали жодного скарбу. Хто зна скільки скарбів
приховує радомишльська земля.
Олександр Пирогов
м. Радомишль
Фото із архіву автора
Автор
вдячний за моральну та матеріальну підтримку отцю Андрію (Співак) с. Велика
Рача в пошуках радомишльської старовини.
Немає коментарів:
Дописати коментар