ПИВНЕ СВЯТО У РАДОМИШЛІ

Радомишль — місто нашої пам’яті. Чим літописне місто славиться на всю Україну і завдяки чому відоме далеко за межами нашої країни? Звичайно ж, завдяки місцевому пиву! Пиво – найвідоміший бренд міста, продукція Першої приватної броварні в наші часи відома всій Європі, гідно конкурує з найвідомішими сортами пива вітчизняного виробництва. Це надзвичайно тішить самолюбство городян. Без радомишльського пива неможливо уявити старий добрий Радомишль, столицю дитинства і юності тисячів радомишлян. У буремні 1970 – 1990 роки — час цікавий та незвичайний. Влаштуватися торгувати пивом було набагато важче, ніж в наші часи місцевим красуням потрапити на республіканський конкурс краси. На той час — дуже прибутковий торгівельний бізнес. Кухоль якісного радомишльського пива коштував смішну ціну — 24 копійки. Продавчині пива махлювали на недоливах і пивній піні — матеріально забезпечували себе, дітей і близьких.

У Радомишлі колись життя протікало на повну силу, бурхливо і насичено, з великою активністю та енергією. У мальовничому куточку міста вирувало незвичайне дозвілля городян. В центрі міста, у гущавині розкішного шевченківського скверу, при чудовій погоді, весною і влітку майже щодня привозили бочку пива. На бочці з обох боків, великими літерами напис — «Радомишльське пиво». В наші часи жовта посудина уявляється, як динозавр. Тоді ж бочка з пивом — неодмінний атрибут міста. Як і точнісінько така ж бочка, тільки з хлібним квасом, виробництва радомишльського хлібокомбінату, що стояла неподалік торгового центру. Смачний радомишльський квас коштував малі гроші — один скляний кухоль 6 копійок, стакан – 3 копійки. В спекотні дні прохолодний квас користувався великим попитом у населення. Торгувати з бочки квасом постійно запрошувались на роботу продавці, адже діло невигідне, розмах не той. Інша справа – пиво.

Неподалік пивної бочки, особливо в спекотні дні, збиралися десятки мешканців, комфортно вмостившись між деревами на траві. Постійні «відпочивальники» стверджували: «Краще пузо від пива, ніж горб від роботи». Яких тільки подій та пригод там не траплялось! Тут закохувались, призначалися романтичні побачення, і не тільки романтичні. Чимало шукачів пригод і романтиків, в кишенях яких ніколи не гуляє вітер, приваблювала ця місцевість. Компанії підвипивших чоловіків по-серйозному грали в азартні ігри. Деякі грали у картярські ігри, або нарди, інших можна побачити також сидячими навпочинки, оповідаючи один одному бувальщини. Молоді хлопці пропонували горілку і пиво молодицям, які приносили особливий колорит та емоції. А сивочолі, розчулені повторними узливаннями, цілувалися, присягаючись у вічній дружбі. Місцеві інтелектуали гомоніли на теми, до яких схиляла атмосфера пивного свята. Побути в товаристві з дотепними друзями – вже розкіш. Зазвичай, компанії траплялись різноманітні, та з цікавими людьми завжди весело. В той же час звичним явищем відбувалися майже не щоденні бійки. Словом, веселились, хто як міг і як умів, в своє задоволення.

Неподалік пивної бочки спритні місцеві шинкарки продавали істинно народний напій – самогон, хоч зазвичай і розбавлений. У середовищі постійних відвідувачів мало популярність прислів’я: «Пиво без горілки – гроші, викинуті на вітер». Хоча були й ті, хто дотримувався іншого правила: «Не змішуй пиво з горілкою, а жінку з бізнесом». Зрештою сходились в думці, що в обох випадках головний біль забезпечений. Тим часом усюди встигаючи хлопчаки продавали неподалік бочки свіжозварених червоних раків – благо, на ту пору в річках Мика і Тетерів їх водилось багато, а також низками тараньку під гаслом – «Життя без пива — як пиво без тараньки». Знаходились гурмани, що споживали свіжих раків і пиво кілограмами і декалітрами. Стихійно утворювалась народна торговиця: бочка, пиво, самогон, раки і таранька. В той час багато чоловіків та деякі жінки пили по-чорному, будучи ображеними через невідповідність існуючих реалій та їхніх мрій. А також через відсутність змоги що-небудь змінити. Відомий поет Леонід Пількевич (працював художником у районному відділі зв’язку) присвятив пивній темі один з найкращих своїх віршів:

Коли в мене немає злету

І думки в голову не йдуть,

То я прямую до центру,

Де пиво з бочки продають.

Хильну я пива кухлів зо два —

Тоді прозріє білий світ,

І тоді миттєво потягне

Полетіти у зоряний політ.

Погляну я у чисте небо

Як зграя в вирій відлітає,

Полинув би і я за нею

Та пиво з бочки не пускає.

