субота, 21 липня 2012 р.

РАДОМИШЛЬЩИНА - КРАЙ ЖИВИХ ЛЕГЕНД

На Поліссі загалом і Радомишльщині зокрема українці не лише становлять переважну більшість населення, вони творять власну культуру і міфологію. Звичайно з місцевим колоритом, адже героями місцевого фольклору є конкретні люди. Хтось тут жив століття - два тому, а декого ще пам'ятають нащадки.
Село Верлок розташоване в долині річки Коробочки: притоки Мики за 5 кілометрів від районного центру Радомишль. Село має самобутню і давню історію. Сто років тому Верлок славився своїми вечорницями. На одній з них і познайомились Максим з Оксаною.
Побралися, жили в хаті батьків Максима, а сім'я - всіх на пальцях не перерахувати. Батько Максима, який прожив сто три роки, побачив багато, був старим солдатом. Воював і на Кавказі і Севастополі. Про походи, в яких брав участь за довгі роки служби, частенько розповідав своїм онукам. Безпросвітна темрява. Землі з голоду не померти. Тяжко дуже тяжко і убого жили спадкоємці запорожців. Кілька років вони бідкалися. Одного разу Максим промовив: «Головою Господь не обділив, що в мене руки глиняні?» І збудував в садку кузню. Був ковалем справним і не міг робити як-небудь, а добре і надійно. Виготовляв і ремонтував для односельчан і жителів навколишніх сіл борони, коси, сапки, серпи і підковував коней. За свою роботу мав повагу серед людей. 
Великим горем для села були пожежі. Верлок горів кілька разів. Мить і село в морі вогню, бо все навколо за невеликим винятком дерев'яне. Тож гуляє вогонь на всю силу. Верлочанам ще заздрили, бо вони мали власну пожежну команду. Являла вона собою пару худих коней й кілька діжок, яких за свої жебрацькі копійки утримували верлочани. Керував командою Максим. Серце боліло за людську біду. Коли вигорало чиєсь господарство, втішався думкою, що хоч чимось допоміг. Не один раз рятував від вогню і людські душі. Люди бачили це і його ім'я промовляли з повагою.
В роки громадянської війни трапився смішний випадок, який втім цілком міг скінчитися дуже трагічно. Вітри історії пошарпали Верлок добряче, влада змінювалась десятки разів. У вересні 1919 року до села зайшов один з полків 44 стрілецької дивізії червоних. Червоноармійці за звичкою розмістились по селянських хатах, тож люди мусили харчувати непроханих гостей. Командир полку зі своєю похідною жінкою поселився в попівському будинку. Цілу ніч червоноармійці глушили самогон і горланили пісні. На світанку в село з криком, гиком і стріляниною влетів загін отамана Ангела. Солдати миттєво протверезівши кинулись врозтіч переховуючись по людських городах. Козаки не звертали на них уваги оскільки їх метою було захопити командира полку. Тому й оточили вони лише попівський будинок взявши « на мушку» вікна й двері. Ангел скомандував : « Зброю викинути з вікна на вулицю! Самим виходити з піднятими руками!» Ошелешені раптовістю нападу червоноармійці викинули гвинтівки, шаблі та нагани. Далі слухняно вийшли на двір з піднятими руками. Командира серед них не було, він вистрибнув у вікно ще після першого пострілу. Ангел виголосив перед полоненими коротку промову: « ваша Влада наказала довго жити, господа товаріщі. Амінь» - кинув Ангел з таким виразом обличчя, яке буває у і присутніх лише на похоронах, якщо покійник належав не до кращих людей цього світу. «Можете розходитись по домівках». Біля попівського будинку стояла тачанка запряжена трійкою карих рисаків із зірками на лобі. Хлопці Ангела завантаживши жінку червоного командира на тачанку, поїхали в сторону Гришківського лісу. В наш час тих людей називають повстанцями. Вони були звичайними селянами, а стали вояками, багато з них воювало на фронтах  І Світової війни. Змушені воювати вони, проте в душі залишались тими ж мирними хліборобами. Та якщо доводилося битися, то воювали з розумом і відвагою, як личить нащадкам запорожців. До обіду все село сміялось над червоноармійцями та їх командиром, у якого забрали не лише тачанку з кулеметом, а й похідну дружину. Виспавшись і протверезівши командир зрозумів, що його чекає трибунал. В статистичних даних за 1913 рік в селі Верлок правив благочинний протоієрей Арсентій Лукашович Грищинський. Він наказав бійцям загнати селян до