СОБАЧЕ ЖИТТЯ У РАДОМИШЛІ

Останніми роками звикли до безсніжних зим. Розповіді про тривалі морози  та високі кучугури  посіли чільне місце серед давнішніх міських легенд, які бабусі розповідають онукам. Тому березень приголомшив навіть радомишльських старожилів – такого снігу не було давно. Наш край накрило не тільки біле засніжене поле, а й люті морози впродовж березня. Хоча зима без снігу, що літо без хліба. Зимова природа ставить перед мешканцями складні завдання: вулицям і тротуарам, щоб бути доволі чистими, потрібно дочекатися весни. Навіть перед будівлями впливових багатіїв залишаються великі кучугури снігу. В місті вистачає бродячих і покинутих собак, які збираються в зграї, так легше вижити в провінційному «мегаполісі», особливо зимою. Справжня зима для здорового пса – дійсно щастя: спека не турбує, нема ненависних кліщів і блох, а по заметах чудово бігати, час від часу заглиблюватися в чистий сніг. Але ж сувора зима додає і нові ризики: холоднеча, вулиці посипані сіллю можуть шкодити здоров’ю тварин. Одна зграя облюбувала смітникові контейнери на вулиці Незалежності, після обіду ледачою ходою перебирається до контейнерів на Толбушці. На контейнерах можна спостерігати незвичайну картину – величезний пес у пошуках корму риється зверху на ящику, поруч біля нього три-чотири коти діловито щось вигрібають. Собака на котів не звертає ніякої уваги. Голод зближує споконвічних ворогів в природі. 

Кілька років тому в місті гомоніли про курйозний випадок, що трапився  з нещасливим відпочивальником у місцевому парку. Весною спокійнісінько прогулювався, зненацька помітив, що назустріч йому біжить велика зграя собак. Навкруги ні душі, сховатися ніде, лише старі дерева. Дідусь з переляку заліз на дерево з швидкістю молодого юнака і почав голосити, благаючи про допомогу. Навкруги ні душі. Пси погавкали під деревом і побігли своєю, одною їм відомою, дорогою. Добре, що крики про допомогу почула закохана парочка, яка в сутінках ховалась в глибині парку. Молодята  по мобільному телефону визвали пожежників, ті за допомогою драбини зняли насмерть переляканого відпочивальника на грішну землю. Та пізніше ні він сам, ні інші набагато молодші, спритніші за нього не змогли повторити цей вчинок – старе дерево було абсолютно гладеньким.  З наближенням весни собаки стають агресивними та небезпечними, у них так званий шлюбний період. У минулому році, влітку, поважна панночка прогулювалась в парку з величезним догом, пес відірвався від повідка. Здорова, чорна з білими плямами, собака підбігала до перехожих, які остовпіли від страху, обнюхувала їх. Власниця бігла слідом і істерично вигукувала: «Люди, не бійтесь, собака кастрований».

У кожної зграї  своя територія. Елітна зграя в місті – базарні пси, які оселилися на маленькому базарі, що біля автостанції, яким завжди щось перепадає і живуть дружньою сім’єю. Якщо якийсь чужий пес наблизиться до базару, зграя кидається на нього і відганяє від своєї території. Собаки до того знахабніли, що не їдять ні хліба, ні булок, які їм підкидають торгуючі бабусі. Шматки хліба лежать на землі і сторонній людині може спасти на думку про достаток місцевих городян. В дні, коли в місті працює центральний ринок, ця зграя по  відомим тільки їм природним засобам навігації, через усе місто пересувається до центрального ринку. Чорний коротковухий веселий пес біжить попереду. Він відмінно знає дорогу і тому впевнено біжить до цілі, обнюхуючись і зупиняючись на перехрестях, оглядається у зворотньому напрямку. Вправно перебираючи лапами, з витягнутими хвостами, розширеними ніздрями біжить уся зграя. Худих і облізлих серед них немає. Собаки курсують між базарами, не зважаючи на погоду і пору року. За рік відпочивають на Великдень, тому що базари не працюють. Як можна пояснити цей незвичайний собачий феномен? Звідки їм знати розклад днів, коли працюють ринки?  Влітку на центральному базарі до цих псів приєднується ще одна зграя, вони з ними не сперечаються, це собаки, які живуть на території школи-інтернату, що розташована неподалік великого базару. Ці пси харчуються  біля кухні, їм перепадає те, що недоїли діти на обідах і не донесли працівники школи об’їдки домашнім  свиням. Влітку, в учнів канікули, діти відпочивають по всій Україні – кухня не працює. Між зграями не буває суперечок, у них поділена територія, разом  «пасуться» неподалік м’ясного павільйону. У світі тварин бувають дивовижні домовленості.

Раніше, в радянські часи бездомних собак у місті відстрелювали мисливці, яких наймав місцевий комунгосп. Їм платили кошти, як за вбитих вовків. На думку місцевих чиновників такий засіб зможе покращити ситуацію з безхатніми тваринами, однак їх не ставало менше. Із місцевої газети «Зоря Полісся»: «Хто в місті господар собаки чи люди?» –  з таким запитання радомишляни все частіше звертаються до редакції райгазети. Адже безпритульні тварини стали справжнім стихійним лихом для жителів міста. Де їх тільки нема? В парку,  в центрі, на вулицях, біля дитячих дошкільних закладів і шкіл, державних установ. Ось і нещодавно один із таких бродячих псів біля приміщення районного відділу культури вкусив працівницю цього закладу. Нині жінка мусить пройти довготривалу лікарську процедуру, адже невідомо, чи здоровий був той собака». Про проблеми варварського ставлення до тварин ми знаємо не тільки з телевізора і книг. Не секрет, що домашні тварини виключно беззахисні перед людиною, яка може безкарно побити, покалічити або взагалі викинути на вулицю улюбленця тільки за те, що йому набрид, став просити більшої уваги. Викидати тварин на вулицю – злочин. Собака – товариш людині: гірше, коли людина стає собакою. Якщо б у кожній родині був улюблений песик, було б більше щасливих людей і менше самотніх. Собака і людина вдвічі людина. Це знали наші далекі предки, які приручили цю тварину. В українського поета Юрія Рибчинського в «Балладе о собаке» є такі чудові рядки – «Женщины уходят, когда деньги тают, к сытым и богатым в призрачный уют, лишь одни собаки нам не изменяют, лишь одни собаки нас не предают». 

Олександр Пирогов

м. Радомишль