Місцеві інтелектуали споживали радомишльське пиво з бочки під гаслом: «Краще пити пиво темне, ніж чекати світле майбутнє». Згодом, як відомо, себто комунізму, так і не дочекались. Розвалився СРСР, а заразом зникли бочки з пивом. Щоправда, на початку незалежності України 1991-1992 рр., за інерцією ще привозили бочку з радомишльським пивом, а от пивні скляні кухлі миттєво щезли. Тож доводилося любителям місцевого пива прихоплювати з собою літрові та півлітрові слоїки. Деякі компанії приносили і декілька трилітрових слоїків. Якось, у квітучому травні, неподалік пивної бочки зупинився «мерседес» з тонованим склом. З престижного автомобіля вийшла розкішна, невизначеного віку з модельною фігурою, гарна на вроду жінка. В екзотичній пурпурно-блискучій сукні, вкритій східною вишивкою. Вся із себе, як кухоль пива — мабуть жила досить красиво. З шиї, вух, рук звисало стільки золотих прикрас, що красуня ніби згиналась від їх ваги. Не звертаючи увагу на чергу, запитала у продавчині: «Скільки коштує пиво цілої бочки?» Не моргнувши оком, жінка спритно відповіла – 400 карбованців. Хоча вже встигла продати з бочки чимало слоїків пива.

Шляхетна пані вийняла із гаманця гроші, простягнула продавчині. На ті часи – значні кошти. Звернулася до любителів бурштинного напою та коротко і промовисто виголосила: «Люди добрі, радомишльське пиво сьогодні будете вживати безкоштовно!» Незнайомка театрально махнула рукою, і з машини, мабуть, охоронці вдягнені в червоні піджаки з блискучими ґудзиками, винесли картонні коробки з літровими пляшками горілки «Смирнов» і пластмасовим посудом. На якусь мить стала оглушлива тиша. Здавалось, що ніхто не дихав. Добре виховані, любителі випити і закусити «на дурняк» зі здивуванням, затамувавши подих, а дехто з роззявленими ротами спостерігали те дійство. Для п’яниць такий подарунок долі й уявити годі. Враз всі весело загомоніли. Доброзичливі відпочивальники дивувались, та дехто, набравшись сміливості обережно підходив до ящиків з горілкою – один, другий, третій, за ними підтягнулися інші – до бочки з радомишльським пивом. Потім утворилась велика черга. Гуляти так гуляти! Продавчиня з досвідом, в білосніжному халаті покірно, неквапливо розливала пиво у слоїки. Екстравагантна жінка, щиро посміхаючись спокійно стояла між охоронцями, з цікавістю спостерігала за любителями бурштинного напою.

Один відчайдушний сміливець, хильнувши оковитої, раптом підійшов до благодійниці і, хитро посміхаючись запитав: «Шановна пані! Дякую за пригощання, а що, на закуску грошей не вистачило?» Красуня здригнулася, на хвилину по-селянськи закрила руками обличчя, повернулась до своїх амбалів, щось промовила, і ті хутко побігли до магазину «Кооператор», який в народі називали «Рівин магазин», що знаходився на розі вулиць, майже навпроти бочки. Через кілька хвилин охоронці в червоних піджаках принесли кілька ящиків примітивних консервів «Кілька в томаті» та «Сніданок туриста». Не промовивши опісля ні слова, гості поїхали на превеликий жаль для присутніх. Так ніхто і не зрозумів, хто та жінка і за що, чи за кого пити? Можливо, горе в людини, чи радість родинна, а можливо, гроші «підняла великі». Ім’я ж благодійниці так і залишилось невідомим. На щастя, чи на жаль повторити незвичайне пивне «свято» грошовитої пані ніхто більше не наважується. Що потім сталося — словами не передати. Божевільний, звіриний інстинкт — одні порядні чоловіки з вишуканими манерами та деякі жінки з бездоганними репутаціями кинулися до бочки з пивом, «недороблені п’яниці» — до ящиків з горілкою та консервами. Далі — букет різних висловлювань, матюки, сварки, бійки. Сміхота та й годі! Пива й горілки більше було розлито, ніж випито. Більш жахливої і ганебної картини, ніж перетворення людей на стадо жалюгідних тварин, важко уявити. Як кажуть, ганьба і неподобство. Незабаром дармове «пійло» закінчилось. Згодом можна спостерігати процесії чоловіків, котрі хитаючись перетинали вулиці; дехто підтримував один одного, інші валилися на землю, але з Божою поміччю швидко підводилися. Це була неймовірна і дуже вражаюча подія для міста, яка залишила у яскравих споминах радомишлян незабутній слід. Стара історія, але іронічна, а в наші тяжкі часи гумор не зашкодить.

У Радомишлі та й в районі, влітку в різних палатках, а взимку в багатьох барах продають пиво будь-яких сортів, різних заводів, баночне та закордонне. Одначе в місті не спостерігається біля наметів із «Радомишльським пивом» тієї кількості відвідувачів, як колись неподалік пивної бочки. Нема того духу романтики, того таїнства. Проста банальна пиятика.

Олександр Пирогов

м. Радомишль