церкви. Свято-Миколаївська цервка була побудована в 1696 році і вважалась однією з найстаріших в Радомисльському повіті. Після цього вибравши з натовпу десяток чоловіків командир виліз на звичайну селянську підводу, що замінила йому трибуну й оголосив: «Якщо за два дні не повернуть тачанку із жінкою, заручників розстріляють». Жінки й дівчата заголосили, за що наших годувальників? З натовпу вийшов Максим і сказав командиру щоб той відпустив людей, а він поверне тачанку залишивши в заручниках свою дружину з дітьми. Слід сказати, що в роки громадянської війни діяло неписане правило: ковалів не чіпати, тому що вони були потрібні усім ворогуючим сторонам. Кому шаблюку нагострити, кому коня підкувати. На другий день Максим пригнав коней з тачанкою та жінкою. Як він умовив Ангела, він ніколи не розповідав. Командир спочатку зрадів, а потім запитав: «А де ж кулемет?» На що Максим відповів, що у договорі про кулемет не згадувалось. В роки громадянської війни Максим здійснив громадянський вчинок, врятував односельчан від вірної загибелі. Дай нам Бог щоб сьогодні були такі духовно сильні особистості на яких можна було покластись простому люду. В цьому випадку і в Радомишльщини і загалом всієї України є майбутнє. В умовах, коли існує освідчена але духовно бідна і деградуюча еліта, душа народу живе в народних масах. Справжня інтелігентність визначається не дипломом, посадою чи знанням. Мої знайомі з початковою освітою мають набагато багатший внутрішній світ, ніж чимало людей з вищою освітою. Славна наша земля народжує героїв, які можуть захистити рідний край і у війну, і революцію і в різні часи роздору. Цікаво, що ім'я Ангела згадується в художній літературі. У книзі Костянтина Паустовського «Начало неведомого века» всі події відбуваються в роки громадянської війни в Білоцерківському повіті Київської губернії. На сторінці 115 пишеться: «Иные бандиты даже жалели маму и оставляли ей уходя то горсть сухарей, то макуху, а один бандит подарил даже удивительной красотьі, но совершенно дырявою испанскую шаль. По словам его, он захватил в Житомирском театре. Доконал маму последний бандит с кличкой Ангел. Мама переведавшая десятки атаманов бьіла поражена тем, что Ангел оказался бородатим вьгхрестом. В прошлом он держал аптеку в Радомьісле и считал себя идейным анархистом. Он говорил маме «мадам» и забрал все до последней иголки, но оставил подробную опись всех взятьгх вещей с правом описи возмещения, когда победят анархисты.»
До жовтневого перевороту 1917 року в місті Радомишль працювало дві аптеки Владислава Матковського і Лейби Клистер.
В книзі «Українська амазонка Олександра Соколовська» (отаманша «Маруся») на стор. 42 пишеться: «Тим часом із важливих подій 1919 року варто відзначити і таку подію як окружний з’їзд отаманів у Терманівці, у роботі якого поруч з отаманами Лихом, Ангелом, Голубом, Кармалюком брала участь і Марія Соколовська». Певний час (осінь 1919 р.) Маруся Соколовська співдіяла із загонами отамана Несміянова. Під впливом Несміянова цілий ряд отаманів (Ангел, П’ятенко, Бугай, Шумський, Співак, Зелений) і, очевидно, Маруся Соколовська, погодились на створення разом із більшовиками спільного анти денікінського фронту. З цією метою навіть було утворено спеціальну комісію для переговорів, яка прибула до Козятина (до неї увійшли Ангел, Шумський). В результаті переговорів було утворено при більшовицькому командувачі дорадчий орган, куди увійшли отамани Ангел, П’ятенко. Одвічна українська довірливість призвела до того, що більшовики невдовзі розпочали роззброєння повстанських підрозділів та арешти отаманів. За допомогою вищезгаданого Несміяного було заарештовано отаманів Ангела, Бугая та Шумського і відправлено до штабу 58-ї дивізії (за вироком Ревтрибуналу вони були розстріляні в листопаді 1919 року). Можливо, що ці Ангели одна і та ж людина. Легенда про село Верлок одна з безлічі. Ось так народжуються легенди, в яких українці зовсім не виглядають безпомічними жертвами, а Радомишльщина – це передусім мальовнича Україна. Ця краса не може не надихати на створення легенд.

Олександр Пирогов
м. Радомишль
вул. Велика Житомирська, 81
(04132) 4-45-68
096-012-04-80

Немає коментарів:

Дописати коментар