З віком горизонти сприйняття часу змінюються. Згадую себе підлітком: минуле, що було за десяток років від мого «я», видавалося мені сивою давниною, ледь не кам’яним віком, а уява майбутнього на такий самий часовий відрізок малювала мені вже космічні польоти на Марс. Тепер, коли більша частина шляху позаду й вершина мого Евересту вже видна, навіть століття не здається таким довгим. Життя неймовірно швидкоплинне — лише мить, що не можна відобразити в масштабах земних епох.
